Прогнози — річ невдячна, але саме адвокати в кримінальній практиці найкраще відчувають тонкощі юридичних змін. Їхні думки — це не просто слова, а індикатор того, як закон впливає на реальність.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Які найбільші виклики виникли в практиці кримінального права цього року? Які складнощі виникають під час захисту обвинувачених у резонансних кримінальних провадженнях? Ми запитали у професіоналів.
Практика кримінального права і процесу
Катерина Гупало, партнерка АО Arzinger
— Які найбільші виклики виникли в практиці кримінального права цього року?
— Ми спостерігаємо зростання активності правоохоронців, що, відповідно, має наслідком збільшення роботи для адвокатів. При цьому продовжується тенденція щодо комплексних і складних проєктів, які вимагають залучення кількох адвокатських команд на проєкт.
Окремо варто зупинитися і на зростанні міжнародного елемента у кримінальних провадженнях, що розслідуються правоохоронними органами України. Так, все більше і більше кримінальних проваджень мають у собі міжнародний елемент. Йдеться і про міжнародний розшук, і про запити про лінії міжнародно-правової допомоги, і спроби (часто успішні) з боку правоохоронців щодо пошуку та арештів активів за кордоном. Тобто якщо раніше робота кримінального адвоката сприймалася як суто внутрішня, то тепер захист у високопрофільних кримінальних провадженнях вимагає наявності розвинутої мережі контактів серед юристів із різних юрисдикцій і вільного знання англійської мови.
Сергій Гребенюк, партнер, керівник практики кримінального права ЮФ Asters
— Які нові тенденції ви помітили у кримінальних справах?
— Наразі ми помічаємо негативну тенденцію щодо порушення правил підслідності через зацікавленість різних правоохоронних органів у розслідуванні кейсів з ухилення від сплати податків. Наприклад, подібні фабули можуть описуватися як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України) в інтересах приватного бізнесу.
У таких випадках ми рекомендуємо не фокусуватися лише на стандартному правилі про недопустимість доказів, які отримуються із порушенням правил підслідності (що можливо тільки на стадії судового розгляду), а також активно працювати із доказовою базою ще на стадії досудового розслідування.
Зокрема, дуже часто в подібних кейсах правоохоронці обмежуються складанням «аналітичних довідок» із висновками про нібито несплату податків, що фактично штучно підміняє собою результати податкової перевірки. У таких випадках ключовим кроком має бути проведення судової економічної експертизи, під час якої експерт ґрунтовно досліджує первинну документацію, адже часто «аналітичні довідки» складаються лише на підставі внутрішніх баз податкових органів. Якщо ж паралельно існує ще й податкове повідомлення-рішення, його активним оскарженням також не варто нехтувати, оскільки його скасування може стати ключовим для стратегії захисту в межах кримінального провадження.
Небезпечна парадигма
Олександр Коваль, партнер GRAMATSKIY&PARTNERS
— Вже можна стверджувати, що після початку повномасштабного вторгнення багато норм Кримінального процесуального кодексу України трансформувалися в так зване м’яке право (soft law), яке застосовується вибірково або взагалі ігнорується. Особливо це стосується процесуальних норм, що регламентують оформлення доказів, таких як протоколи затримання, особистого огляду, обшуку, а також інші обов'язкові формальності. Наприклад, такі базові процедури, як інформування затриманого про його права (аналог правила Міранди), дедалі частіше розглядаються судами як необов'язкові. Подібні порушення визнаються несуттєвими, якщо, на думку суду, вони «не спростовують суті доказів».
Цей підхід призводить до небезпечної тенденції, коли внутрішнє переконання суду щодо винуватості особи формується на основі недопустимих доказів (отриманих із порушенням процесуальних вимог). Іншими словами, якщо суд вважає, що особа винна, то порушення процедури збору доказів перестає бути визначальним у визнанні їх допустимими. Це підриває фундаментальний принцип презумпції невинуватості та нівелює значення правової форми у кримінальному провадженні.
Статистичні дані лише підкріплюють цю тривожну картину. В Україні частка виправдувальних вироків залишається критично низькою — близько 0,25%. Водночас понад 90% клопотань сторони обвинувачення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольняються судами. Окрім того, переважна більшість доказів, які мали б бути визнані недопустимими через порушення процедури їх отримання, все ж визнаються допустимими, що лише закріплює панування обвинувачення у кримінальних справах.
Ця тенденція небезпечна не лише для приватних осіб, але й для бізнесу, що в умовах такого правового середовища втрачає гарантії захисту своїх прав. Криміналізація економічних спорів, порушення стандартів доказування та нехтування процедурними нормами створюють атмосферу правової невизначеності, що загрожує інвестиційному клімату країни.
Для адвокатської спільноти така ситуація є викликом. Необхідно докладати максимум зусиль для захисту процесуальних гарантій, адже їх нехтування сьогодні може стати нормою завтра, навіть після завершення воєнного стану. Зусилля повинні бути спрямовані на реформування правової системи, встановлення чітких стандартів процесуальних дій і забезпечення відповідальності за порушення прав учасників судового процесу. Тільки так можна запобігти закріпленню шкідливих прецедентів, які загрожують не лише правам особи, а й правовій державності України загалом.
Тарас Іваненко, адвокат, к.ю.н., партнер EVERLEGAL
— Які складнощі виникають під час захисту обвинувачених у серйозних кримінальних справах і як вони змінювалися протягом року?
— Антикорупційна практика завжди виступала певним флагманом серед загального масиву кримінальних проваджень, а в умовах сьогодення і поготів.
До вказаної категорії справ постійно прикута увага суспільства, керівних інституцій держави та міжнародних партнерів. Адже досить часто саме такі категорії кримінальних проваджень роблять найбільший внесок у формування правозастосовної судової практики України. А тим паче з урахуванням антикорупційних змін у національному законодавстві.
Водночас, на моє особисте переконання, сьогодні в антикорупційній практиці є суттєві проблеми. Передусім вони торкаються таких фундаментальних засад, як презумпція невинуватості, рівність перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та його здійснення безстороннім судом з урахуванням правової визначеності.
Жоден суспільний інтерес або вимоги сьогодення не можуть виправдати порушення фундаментальних засад здійснення правосуддя, якщо ми дійсно прагнемо збудувати правову державу.
Тут доцільно згадати затверджений звіт Європейської комісії в межах Пакету розширення Європейського Союзу 2024 року, який містить оцінки щодо прогресу, досягнутого країнами-кандидатами і потенційними кандидатами на вступ до ЄС протягом останнього року, зокрема Україною.
Загалом у звіті констатовано, що «Україна має певний рівень підготовки щодо судової системи, боротьби з корупцією та дотримання основних прав і досягла певного прогресу», а «минулорічні рекомендації Єврокомісії були частково виконані та залишаються в силі».
Водночас Єврокомісія детально розкриває свої рекомендації щодо стану справ у судовій владі. Йдеться про те, що, серед іншого, Україні потрібні додаткові зусилля для забезпечення єдності судової практики першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
З цим важко не погодитися. Адже питання правової визначеності не є творінням української правової системи, а міжнародним стандартом.
Завдяки єдності й послідовності судової практики стають передбачуваними судові рішення, зростає рівень довіри до суду, яка є критично необхідною. «Якщо немає довіри до суду, його авторитету, то немає суду як такого».
Розглядаючи справи, суди в подібних випадках повинні діяти однаково, а до осіб, що постають перед судом, має бути однакове ставлення. Правова визначеність, послідовність судової практики підвищують впевненість у суді, це є частиною справедливого суду. Учасники справи повинні розуміти, які рішення будуть прийняті в подібній до їхньої ситуації.
Водночас сьогодні тільки за час розгляду одного кримінального провадження в суді судова практика з одного і того самого питання може зазнати неодноразових змін.
Саме тому, здійснюючи захист клієнтів у ВАКС, одним із найважчих психологічних випробувань для адвокатів є своєрідна інтрига, яка триває, доки суд не вийде з нарадчої кімнати за результатами судового розгляду та надасть оцінку всім клопотанням захисту при ухваленні кінцевого судового рішення.
Адже про передбачуваність судових рішень відповідно до наявної практики в цьому суді взагалі не йдеться.
Тут доцільно звернути увагу на своєрідні тенденції еволюції судової практики, зокрема Верховного Суду, які аж ніяк не на користь сторони захисту. Інколи складається враження, що правозастосовна практика касаційної інстанції змінюється та еволюціонує виключно з метою пошуків виправдання неправомірних дій і рішень сторони обвинувачення.
Зазначене аж ніяк не може свідчити про безсторонність судової гілки влади та реалізацію права на безсторонній суд.
Яскравими прикладами описаної еволюції в правовій визначеності слугують добре відомі нам висновки Верховного Суду щодо:
–– використання матеріалів НСРД;
–– проведення ТДРД понад строк дії ухвали;
–– здійснення розслідування прокурорами;
–– порушення підслідності;
–– відсутності оформлених повноважень у слідчих чи прокурорів;
–– призначення експертизи неуповноваженим слідчим тощо.
Такий стан речей, на моє переконання, зумовлений своєрідною еволюцією висновків третьої інстанції судової гілки влади, яка протягом останніх років має чітку тенденцію до розмитості у правовій визначеності та широкого використання оціночних суджень, таких як: «у кожному конкретному випадку», «з урахуванням конкретних обставин окремого кримінального провадження» тощо.
Але ж для конкретних кримінальних проваджень та їхніх фактичних обставин у судовій системі України є перша та апеляційна інстанції. При цьому всім нам дуже добре відома усталена позиція Касаційного кримінального суду про те, що це суд права, а не факту.
Саме тому роль адвокатської спільноти в цьому процесі надзвичайно важлива, адже без застосування інституту стримувань і противаг формування правової визначеності може перетворитися у свавілля органів влади, системні порушення прав учасників процесу та вибірковість кримінальних переслідувань, що не має нічого спільного зі здійсненням правосуддя та виконанням євроінтеграційних очікувань.
Переконаний, що тільки консолідована, кропітка, системна та принципова робота адвокатської спільноти зможе відвоювати в правовому полі право для своїх клієнтів на справедливий безсторонній суд із рівними правами всіх учасників.
Маргарита Рижук, адвокатка з кримінальних справ АО AVER LEX
— Які складнощі виникають під час захисту обвинувачених у резонансних кримінальних провадженнях?
— Під час здійснення захисту обвинувачених в межах таких кримінальних проваджень виникає додаткова обставина — резонанс у суспільстві. Одна з основних категорій кримінальних проваджень, на які гостро реагує суспільство, — це корупційні злочини (і очевидно, чому).
Тому варто зауважити, що в резонансних справах обвинуваченому та стороні захисту доводиться активно протистояти штучно створеній ситуації з акцентом на винуватості до рішення суду, адже такі справи, як правило, починаються з інформаційного поширення про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, обшуку особи тощо. Відповідно, суспільство резонує цій новині, і без наявності більш детальної інформації по справі та вагомих доказів обвинувачення таку особу вже заочно, без слідства та суду, визнають винуватою у вчиненні злочину, і щодо неї формується негативне суспільне ставлення.
Тобто, як правило, із самого початку порушується фундаментальний принцип забезпечення захисту особи в кримінальному провадженні — принцип презумпції невинуватості, оскільки ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість і має гарантоване право мовчати. Водночас реалізація цього права обвинуваченим чомусь переважно сприймається як додаткове підтвердження його вини у вчиненні злочину.
Окрім того, нівелюється обов’язок саме сторони обвинувачення забезпечити в суді доведення вини особи поза розумним сумнівом, адже громадськість вже і так встановила вину такої особи в інкримінованому злочині.
Отже, в суді, поряд зі стороною захисту та обвинувачення, за результати розгляду кримінального провадження також бореться ще один учасник — громадськість, яка має гострий запит на справедливість і притягнення корупціонерів до відповідальності.
Варто також зазначити, що в резонансних справах уся увага громадськості, зокрема через засоби масової інформації, прикута до судового розгляду конкретного кримінального провадження, особи обвинуваченого та його захисника, що потребує від захисту найвищого рівня професіоналізму та ґрунтовно підготовленої правової позиції.
У таких справах захисники часто стикаються із негативним ставленням до себе через ототожнення їх із клієнтом, що прямо заборонено законодавством.
Отже, саме в таких умовах, балансуючи, сторона захисту здійснює захист прав і законних інтересів клієнтів у резонансних справах.
White-Сollar Сrime
Микола Ничипорук, радник, керівник практики WCC ЮФ INTEGRITES
— Як компанії повинні взаємодіяти з правоохоронними органами для мінімізації негативних наслідків у випадку кримінальних розслідувань щодо бізнесу?
— Будь-яке кримінальне провадження може мати серйозні наслідки для компанії як з погляду фінансової стабільності, так і ділової репутації. Тому важливо, щоби бізнес взаємодіяв із правоохоронними органами обережно, чітко дотримуючись законодавства і вживаючи заходів для мінімізації супутніх ризиків.
Перше і найважливіше правило — діяти виключно в межах закону. Остаточне розв’язання кримінально-правової проблеми можливе тільки законним шляхом. Будь-які інші спроби через корупційні канали є не лише протиправним, але й досить часто тимчасовим рішенням, адже апетити корупціонерів мають здатність з часом збільшуватися.
Друге, не менш важливе — краще запобігти кримінальному переслідуванню компанії чи її посадових осіб, аніж потім усувати його наслідки. Компанії повинні заздалегідь готуватися до таких ризиків — проводити регулярні аудити діяльності своїх служб безпеки, навчати персонал правилам взаємодії з правоохоронцями, убезпечувати найцінніші активи та впроваджувати суворі стандарти прозорості. У цьому питанні не варто цілком і повністю покладатися лише на внутрішні ресурси компанії. Більшість корпоративних юридичних департаментів не має достатньої експертизи ведення кримінальних проваджень, а тому залучення зовнішнього радника є надзвичайно важливим.
І третє правило — не ігнорувати правоохоронців. Наприклад, якщо вони звертаються з письмовим запитом або ухвалою слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, то не варто це залишати без реакції, адже наслідки такої бездіяльності можуть бути досить серйозними (як-то обшук на підприємстві). Якщо запит стосується документів, які не містять інформації з обмеженим доступом або цілком можуть бути витребувані слідством деінде (наприклад, у контрагента чи контролюючого органу), то відмова у їх наданні буде позбавлена сенсу. Навпаки слід використати цю можливість для демонстрації відкритості компанії, бажання співпрацювати і, що головне, для надання слідству власного бачення досліджуваних обставин. Схожа ситуація і з викликами на допит: повне їх ігнорування чи зловживання правом на відмову свідчити лише створить у слідства негативне враження про компанію і, як наслідок, спровокує додаткові слідчі та процесуальні дії. Надання ж показів може послугувати припиненню подальшого кримінально-правового переслідування компанії (звісно, якщо компанія дійсно не причетна до вчинення злочину і свідку з адвокатом вдасться в цьому переконати правоохоронців).
— Як змінилися підходи суддів і правоохоронних органів у справах, що стосуються кримінальної відповідальності бізнесу?
— Великий бізнес в Україні в умовах війни опинився в зоні підвищеної уваги правоохоронних органів. Державна політика, орієнтованана на повнення бюджету і боротьбу з корупцією, призвела до того, що саме приватні компанії, а не державні підприємства або чиновники, стали основними об’єктами посиленого нагляду. При цьому контроль часто здійснюється з порушенням законодавчих норм і процесуальних гарантій.
Зміщення балансу на користь сторони обвинувачення
Судді все частіше демонструють упередженість до сторони захисту, особливо у резонансних корупційних справах і під час розслідування злочинів проти основ національної безпеки України. Рішення, що приймаються, більше базуються на припущеннях сторони обвинувачення, ніж на доказах, а особливо тих, що надаються стороною захисту. Така тенденція пояснюється пріоритетністю захисту державних інтересів під час війни, але водночас має наслідком грубе порушення одного з основоположних принципів кримінального судочинства — змагальності сторін.
Загальне збільшення тиску на бізнес
Правоохоронці суттєво активізували розслідування фактів ухилення від сплати податків, зловживань у державних закупівлях та інших економічних злочинів. Великий бізнес часто стає мішенню таких розслідувань навіть за відсутності належної доказової бази. Зокрема, реєстрація кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків здійснюється ще до завершення процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень. Це створює додатковий тиск на бізнес, змушуючи його працювати в умовах постійної невизначеності та ризику необґрунтованих обвинувачень.
Застосування запобіжних заходів із непомірними заставами
У справах, де фігурантами стають посадові особи великого бізнесу, запобіжні заходи дедалі частіше застосовуються як інструмент примусу. Тримання під вартою з правом внесення застави, яка у багатьох випадках встановлюється на рівні, що перевищує законодавчо допустимі межі, стає звичною практикою. Можливо, для держави це слугує одним із механізмів наповнення бюджету, проте для представників великого бізнесу це перетворюється на своєрідне дочасне покарання до постановлення судом вироку.
Отже, нинішні підходи суддів і правоохоронних органів у справах, що стосуються кримінальної відповідальності бізнесу, характеризуються здебільшого порушенням процесуальних гарантій, посиленим тиском на бізнес з боку правоохоронців та упередженістю суддів. Якщо вони не зміняться вже зараз, то вже в найближчій перспективі цілком матимуть наслідком зниження інвестиційної привабливості України та ще більше скорочення бізнес-активності в країні.
Костянтин Кривенко, адвокат, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери»
— Які основні проблеми виникають при захисті осіб, звинувачених у White-Collar Crime, і як ці виклики змінюються з року в рік?
— По-перше, це «авансове» правосуддя. Річ у тім, що найчастіше слідчий суддя повністю виправдовує назву посади та заздалегідь перебуває на боці сторони обвинувачення. Тобто немає двох рівних сторін та арбітра посередині, який має вирішувати, хто більш аргументовано доводить свою позицію. Доволі часто слідчий суддя авансом надає стороні обвинувачення перевагу на стадії досудового розслідування та приймає її позицію, навіть якщо вона не є достатньо аргументованою або підтвердженою доказами.
По-друге, це медійний супровід. Зрозумілим є те, що і суспільству, і партнерам-кредиторам необхідно показувати результати боротьби з корупцією в державі, але результатом є вирок суду, який набрав законної сили, а не повідомлення про підозру чи проведення обшуку. Тобто за гучними заголовками щодо «викриття корупціонера» чи «зупинення незаконної схеми на мільярди» криється проведення звичайного досудового розслідування, яке має здійснюватися на певних засадах, зокрема верховенства права, законності, рівності, поваги до людини, презумпції невинуватості. Висвітлення певних кримінальних проваджень у ЗМІ та надання їм заздалегідь упередженої оцінки суспільством створює неабиякі складнощі для подальшого захисту учасників таких проваджень.
По-третє, це захмарні застави. Тенденція складається так, що найчастіше розміри застав формуються незалежно від матеріального становища підозрюваного (тобто його спроможності сплатити таку заставу), а від розміру ймовірно нанесених збитків. І це абсолютно неправильно, адже відбувається поєднання таких понять, як запобіжний захід і відшкодування збитків. На цій проблемі неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, що свідчить про існування аналогічної практики в інших європейських державах. Визначення завідомо непомірних розмірів застави як альтернативи триманню під вартою найчастіше позбавляє особу права на таку альтернативу.
— Як змінився підхід правоохоронних органів до розслідування справ WCC, зокрема у зв’язку з новими технологіями та методами збору доказів?
— Технологічні новації торкаються усіх сфер повсякденного життя, отже, не залишаються поза увагою правоохоронців. Зафіксовані телефонні розмови, виявлене листування в месенджерах, наявність фотокопій документів у галереї мобільного телефону або записів у нотатках можуть з легкістю сформувати для слідчого доказову базу того чи іншого кримінального правопорушення, зокрема його суб’єктивної сторони, доведення якої, напевне, є найважчим у справах WCC.
Слідчі та оперативні працівники при розслідуванні цієї категорії кримінальних правопорушень все більше зосереджують увагу на вилученні мобільних терміналів, комп’ютерної техніки, пристроїв для зберігання інформації, а також отриманні доступу до хмарних сховищ, серверів електронної пошти, різноманітних девайсів тощо.
Фактично кожен зараз 24/7 має із собою звукозаписуючий пристрій із технічною можливістю передачі даних у будь-яку точку світу, який фіксує місцезнаходження та усі з’єднання. Залишається тільки отримати повний доступ до девайсу і з точністю прослідкувати усі дії фігуранта кримінального провадження, але, як показує практика, вітчизняні правоохоронні органи поки що не мають можливості цього зробити. Поодинокі випадки віддаленого отримання доступу до змісту мобільного телефона або комп’ютера є результатами хакерського зламу, тому не є розповсюдженою практикою роботи правоохоронців.
Водночас правоохоронні органи доволі широко використовують спеціальне звуко- та відеофіксуюче обладнання, що дає змогу здобути доказову базу у службових та економічних кримінальних правопорушеннях.
Зазвичай саме наявність зафіксованих розмов фігурантів кримінальних правопорушень, у яких обговорюються ті чи інші обставини, формують у слідчих органів і суду певні уявлення про ситуацію, які в подальшому доволі складно змінити або спростувати стороні захисту.
Артем Крикун-Труш, адвокат, партнер і керівник практики WCC, комплаєнсу та розслідувань Miller Law Firm
— Які основні зміни в підходах до боротьби з White-Collar Crime були помітні цього року?
— Цього року правоохоронна система України продемонструвала тривожну тенденцію — зосередження на оцінці управлінських рішень замість боротьби з реальними злочинами. НАБУ фактично перетворилося на оновлений варіант радянського ОБХСС, де основний акцент робиться не на доведених фактах корупції, а на припущеннях щодо того, чи можна було зробити «краще».
Уявімо собі ситуацію: топменеджер державної компанії продає актив за ринковою ціною. Детективи ж заявляють, що цю угоду можна було укласти вигідніше. Ігноруються ринкові умови, попит, конкуренція. Як доказ беруться товарні монітори, які є рекомендаційними, а не реальними ринковими індикаторами. У результаті з простої арифметики робиться висновок про «збитки», хоча в кримінальному праві припущення не можуть бути основою для обвинувачення.
Більш тривожно те, що ці підходи створюють небезпечний прецедент. Будь-яке рішення, навіть найраціональніше, може бути піддано кримінальній оцінці. Це руйнує довіру до системи і демотивує управлінців брати на себе відповідальність за стратегічні рішення.
— Які зміни в законодавстві або судовій практиці вплинули на розслідування та вирішення справ у галузі White-Collar Crime?
— Одним із найбільш тривожних явищ стало скасування строків досудового розслідування у фактових провадженнях. Це, по суті, дозволяє слідчим безстроково тримати людину в підвішеному стані. Наприклад, у деяких справах провадження триває по 8–10 років, без реального руху вперед, а підозрювані живуть у постійному страху.
Судді часто уникають аналізу розумних строків на ранніх стадіях і відкладають це питання до розгляду по суті. Це створює атмосферу безкарності для правоохоронців і підриває довіру до судової системи.
— Як змінився підхід правоохоронних органів до розслідування справ White-Collar Crime, зокрема у зв’язку з новими технологіями та методами збору доказів?
— Основним трендом є активізація міжнародної співпраці. Правоохоронці навчилися швидше обмінюватися інформацією з іноземними колегами. Наприклад, якщо раніше запити про міжнародну правову допомогу могли оброблятися місяцями, то тепер взаємодія часто починається ще до формального подання запиту.
Однак якісного технологічного прориву поки не сталося. Бізнесу варто діяти за принципом гігієни комплаєнсу: припускати, що будь-яка інформація може стати доступною. Це означає, що потрібно уникати двозначних формулювань у листуванні, забезпечувати конфіденційність і дотримуватися чітких внутрішніх політик.
— Які специфічні стратегії захисту використовуються для бізнесменів і топменеджерів у справах White-Collar Crime?
— Ефективний захист починається з внутрішнього розслідування. Бізнес має діяти швидше за слідчих та збирати докази і формувати власну версію подій. Експертизи, наприклад, економічна чи управлінська, можуть стати потужним інструментом для спростування обвинувачень.
Додатково важливу роль відіграє медійна підтримка. Якщо справу висвітлюють у медіа, компанія повинна діяти на випередження та пояснювати суспільству свою позицію. Це не лише зміцнює довіру, а й ускладнює роботу слідчим, які можуть намагатися маніпулювати громадською думкою.
— Які основні проблеми виникають при захисті осіб, звинувачених у White-Collar Crime, і як ці виклики змінюються з року в рік?
— Найгостріша проблема — це відсутність прокурорського та судового контролю. Прокурори нерідко обирають пасивну позицію, що відкриває можливості для зловживань з боку слідчих. А слідчі судді часто не виконують своєї ключової ролі — захищати права обвинувачених, і перетворюються на статистів.
Для ефективного захисту адвокати мають бути на крок попереду, активно формувати доказову базу та залучати експертів. Це вимагає злагодженої роботи великих команд, як наша, що об’єднує 14 адвокатів. Такий підхід дає змогу впоратися навіть із наймасштабнішими справами.
Володимир Бабічев, радник, керівник практики White-Collar Crime ADER HABER
— Як зміни в законодавстві або судовій практиці вплинули на розслідування та вирішення справ у галузі White-Collar Crime?
— Підсумовуючи 2024 рік, можна стверджувати, що він став ще одним роком, під час якого звузився інститут судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Одним із дієвих механізмів для захисту клієнтів у кримінальних провадженнях White-Collar Crime є використання строків досудового розслідування, оскільки на цю категорію злочинів поширюється застосування норми п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Дієвим його можливо назвати, оскільки без набуття особою процесуального статусу підозрюваного сторона захисту обмежена у використанні процесуальних засобів. Та навіть після такого набуття право на захист обмежується, адже сторона обвинувачення забуває про свій обов’язок здійснювати слідчі та процесуальні дії, спрямовані на отримання не лише доказів винуватості особи, а й невинуватості останньої. Клопотання на підставі ч. 3 ст. 93, ст. 220 КПК України ігноруються, а частіше невмотивовано залишаються без задоволення. Судовий контроль слідчих суддів під час скасування незаконних постанов про відмову у проведенні слідчих дій здебільшого, знову ж таки, зводиться до «дискреційних повноважень» слідчого та прокурора і зобов’язання повторно розглянути клопотання.
Тому ще у 2023 році адвокати доводили правові позиції про необхідність закриття кримінальних проваджень під час досудового розслідування або в підготовчому судовому засіданні. Для цього використовувався широкий спектр процесуальних механізмів, як-то: встановлення строків досудового розслідування, скасування постанови про зупинення досудового розслідування, доведення перед слідчим суддею, що особа є фактично обвинуваченою в розумінні Європейського суду з прав людини, коли підозра не була повідомлена та про порушення презумпції невинуватості стороною обвинувачення тощо.
Законом №3509-IX, який набув чинності 1 січня 2024 року, були скасовані так звані правки Лозового, і в чинній редакції процесуального закону строки досудового розслідування обчислюються лише з моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності.
У постанові ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі №761/26342/22 остання відійшла від минулого правового висновку ВС, зазначивши, що ухвала слідчого судді про встановлення строку для вчинення дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, підлягає апеляційному оскарженню.
Апеляційному оскарженню підлягають постановлені ухвали, не перелічені в ст. 309 КПК України, що не передбачені процесуальним законом. Фактично ж йдеться про незаконність такої ухвали слідчого судді. Дійсно, у 2024 році вже є нюанси із застосуванням такого процесуального механізму після скасування строків до повідомлення особі про підозру, але у багатьох кримінальних провадженнях такі строки закінчилися ще до травня 2022 року.
Підсумовуючи, слід зазначити, що з 2024 року слідство знову може тривати десятиліттями із застосуванням заходів забезпечення, що породжує корупційну складову, судовий контроль значно звужується, тому, як часто зазначає прокурор на досудовому розслідуванні, суд розбереться (під час судового слідства). Зі свого боку адвокатська спільнота тим і відрізняється, що віднаходить нові засоби й механізми для захисту прав та інтересів клієнтів, обґрунтовуючи необхідність змін у правозастосуванні.
Денис Шкаровський, партнер VB Partners
— Як змінився підхід правоохоронних органів до розслідування справ WCC, зокрема у зв’язку з новими технологіями та методами збору доказів?
— Протягом останніх років підхід правоохоронних органів до розслідування WCC-кейсів суттєво не змінився. Проте спостерігаються певні зрушення у сферах розслідування кіберзлочинів і злочинів, пов’язаних із криптовалютними операціями.
По-перше, правоохоронці навчилися відстежувати криптовалюту, використовуючи спеціалізоване програмне забезпечення для аналізу блокчейнів. Це дає змогу ідентифікувати рух коштів і зв’язки між учасниками таких розслідувань.
По-друге, помітний прогрес в антикорупційній інфраструктурі завдяки впровадженню системи eCase, яка поєднує НАБУ, САП і ВАКС. Ця paperless-система дає змогу створювати процесуальні документи за шаблонами та надсилати їх до ВАКС в електронному вигляді, що значно пришвидшує розслідування. Однак повний функціонал системи для сторони захисту поки що не реалізовано, тому остаточну оцінку її ефективності можна буде дати лише після доопрацювання.
По-третє, правоохоронці почали активно використовувати програмне забезпечення для аналізу великих масивів даних, що дає змогу знаходити зв’язки між подіями, особами і транзакціями, прискорюючи слідчі дії.
Використання нових технологій вимагає суворішого дотримання стандартів прав людини. Зловживання доступом до персональних даних чи порушення конфіденційності можуть стати підставою для визнання доказів недопустимими. Забезпечення балансу між ефективністю слідства та правами громадян залишатиметься одним із головних викликів.
— Які основні проблеми виникають при захисті осіб, звинувачених у WCC?
— Захист осіб, звинувачених у White-Collar Crime, є складним процесом, що вимагає врахування низки специфічних факторів:
1. Недостатність доказової бази або її сумнівна якість.
Правоохоронні органи часто зосереджуються на швидкому затриманні та пред’явленні підозри, що призводить до формування обвинувачення на основі поверхневих або недостатньо перевірених даних. Судові експертизи фактично не проводяться, а зводяться до арифметичних підрахунків версії слідства.
2. Привілеювання публічності.
Слідство активно робить процеси публічними, часто спотворюючи інформаційне поле. Цю інформацію підхоплюють лідери думок, блогери та ЗМІ, формуючи упереджене ставлення до підозрюваного або обвинуваченого. Така ситуація ускладнює захист не лише в юридичному аспекті, а й у контексті відновлення репутації клієнта.
3. Примітивізація кримінального процесу.
Спостерігається зниження якості розслідувань, процесуального керівництва, а також судового контролю. У роботі правоохоронців переважає кількісний підхід: важливішими стають показники кількості підозр чи арештованих активів, ніж якість зібраних доказів.
Антикорупційна практика
Проблеми судового контролю та їх розв’язання: погляд адвоката
Семен Ханін, адвокат, керуючий партнер ЮК «АМБЕР»
Сьогодні питання відсутності ефективного судового контролю за дотриманням строків досудового розслідування залишається актуальним. Точніше, наразі воно не вирішене: слідчі судді часто не мають змоги здійснювати потрібний контроль, навіть за наявності клопотань від сторін. Хотів би виокремити основні аспекти цієї проблеми та запропонувати можливі шляхи її розв’язання.
Відсутність контролю строків досудового розслідування
Проблема полягає в тому, що слідчі судді не завжди реагують на затягування строків досудового розслідування. Проте п. 7 ст. 295–1 КПК України передбачає можливість зобов’язати прокурора вчинити одну з дій, зазначених у ч. 2 ст. 283 КПК України. Це означає, що дискреційні повноваження прокурора не можуть бути перешкодою для слідчого судді при прийнятті рішення. На моє переконання, суд за аналогією може зобов’язати прокурора вчинити одну з дій, передбачених ст. 284 КПК України, якщо строки досудового розслідування вже завершилися. Такий підхід дасть змогу уникнути свавілля і затягувань у кримінальному провадженні.
Обмеження у можливості оскарження рішень, дій чи бездіяльності
Друга серйозна проблема — це відсутність чіткої процедури оскарження певних дій, рішень або бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування. Ст. 303 КПК України визначає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Однак цей перелік є обмеженим і не враховує всі можливі ситуації. Для розв’язання цієї проблеми необхідно розробити і впровадити судову практику, яка б дозволяла оскаржувати на досудовому розслідуванні інші рішення, що не охоплені ст. 303 КПК України. Такий підхід забезпечить додатковий захист прав учасників процесу.
Надмірний формалізм у досудовому розслідуванні
Третя проблема — це надмірний формалізм, який часто призводить до безрезультатного ходіння по колу. У таких умовах адвокати нерідко стикаються із ситуацією, коли їхня праця стає марною через формальні перепони. Надмірний формалізм ускладнює процес захисту і вимагає більш гнучкого підходу до розв’язання питань досудового розслідування. Без активної участі адвокатської спільноти та уваги до цієї проблеми змін у системі очікувати не доводиться. Сьогодні як ніколи важливо ініціювати дискусію серед юридичної спільноти, суддів і законодавців щодо вдосконалення судового контролю на стадії досудового розслідування. Розширення повноважень слідчих суддів, формування нової судової практики та подолання надмірного формалізму стануть кроками до створення більш ефективної та прозорої системи кримінального провадження в Україні. Лише завдяки спільним зусиллям адвокатів, прокурорів і суддів ми зможемо досягти справедливості й забезпечити захист прав усіх учасників процесу.