Верховний Суд: Відмова у праві виїзду за кордон боржника може бути оскаржена

Як писала раніше, в сучасній судовій практиці виникають проблемні питання, пов’язані з розглядом подань виконавців про тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України. 

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

На додаток виникає ще одна – перегляд в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про відмову у задоволенні подань про обмеження боржників у праві виїзду за кордон.

24.04.2024 Верховним Судом у справі № 234/14340/16 задоволено мою касаційну скаргу про оскарження ухвали апеляційного суду про повернення без розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Дніпровським апеляційним судом апеляційну скаргу приватного виконавця повернуто без розгляду, так як згідно з пунктами 31, 31¹ частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Трактуючи вищевикладені норми закону, суд апеляційної інстанції зробив невірний висновок, що оскаржувана ухвала районного суду про відмову у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги у відповідності до частини першої статті 353 ЦПК України.

Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Конструкція даної норми не уточнює які саме ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені – щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або щодо відмови у встановленні такого обмеження.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, верховним Судом зазначено наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Тлумачення п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернулася приватний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судового рішення про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У справі, яка переглядається, приватний виконавець відповідно до ст. 353 ЦПК України скористалася своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження боржниці у праві виїзду за межі України, яка відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Аналогічний висновок про застосування норми права викладено в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 488/926/16-ц.