Господарський кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року. Але, на моє переконання, навіть тоді – понад 20 років тому – він вже був морально застарілим. Розвиток ринкової економіки лише поглибив прірву між нормами пострадянського законодавства та сучасними викликами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Не без оптимізму можу відзначити, що в нас є хороші шанси на те, що та «радянщина», яка до сьогодні панувала в господарських відносинах та корпоративному управлінні юросіб державного та комунального сектору економіки, нарешті піде в історію.
Читайте також: «Верховна Рада скасувала Господарський кодекс».
Відповідний законопроєкт №6013 («Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період»), який «скасовує» Господарський кодекс України (ГК), а також має на меті відійти від атавізму в питаннях державної власності, перетворення державних і комунальних підприємств в АТ чи ТОВ, вносить зміни до Цивільного кодексу й передбачає низку інших врегулювань у сфері господарських правовідносин, проголосований у другому читанні у 2025 році.
Навіщо позбавлятись ГК
Вважаю, що вищезазначений законопроєкт зʼявився внаслідок декількох причин.
Так, це один із кроків оновлення цивільного законодавства. Далі в цьому тексті я обґрунтую свою точку зору, а наразі – трохи про те, чому апгрейд назрів давно.
Отже, Цивільному та Господарському кодексам України – понад 20 років. Попри те, що у ГК України час від часу вносяться зміни, вони є радше точковими, «косметичними» і не можуть наздогнати реальність.
Ще одна причина, на мою думку, полягає в тому, що Господарський кодекс був застарілим вже на момент його ухвалення понад 20 років тому. На початку двохтисячних Україна якраз відходила від радянського минулого. Але Господарським кодексом ми «заякорили» значну кількість, так би мовити, пострадянських питань, які до сьогодні не дають нам рухатись уперед та якісно переосмислити ринкову економіку.
За що критикують №6013
Будемо відвертими, критиків у ініціативи перезавантаження норм корпоративного управління в державному секторі економіці та скасування ГК вистачає. Умовно цю критику можна поділити на дві категорії.
Перша полягає в переконанні, що Господарський кодекс щось регулює (нехай у мене полетить каміння, але практично нічого, що мало б регулюватись). Друга категорія стосується ключових питань про те, що зі скасуванням Господарського кодексу буде складно регулювати сферу публічної власності. Тобто не приватно-правових відносин, а саме відносин у державному секторі економіки.
Як прихильник ініціативи повного перезавантаження господарських правовідносин та скасування чинності ГК, мені є, що відповісти на цю критику.
Щодо першого блоку цих питань, то предмету самостійного регулювання Господарського кодексу насправді дуже мало. Превалююча частина ГК – це бланкетні або широко диспозитивні норми.
Наприклад, ст. 80 Господарського кодексу: «Порядок створення, функціонування та припинення господарських товариств регулюється Цивільним кодексом України та законом»; ст. 83 « Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську діяльність і діяльність із страхування, а також професійну діяльність на ринках капіталу та організованих товарних ринках, визначаються цим Кодексом та відповідними законами».
Господарський кодекс переповнений подібними відсилками чи дубляжем норм з інших законодавчих актів, а отже наявність їх саме в ГК виглядає сумнівно.
На другий блок питань щодо можливих складнощів у регулюванні правовідносин публічної сфери можу відповісти: якщо не брати до уваги державний сектор економіки, основні зміни в ГК радше зводилися до виключення статей, аніж до їх апгрейду. В результаті ми дійшли до ситуації, коли в суміжні закони зміни вносились, а ГК взагалі не чіпався, що породило немало суперечностей Цивільного кодексу та інших законів з Господарським кодексом.
На практиці це означає, що, якщо, наприклад, в певний закон були внесені зміни, а в ГК – ні, то, попри те, що є свіжий закон, у силу ієрархії нормативно-правових актів Кодекс продовжував мати вищу силу. Водночас, підкреслю, унікального правового регулювання в Господарському кодексі небагато.
Ще один улюблений аргумент критиків скасування ГК полягає у тому, що в багатьох розвинених країнах Європи існує відповідне кодифіковане законодавство.
Тут важливо сказати, що:
- По-перше, це дійсно так. Дійсно, в багатьох країнах існують комерційні чи торгові кодекси, що мають самостійні предмети регулювання, які або поглиблюють цивільне законодавство у відповідних сферах (у сфері комерції), або ж визначають, але точно не дублюють положення цивільного законодавства. Це те, що відрізняє наш Господарський кодекс від комерційних кодексів окремих країн Європи.
- По-друге, питання у визначеннях. У розвинених західних країнах – це комерційні кодекси чи торгові, в нас – господарський. Спробуйте знайти в англійській чи німецькій мові відповідник терміну господарський. Ви переконаєтесь, що це унікальне для Європи поняття.
Усі тварини рівні, але є тварини рівніші за інших (с.) Джордж Орвелл «Колгосп тварин»
Але одна з найбільших проблем існуючого законодавства, на моє переконання, полягає навіть не в тому, про що сказано вище.
Особливо гостро непорозуміння викликає радянський підхід до питань власності. Попри те, що ст.13 Конституції України регламентує рівність усіх форм власності, застосування норм Господарського кодексу демонструє скоріш декларативний характер цієї норми Основного закону.
Тут на думку одразу приходить рішення Конституційного Суду від 2003 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», де КСУ, обґрунтовуючи конституційність цього закону і відповідність статті 13 зазначив, що всі форми власності рівні, але держава стосовно своєї власності як певного національного фундаменту має право встановлювати особливості.
І Господарський кодекс загалом ці питання поглиблює. Сьогодні на практиці ми маємо ситуацію, що у співвідношенні приватна-державна власність суди більшою мірою обирають сторону держави, нерідко нехтуючи правами приватного власника, а подекуди й здоровою логікою.
А ще є питання невпорядкованості регулювання прав власності на майно юридичних осіб в статутних капіталах підприємств державного сектору економіки – господарських товариств.
Також є і проблеми термінології. Зокрема, такі поняття, як «право господарського відання» та «право оперативного управління» до сьогодні так ніхто повною мірою і не зрозумів, аби пояснити їх належним чином.
Що ж стосується регулювання діяльності юридичних осіб приватного права (це як приватні підприємства, так і обʼєднання підприємств – асоціації, консорціуми, концерни), то тут Господарський кодекс аж занадто диспозитивний.
Тобто якщо взяти регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) чи акціонерних товариств (АТ), то можна побачити детальні закони, які, за винятком деяких недоліків, в цілому належно регулюють створення, діяльність і припинення цих юридичних осіб. В контексті ж приватного підприємства правового регулювання як такого фактично не існує. Пару статей Господарського кодексу, що покликані регулювати приватні підприємства, встановлюють або бланкетні, або занадто диспозитивні вимоги. Це призводить до нерозуміння самої суті приватного підприємства. Те саме стосується і об’єднань підприємств.
Чи добре, коли закон настільки диспозитивний? Не впевнений. Коли все працює, як годинник, то в законодавчому акті вистачить і речення. Але коли виникають проблеми, то для їх розв’язання необхідна якісна нормативна база. На сьогодні цього немає.
Тому відхід від вищезазначених пострадянських постулатів, на моє переконання, не просто необхідний, він запізнілий.
Більше ніж в Європі
Необхідний такий відхід і щодо питань публічної власності. Потрібно розуміти, що наслідком існуючого пострадянського законодавства є наявність в Україні величезної кількості підприємств державного сектору економіки. В нас ДП не просто більше за будь-яку країну Євросоюзу, а більше ніж в усьому ЄС разом. І значну частку з таких підприємств наша країна наразі намагається ліквідувати.
До речі, в подібного роду питаннях я рекомендую клієнтам не поспішати працювати з державою, особливо якщо мова – про придбання певних активів, входження в якийсь спільний бізнес тощо. Як показує досвід людей, які до нас зверталися, зайшовши в таку співпрацю, скоріш за все вийдеш з неї з проблемами та кримінальними провадженнями.
Тут, до речі, напрошується спростування ще одного наративу критиків законопроєкту №6013, які наголошують, що наслідком ухвалення законодавчої ініціативи зможе стати відтік інвестиційних капіталів.
Нерідко саме норми Господарського кодексу України є причиною недостатності інвестиційних надходжень в Україну. Все просто: чистий бізнес боїться працювати з держпідприємствами.
А ухвалення законопроєкту може створити перехід на єдині правила діяльності та єдині правила власності юридичних осіб. І саме цей крок законодавця, на мою думку, здатен надати впевненості інвесторам у тому, що не важливо, з якою ТОВкою працювати: там, де акціонер – держава чи приватний капітал, адже правила гри будуть єдиними для всіх.
Новий кодекс?
Як вже зазначалося, ліквідація Господарського кодексу України викликає неабиякі дискусії серед правників. Нерідко лунає думка: а чого б його просто не оновити? Як людина, дотична до підготовки певної кількості законодавчих актів, можу запевнити – оновити Господарський кодекс неможливо. Його можливо лише написати заново. І питання в тому: чи це має бути господарський або ж все-таки комерційний кодекс, як в країнах Заходу?
Але, до якого б рішення в результаті не схилився законодавець, маю надію, що ключова мета акту буде все-таки уніфіковане єдине регулювання комерційних відносин незалежно від субʼєкта цих комерційних відносин, а не чергова спроба у новий спосіб захистити державну власність, якою оперують юридичні особи приватного права.
Впродовж понад 20 років чинності ГК України в основному всі захищали державну власність. Водночас її ставало та й стає все менше й менше. Позитивно, коли це стається через відкриті приватизаційні механізми. Але нерідко це є результатом зловживань. І коріння таких зловживань слід шукати не в приватному бізнесі (фактично «рейдернути» держпідприємство майже неможливо). Всі шляхи подібних зловживань ведуть до власника – тобто до держави. Отже, захист державної власності має забезпечувати не так норма закону, а, першою чергою, це має робити державний менеджер. Не можу не відзначити того факту, що до сьогодні ніхто так і не спростував факту неефективності держави як власника майна, як бізнесмена.
Простими словами: якщо держава буде управляти процесом як власник корправ, а менеджмент цієї компанії, як і майно будуть приватними, то це позитивно позначиться і на економіці в цілому.
Хаос перехідного періоду
Вважаю, що його вдасться уникнути, адже відповідно до даних окремих досліджень практики Верховного Суду, відсоток рішень ВП ВС, в яких є посилання на Господарський кодекс, не перевищує 10%
Крім цього, законопроєкт №6013 – досить великий та ґрунтовний документ, який встановлює перехідний період строком на 5 років. Тобто чинність Господарського кодексу припиняється відразу, але певна кількість його норм, яка мала, скажімо так, унікальне самостійне правове регулювання, переміщена або до Цивільного кодексу, або до інших законів, або ж міститься безпосередньо в цьому перехідному законопроєкті до подальшого унормування законодавства.
Великий аудит економіки
Підбиваючи підсумки, хочу в дечому погодитися з критиками законопроєкту №6013. А саме з тезою, що запровадження нових норм, зокрема трансформації ДП у ТОВ чи АТ вдарить по державному бюджету. Так, безумовно, це певне навантаження причому більшою мірою саме для держпідприємства. Проте саме завдяки цьому перетворенню ми маємо шанс проінспектувати державний сектор економіки та зрозуміти, скільки з сотень його підприємств є реально працюючими. Це великий та давно назрівший аудит.