Тенденції до визначення надзвичайно великих розмірів застави у кримінальних провадженнях доволі часто викликають подив і чимало запитань до її розміру та мети, тому актуальним є розуміння критеріїв і обставин для визначення розумного розміру застави.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поняття застави, мета і передбачені Кримінальним процесуальним законом розміри застави
Застава — це запобіжний захід, який полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.
Метою застосування застави є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому самому кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Кримінальним процесуальним кодексом України передбачені такі межі щодо визначення розміру застави:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину — від 1 до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину — від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину — від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
І лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Підходи до визначення критеріїв розміру застави в національній судовій практиці та практиці Європейського суду з прав людини
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин злочину, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу. Розмір застави має достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Тобто слідчий суддя/суд при визначенні розміру застави повинен врахувати:
–– обставини кримінального правопорушення;
–– майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
–– сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого;
–– інші дані про особу підозрюваного, обвинуваченого;
–– ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Також варто мати на увазі, що відповідно до п.п. 1–12 ч. 1 ст. 178 Кримінального процесуального кодексу України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя/суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік і стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, зокрема наявність у нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутація підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї.
Визначаючи розмір застави, зокрема який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазвичай слідчі судді/суди роблять акцент на обставинах кримінального правопорушення та враховують тяжкість злочину, розмір предмета злочину, розмір заподіяної шкоди.
При цьому у практиці Європейського суду з прав людини акцент робиться на інших критеріях.
У рішеннях «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78–81, ЄСПЛ 2010, «Істоміна проти України» (Case of Istomina v. Ukraine), заява №23312/15, «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70 від 22 травня 2018 року застосовані загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави, зокрема, що застава покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися передусім з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючим фактором, щоб позбавити його бажання втекти.
Окрім того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Тяжкість обвинувачень, пред’явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111 від 7 грудня 2006 року).
Що таке розумний розмір застави
Чинне законодавство не містить такого терміну, як «розумний розмір застави». На наше переконання, розумний розмір застави — це той розмір, який застосований у межах, визначених ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (від 1 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до тяжкості злочину) з урахуванням виключно всіх обставин, передбачених ч. 4 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (обставини кримінального правопорушення; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; інші дані про особу підозрюваного, обвинуваченого; ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Також, як уже було зазначено, що відповідно до п.п. 1–12 ч. 1 ст. 178 Кримінального процесуального кодексу України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності низку обставин.
При цьому акцент необхідно робити на тому, що:
–– застава не є видом покарання, вона покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок злочину, а лише виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого процесуальних обов’язків;
–– розмір застави передусім має встановлюватися з огляду на майновий і сімейний стан, стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;
–– розмір застави має враховувати кількість осіб на утриманні, їхній вік і стан здоров’я;
–– розмір застави має враховувати витрати для гідного людяного проживання (лікування, харчування тощо);
–– має бути реальна спроможність у підозрюваного, обвинуваченого сплатити визначений розмір застави.
Якщо ж слідчий суддя/суд, наприклад, виконуючи обов’язок щодо визначення розміру застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або у випадку застосування до підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, визначить надмірний розмір застави, то у такому разі будуть створені фактично умови для безальтернативності запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що, по суті, не відповідатиме усталеній практиці Європейського суду з прав людини.
Якщо слідчий суддя/суд встановить, що застава у зазначених межах (щодо тяжких і особливо тяжких злочинів) не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов’язків, то у такому виключному випадку розмір застави може перевищувати максимальний розмір, але із зазначенням у судовому рішенні ретельного аналізу обставин для обґрунтування її «виключного» характеру.
У п.п. 31, 32 рішення у справі «Істоміна проти України» (Case of Istomina v. Ukraine, заява №23312/15) Європейський суд з прав людини дійшов переконання, що розмір застави, встановлений районним судом, у 125 разів перевищував максимальний розмір, який міг бути визначений для цього виду злочину, в якому обвинувачувалася заявниця (див. п. 6). У зв’язку з цим Суд зазначив, що хоча національне законодавство дозволяло суду у «виключних випадках» встановлювати більші розміри застави (див. п. 19), таке рішення мало передбачати ретельний аналіз обставин справи для обґрунтування її «виключного» характеру.
За цих обставин, посилаючись на наведені принципи практики (див. п.п. 25 і 26), Суд дійшов висновку, що зосереджуючись на розмірі шкоди, як стверджувалося, завданої заявницею, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, зокрема її спроможності сплатити визначений розмір застави, і відсутність задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі, національні суди не дотрималися зобов’язання навести відповідне та достатнє обґрунтування для своїх рішень про визначення розміру застави, як вимагає п. 3 ст. 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що визначення непомірного розміру застави для підозрюваного, обвинуваченого здійснювалося крізь призму формального виконання вимог Європейської конвенції з прав людини, тому у своїх судових рішеннях суди повинні керуватися також розміром доходів (майновим станом) і сімейним станом підозрюваного, обвинуваченого.
Тобто, з одного боку, розмір застави має бути таким, що загроза її втрати утримувала б підозрюваного, обвинуваченого від намірів і спроб порушити покладені на нього обов’язки, а з іншого — її внесення не призвело б до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людяного проживання.
При цьому варто врахувати, що підозрюваний, обвинувачений має надати інформацію, яку можна перевірити, щодо можливості внесення ним відповідного розміру застави.
Нездійснення судами оцінки спроможності підозрюваного, обвинуваченого сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак підозрюваний, обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, яку можна перевірити у разі необхідності, про розмір застави, що має бути встановлений (див. рішення у справах «Тошев проти Болгарії» (Toshev v. Bulgaria), заява №56308/00, п. 68 від 10 серпня 2006 року та «Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland), заява №25196/94, п. 66 від 15 листопада 2011 року).
Висновки
Визначення розумного розміру застави (за умови, що були підстави для застосування такого запобіжного заходу) у кримінальному провадженні свідчить про те, що до підозрюваного, обвинуваченого була застосована належна правова процедура на певному етапі (стадії), яка хоча і не означає загального успіху у кримінальній справі (провадженні), однак свідчить про те, що досягається одне із легітимних завдань кримінального провадження.