Шкода, що окремі засідання Великої Палати Верховного Суду не транслюються одразу онлайн. Адже, наприклад, є припущення, що перегляд відео з аргументами законників щодо правової природи «гонорару успіху адвоката» від 10.03.2020 р. побив би чимало рекордів в Youtube. Можливо, колись так і буде, враховуючи, наскільки великими темпами йде прогрес у налагодженні якісної комунікації між судовою владою та ЗМІ. Однак поки що в очікуванні відповідного повідомлення на сайті ВС спробуємо максимально широко розглянути це питання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Доступ до правосуддя VS Надмірний формалізм".
Отже, що сьогодні турбує юридичні фірми, коли вони зіштовхуються з терміном «гонорар успіху адвоката»? Насправді, питань не так вже й багато, головними з них є наступні. Залишатися виключно консультантом або інвестувати у проблеми свого клієнта? Прийняття на себе ризиків довірителя – благородна справа чи етичне порушення? Забрати половину від «виграшу» або залишитися ні з чим? На що спиратися: на відсутність законодавчих обмежень або на сформовану судову практику?
З огляду на те, що за кілька років свого існування адвокатська монополія майже повсюдно змусила юридичні фірми «ввести» у свій штат адвокатів (або такими стали партнери та старші юристи), то спочатку дослідимо, як ринок вирішує для себе це питання. До того ж як у національному аспекті, так і з огляду на світову практику.
Психологія виграшу
Навряд чи помилимося, якщо припустимо, що кожен юрист мріє заробляти сотні тисяч гривень, залишаючись виключно консультантом, тобто отримуючи оплату тільки за свою роботу, незалежно від її результату. Однак часи достатку, коли така форма роботи навіть не обговорювалася, вже минули не тільки в Україні, але й в усьому світі. Сьогодні кожна юрфірма постає перед вибором: втратити частку доходів або взяти на себе додаткові ризики, розділивши їх зі своїм клієнтом.
Класично ми виходимо з того, що саме погодинна оплата праці – найрозумніша і справедлива форма. Проте навколо неї завжди виникає маса питань. З одного боку, звичайно, клієнтові здається, що юристи завищують кількість «витрачених» годин. З іншого боку, юристи вважають, що їм оплачують не весь час, який вони реально витрачають на кейс клієнта. Наприклад, на вивчення судової практики можна витратити кілька годин та навіть діб, а клієнт говорить: «Я прийшов у таку кваліфіковану фірму, чому я повинен платити за те, що ви шукайте практику спеціально для мене? Ви повинні давно її знати, тим більше з такою високою вартістю…». Загалом, історії конфліктів у цій площині незмінні роками.
Ще однією проблемою є вартість години. У неї часто закладаються всі витрати, а клієнт не розуміє, чому цей молодий юрист може коштувати так дорого? Однак не завжди поясниш, що керівник фірми особисто бере участь в кожній справі та не виставляє окремо свої «години».
До того ж ніхто не скасовував матеріальну мотивацію. Тут можна навести приклад з відомої практики – фірма Hochtief, подробиці скандалу з якою стали відомі завдяки справі з її банкрутства. Клієнти витратили величезну суму (кілька мільйонів євро), оплачуючи погодинну роботу юристів, участь у переговорах партнерів та старших юристів, але вони програли всі суди.
З огляду на зазначене, здається, на сцену має вийти такий варіант оплати як «гонорар успіху» (як його називають британці, «success fee»). За цією схемою юрист отримує за супровід угоди або спору (як правило, все-таки спору) обумовлений відсоток від фінансового результату кейса – стягнутої або, навпаки, зекономленої суми. Головною особливістю такої схеми є низька ціна поточного обслуговування кейсу (безкоштовно або за мінімальними ставками, що компенсує прямі витрати), але дуже високу винагороду у разі виграшу в суді. Завдяки цьому не дуже багаті клієнти мають можливість найняти достатньо дорогих висококласних юристів, якщо у них є суперечка на велику суму. Підкреслимо, що основним аргументом «за» таку форми оплати є саме її умовна доступність для фінансово неспроможних клієнтів.
Окрім того, саме розумний і справедливий розподіл ризиків між клієнтами та юридичними фірмами – один із трендів на корпоративному ринку юридичних послуг. Далеко не завжди це питання виключно оптимізації витрат на консультантів. Часто досвідчені корпоративні юристи намагаються таким чином комплексно управляти юридичними й фінансовими ризиками компаній у конкретних проектах. Цей підхід змушує консультантів більш ретельно підходити до оцінки та формулювання пропозицій щодо проектів, які передбачають розподіл ризиків у форматі «гонорару успіху».
Головне, щоб клієнт і консультант «на березі» домовилися про те, що вони оцінюють як успіх за проектом, з метою уникнення розбіжностей, наприклад, у разі часткового досягнення результату. Для клієнта «гонорар успіху» цікавий тим, що в більшості випадків він є чи не єдиним способом стимулювання залученого фахівця-юриста до максимальної самовіддачі та вирішення питання (завдання), максимально враховуючи інтереси клієнта. Також такий підхід стимулює юриста ретельніше підходити до вибору клієнта. Розумний юрист не братиме проект, який не має перспектив позитивного розвитку. При цьому клієнт у такій ситуації, не несучи початкових витрат і не витрачаючи багато часу, може розраховувати на результат діяльності юриста. Однак, як правило, розмір «гонорару успіху» значно вищий, ніж погодинна або будь-яка фіксована оплата.
Проте шаленої популярності в Україні «гонорар успіху» все ще не має, хоча і застосовується. Пояснюється це просто. Зазвичай адвокати не беруться за справу на умовах «гонорару успіху», якщо вони не бачать очевидної відповідальності супротивної сторони, а також наявності у відповідача джерел виплати за судовим рішенням або мирової угоди.
За даними дослідження цінової політики юридичних компаній, проведеного «Юридичною Газетою», станом на 30.09.2019 р. із 74 юридичних компаній погодинну ставку використовували 88% юрфірм, fixed fee (фіксовану плату) назвали 69% юридичних фірм, capped fee (фіксоване максимальне значення гонорару) – 33%, success fee («гонорар успіху») – 28%, абонентську плату – 24% (детальніше за посиланням).
Загалом, в чистому вигляді «гонорар успіху» майже не застосовують. Частіше використовують змішану систему оплати, коли клієнт платить 20-50% гонорару авансом, що включає поточні витрати юридичної компанії, а залишок – у разі позитивного вирішення справи. Тому існує низка пояснень, адже до сьогодні питання «гонорару успіху» є достатньо конфліктним.
Нормативна неврегульованість
Основними нормативними актами, що регламентують відносини у сфері виплати винагороди адвокату в Україні, передусім, є ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 28 Правил адвокатської етики. Зазначені документи встановлюють договірні засади регулювання цього питання, а також критерії, якими необхідно керуватися під час визначення розміру гонорару (складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, завантаженість адвоката та інші суттєві обставини). Спираючись на приватноправовий характер відносин адвоката і клієнта, факт регулювання гонорару в межах договору про надання правової допомоги, а також не встановлену законодавцем пряму заборону «гонорару успіху», можна стверджувати про відсутність будь-яких обмежень щодо його використання на практиці.
До того ж «гонорар успіху» за своєю правовою природою є відкладальною обставиною, про яку йде мова у ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України: «Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина)». На думку фахівців адвокатського об’єднання «Головань і партнери», досягнення успіху у справі (зокрема, позитивне судове рішення чи укладення вигідної мирової угоди) – це відкладальна обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.
Однак проблема полягає в тому, що для активно розвитку цієї форми оплати потрібно не шукати обмеження, а навпаки, чітко прописати можливість її використання. Адже очевидно, що низку категорій справ, з огляду на їх публічно-правову специфіку та етичні особливості (захист від кримінального переслідування, шлюбно-сімейні спори, соціально значущі спори), не можуть передбачати роботу адвоката на умовах «pactum de quota litis» (саме так на латині звучить «гонорар успіху»). Як варіант, деякі адвокати серйозно обговорюють внесення змін до ПАЕ, де потрібно передбачити середньоринковий розмір «гонорару успіху» для різних категорій справ. Наприклад, у майнових спорах «гонорар успіху» може бути передбачений, якщо ціна позову складатиме не менше ніж 1 млн грн, а розмір гонорару варіюватиметься від 1% до 10% від вартості присудженого або збереженого майна, в тому числі грошових коштів.
Якщо подібна конкретика є зайвою, то можна скористатися порадою одного з дослідників цього питання – адвоката Олександра Дроздова. Він пропонує внести зміни до ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 28 Правил адвокатської етики, доповнивши їх положеннями такого змісту: «Адвокат має право відповідно до порядку, затвердженого Радою адвокатів України, включати в договір про надання правничої (правової) допомоги умову, відповідно до якої розмір та/або виплата клієнтом винагороди ставиться в залежність від результату надання адвокатом правничої (правової) допомоги, зокрема у разі ухвалення судового рішення на його користь («гонорар успіху»)». Загалом, це буде повністю корелюватися з міжнародними стандартами та іноземним досвідом щодо регулювання «гонорару успіху».
Іноземний досвід
Згідно з п. 3.3.2 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, «гонорар успіху» – це угода, яка укладається між адвокатом і клієнтом до винесення остаточного рішення у справі, що розглядається, в якій клієнт є однією із зацікавлених сторін. Відповідно до вищевказаної угоди, клієнт зобов’язується у разі винесення рішення на його користь виплатити адвокату винагороду у вигляді грошової суми або в будь-якій іншій формі.
Аналіз іноземних джерел виявив кілька варіантів угод між адвокатом та його клієнтом щодо оплати послуг адвоката, залежно від результату справи:
- «Гонорар успіху» (англ. Success fee або лат. Pactum de quota litis) – угода, як її трактує Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства.
- «Ймовірний гонорар» (англ. Contingency fee) – гонорар за послуги адвоката, який виплачується тільки у разі успішного вирішення справи або укладення мирової угоди з вигодою для клієнта і зазвичай становить процентну частку від суми, яку адвокату вдалося отримати або узгодити від імені клієнта.
- «Умовний гонорар» (англ. Сonditional fee) – заздалегідь прописана сторонами в контракті на надання послуг форма додаткової винагороди, яка виплачується адвокату, крім заздалегідь узгодженого гонорару за послуги у разі успішного для клієнта вирішення справи, включаючи гонорар за умовою «немає виграшу, немає оплати» (англ. no win, no pay), коли адвокат отримує оплату своїх послуг і компенсацію понесених витрат тільки у разі виграшу справи.
Наприклад, у США поширеною є саме практика застосування «ймовірного гонорару». У разі програшу справи адвокат залишиться без оплати. Додатково в багатьох штатах (Каліфорнія, Делавер, Флорида, Іллінойс, Індіана, Мен, Мічиган, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Теннессі, Юта, Вісконсин і Вайомінг) застосовуються обмеження на використання «ймовірного гонорару» у справах про нанесення шкоди здоров'ю в результаті лікарської помилки. В деяких штатах у таких справах встановлено граничну відсоткову ставку (наприклад, 33,33% від отриманої компенсації в Теннессі та Юті).
Останнє правило застосовується у Великій Британії, де з 05.04.2019 р. набув чинності закон, що забороняє покриття «гонорару успіху» коштом відповідача в певних категоріях справ (наприклад, defamation and privacy claims). Також «ймовірний гонорар» легалізований в усіх провінціях Канади, але реалізується він лише за умови, що угода, яка передбачає його виплату, була схвалена судом. Водночас у канадській провінції Квебек були схвалені ймовірні гонорари в розмірі від 15% до 25% від отриманої компенсації, проте угоди про ймовірні гонорари в цій провінції можуть бути оскаржені через їх «нерозумність».
В Австралії угоди про умовний гонорар дозволені на підставі Єдиного закону про юридичну професію (Legal Profession Uniform Law), який на території штатів Новий Південний Уельс і Вікторія введений в дію на рівні місцевого законодавства. Відповідно до цього закону, у разі досягнення позитивного результату справи для позивача, на додаток до звичайного гонорару адвоката, дозволяється отримання додаткового бонусу («гонорару успіху») в розмірі до 25% від звичайного гонорару, закріпленого угодою. Однак заборонені «ймовірні гонорари» за американським зразком, що являють собою відсоток від отриманої клієнтом компенсації.
«Гонорар успіху» у вигляді «умовного гонорару» дозволений у Південній Африці. У 1996 р. Юридична комісія Південної Африки (the South African Law Commission) провела дослідження і дійшла висновку, що система «гонорару успіху» може здійснити суттєвий внесок у розширення доступу до правосуддя і така система є бажаною. Тепер там діє правило, згідно з яким будь-який додатковий гонорар, що перевищує звичайний гонорар відповідного практикуючого юриста, не може перевищувати 100% від його звичайного гонорару. Якщо позовні вимоги стосуються грошової компенсації, то сума будь-якого «гонорару успіху» не може бути вищою ніж 25% від присудженої або іншим чином отриманої клієнтом в результаті вирішення справи суми компенсації, не враховуючи процесуальні витрати.
Водночас практика застосування «гонорару успіху» в країнах континентального права має низку обмежень. Зокрема, в Німеччині застосовуються «умовні гонорари», але з обмеженнями за переліком випадків. Спочатку їх використання в цивільному судочинстві взагалі заборонялося. Однак потім сталася цікава ситуація. До 2004 р. адвокати не могли здійснювати представництво клієнтів, які не були настільки бідними, щоб мати право на безкоштовну юридичну допомогу, проте не мали можливості або бажання оплачувати послуги адвоката. Це ставило Німеччину в дуже складну ситуацію, оскільки виникали побоювання, що тотальна заборона на «гонорар успіху» суперечить законодавству Європейського Союзу.
Тоді Конституційний Суд дійшов висновку, що відсутні будь-які підстави вважати, що запровадження «гонорару успіху» призведе до «розвитку неналежних практик». Встановивши парламенту 18-місячний термін для виправлення ситуації, КС Німеччини виступив фактично «батогом» для законодавця. Як наслідок, тепер німецьке законодавство дозволяє використовувати «гонорар успіху адвоката» в діапазоні від 1% до 20% загальної ціни позову. До речі, німецькі суди продовжують формувати практику застосування «гонорару успіху». Так, 25.09.2014 р. Федеральний Верховний Суд Німеччини ухвалив, що адвокат, який не проінформував свого клієнта про більш вигідні для нього розцінки, в тому числі на умовах «гонорару успіху», здійснює шахрайство.
Аналогічно складалася історія застосування «гонорару успіху» в Іспанії. «Гонорар успіху» традиційно перебував під забороною в межах правової системи Іспанії. Проте 04.11.2008 р. Верховний Судом Іспанії виніс революційне рішення з цього питання. Верховний Суд анулював заборону, встановлену ст. 16 Кодексу поведінки адвокатів, прийнятого Генеральною Радою адвокатури Іспанії (Colegio de Abogados), що обмежувала види гонорарів, які адвокат може стягувати зі свого клієнта.
На підставі Закону про конкуренцію Суд постановив, що така заборона негативно впливає на конкуренцію, оскільки адвокат та його клієнт не можуть вільно встановлювати розмір гонорару за надання юридичних послуг і таким чином опосередковано сприяють встановленню мінімальної ставки гонорару. Відтоді адвокати Іспанії мають право вільно вести цивільні справи на умовах такого виду оплати, загальновідомого як «немає виграшу, немає оплати». Погоджуючись на цей вид гонорару, клієнт до підписання контракту повинен чітко розуміти, який саме контракт він підписує. При цьому, відповідно до такого контракту, клієнт все одно буде зобов'язаний відшкодувати адвокату процесуальні витрати у разі програшу справи або у разі виграшу, якщо суд не стягне зазначені витрати зі сторони, що програла.
Законодавство Італії допускає регулювання гонорару адвоката (італ. Onorari) договором між адвокатом і клієнтом, а у разі його відсутності – відповідно до фіксованої тарифної системи. Загалом, оплата послуг адвоката залежить від кількох чинників, включаючи витрачений час/тяжкість злочину, досвід, репутацію та навички адвоката, новизну і складність справи, досягнутий результат.
У Південній Кореї розповсюджений «умовний гонорар». До 2015 р. він використовувався як у кримінальних, так і в цивільних справах. Однак потім Верховний Суд Південної Кореї ухвалив, що угоди про «гонорар успіху» за представництво у кримінальних справах визнаються недійсними як такі, що суперечать публічній політиці. Суд порахував, що встановлення зв'язку між умовним гонораром у кримінальних справах та результатами розслідування або судового розгляду заради отримання фінансової компенсації суперечить моралі й громадському порядку.
Всі ці приклади можуть знадобитися українському законодавцеві, але це питання майбутнього. Натомість практика ЄСПЛ вже є обов’язковою для застосування в Україні.
Практика Європейського суду з прав людини
У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) однією з ключових справ, присвячених досліджуваній проблемі, є кейс «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», 2000). В цій справі ЄСПЛ тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов’язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо вирок буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§55).
Зважаючи на низку розглянутих судових рішень, варто погодитися з думкою судді ВС Дмитра Луспеника, що ЄСПЛ вирішив не заперечувати можливість укладення таких угод, залишивши питання про їх юридичну силу на розсуд національного права. При цьому він не розглядає їх як повноцінний доказ, який необхідно враховувати під час вирішення питання про дійсність і розмір судових витрат. Водночас Суд дотримується позиції, що такі угоди ні до чого його не зобов’язують. За наявності таких угод він керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката. Тобто ЄСПЛ керується, насамперед, принципом розумності судових витрат, що знайшло відображення у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey), §70-72, скарга №35839/97.
Необхідно звернути увагу, що ЄСПЛ розглядає як угоду про винагороду у разі виграшу (quota litis) тільки угоди, за якими гонорар адвокату має виплачуватися саме у вигляді частки, визначеної у процентах, від тієї суми, яка може бути присуджена у разі виграшу справи (Кодекс поведінки для юристів у Європейському Співтоваристві від 28.10.1988 р.). Такий вид угод характеризують як «угода про участь в успіху». Водночас ЄСПЛ розглядає як доказ дійсності витрат угоду, в якій у заявника обов’язок виплатити гонорар виникає у разі виграшу справи, а його розмір визначений у вигляді твердої грошової суми.
Таким чином, ЄСПЛ у своїй практиці розмежовує угоди про виплату частки від виграшу (коли обов’язок виплати залежать від виграшу справи, а розмір гонорару визначений у процентах від суми виграшу) від інших видів угод про «гонорар успіху» (коли обов’язок виплати гонорару також залежить від виграшу справи, але його розмір визначений у твердій грошовій сумі, або він являє собою премію, що додається до основної суми гонорару).
Судова практика в Україні
Що стосується судової практики в Україні, то можна виокремити два основних сегменти судових рішень щодо «гонорару успіху». До першої групи належать спори, які виникають за позовами адвокатів до клієнтів у зв’язку з невиконанням останніми умов договору щодо виплати «гонорару успіху» або за позовами клієнтів про визнання договорів про надання правової допомоги або юридичних послуг недійсними (зокрема, в частині, що стосується досліджуваного виду гонорару). Друга категорія справ пов’язана з покриттям витрат на правову допомогу, до складу яких входить грошова сума, сплачена клієнтом як «гонорар успіху».
Наразі судова практика повністю орієнтована на рішення Касаційного цивільного суду (далі – КЦС) у справі №462/9002/14-ц (згодом аналогічна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №757/20995/15‑ц, від 22.05.2018 р. у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 р. у справі №912/2391/16). Предметом розгляду КЦС у 2018 р. був позов адвоката до клієнта з вимогою стягнути кошти за договором про надання правової допомоги, зокрема додаткову винагороду за досягнення позитивного рішення у цивільній справі (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, вигідних клієнту) у розмірі 10% від суми, що становить експертну вартість частини квартири, яка була предметом попереднього судового розгляду. Клієнт подав зустрічний позов з вимогою визнати договір про надання юридичних послуг недійсним у частині додаткової винагороди. КЦС задовольнив касаційну скаргу клієнта і визнав пункт договору про «гонорар успіху» недійсним.
Ключовими моментами правової позиції Верховного Суду щодо досліджуваної проблеми були такі тези:
- Судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав, а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору.
- Свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою згідно з договором про надання юридичних послуг у формі представництва в суді є забезпеченням балансу приватних і публічних інтересів.
- Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не мають права змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результату розгляду справи судом як складової частини предмета договору про надання юридичних послуг.
Проте з вищезазначеною позицією колегії не погодився суддя КЦС В. І. Крат, виклавши низку аргументів в Окремій думці від 12.06.2018 р. Суддя зазначає, що результат розгляду та вирішення цивільної справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллями та участю у процесі представника інтересів сторони за договором про надання юридичних послуг. Саме сторони та їхні представники у зв'язку з розмежуванням процесуальних функцій із судом є активною рушійною силою змагального процесу. До того ж сторона виявляє ініціативу розгляду справи в суді, несе тягар формування доказового матеріалу, надає своє судження про факти, обґрунтовує вимоги й заперечення, висловлює думку щодо оцінки фактів і правової кваліфікації спору. З огляду на зазначене, не можна погодитися з тезою, що конкретне судове рішення не є результатом діяльності адвокатів, оскільки такий підхід нівелює потребу у правовій допомозі (п. 3.2. Окремої думки).
Також В. І. Крат справедливо зауважує, що правова допомога не просто так цікавить клієнта, а має певну мету і задовольняє потребу в захисті, відновленні та задоволенні його прав. Саме тому ці наслідки є бажаними для клієнта, він сприймає їх саме як результат надання правової допомоги. Тобто судове рішення, передусім, є оцінкою якості послуг, успіху чи неуспіху вжитих стороною дій та юридичним фактом, з яким сторони пов’язують за договором умови виплати винагороди за надані юридичні послуги (п. 4-4.1. Окремої думки).
Врешті-решт, колегія суддів не вказала конкретну імперативну цивільно-правову норму, якій суперечив би оскаржуваний пункт договору про правову допомогу (п. 6 Окремої думки). До речі, про аналогічний підхід щодо ролі адвокатів у процесі ухвалення певного судового рішення зазначає Касаційний адміністративний суд у своїй постанові у справі №466/1367/16-а від 30.05.2018 р., стверджуючи про «особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв’язку з чим користуються правом участі в суді як захисники чи представники».
Цікавим є той факт, що кількома місяцями раніше (25.01.2018 р.) КЦС ухвалив ще одну постанову в подібній справі, яка містить протилежну правову позицію щодо «гонорару успіху». Предметом розгляду суду була касаційна скарга ТОВ «Перша всеукраїнська незалежна адвокатська компанія «Ліга Справедливості» за позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, частину якої становить винагорода за позитивний результат – 3% від реально стягнутої суми. Дослідивши матеріали, КЦС встановив, що розірвання договору про надання юридичних послуг в односторонньому порядку з боку клієнта, а саме його відмова сплатити винагороду адвокатській компанії, на яку під час укладення договору обґрунтовано розраховував позивач, слід вважати істотним порушенням умов договору. Таким чином, можна стверджувати, що цим судовим рішенням колегія суддів визнала право товариства на «гонорар успіху».
Що ж стосується покриття судових витрат на правничу допомогу, як показує практика, суди першої та апеляційної інстанції під час ухвалення судових рішень керуються саме правовою позицією КЦС від 12.06.2018 р. (справа №462/9002/14-ц), а також практикою ЄСПЛ та відмовляють стороні процесу в задоволенні вимог щодо покриття витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті адвокату за позитивне для його клієнта судове рішення.
При цьому розмір «гонорару успіху» взагалі не важливий. Це можуть бути десятки тисяч гривень (справа №916/2419/19) або лише 2000 грн (справа №127/23451/19). Географія та юрисдикція судових органів також не впливає на загальне формування судової практики у питанні законності «гонорару успіху». Зокрема, Вінницький міський суд Вінницької області дійшов такого висновку: «Оскільки у п. 4 договору №LE-46 про надання правничої допомоги від 22.08.2019 р. визначено, що у випадку позитивного вирішення справи (що підтверджується судовим рішенням або іншим документом) замовник сплачує виконавцю гонорар у розмірі, еквівалентному чотирьом годинам роботи адвоката, з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката 500 грн. Тому суд кваліфікує заявлену до стягнення суму в розмірі 2000 грн саме як премію за позитивне для позивача рішення. При цьому суд вважає, що передбачена п. 4 договору №LE-46 про надання правничої допомоги від 22.08.2019 р. премія у разі позивного вирішення справи за своїм змістом є винагородою адвоката за досягнення позитивного рішення у справі («гонорар успіху»). «Гонорар успіху» за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні ст. 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться у залежність від фактично наданих послуг».
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/5274/19 містить аналогічні тези, але з акцентом, що «рішення суду в адміністративній справі не є досягненням результату адвокатом, а вважається діяльністю суду» за посиланням.
Саме 2020 р. став переломним для «гонорару успіху» в тому аспекті, що судова влада остаточно визначиться зі своїм ставленням до цієї форми оплати. Сьогодні є численні приклади, коли провадження у справі щодо відшкодування правничих витрат зупиняється через очікування на рішення Великої Палати Верховного Суду (приклад такої ухвали за посиланням). Мова йде про рішення у справі №904/4507/18, яка була передана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 11.09.2019 р.
Вищезазначена ухвала вмотивована тим, що оскільки законодавство України наразі чітко не регулює питання виплати «гонорару успіху» та за відсутності чітких правових підходів до цього питання в судовій практиці, можливість стягнення судових витрат, передбачених договором про надання правничої допомоги, у вигляді бонусу, залежного від результатів розгляду справи, складає виключну правову проблему. Таким чином, вирішити це питання повинна Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Ухвалою від 15.10.2019 р. Велика палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу №904/4507/18 з призначенням її розгляду на 10.03.2020 р. Однак поки що на сайті Верховного Суду немає жодного повідомлення про результати такого розгляду.
Врешті-решт, змінами до законодавства можна «відкоригувати» будь-яку судову практику.
Подальші перспективи
Щоб переломити судову практику, адвокатам необхідно або пролобіювати відповідні зміни до законодавства, або виробити власні підходи до підтвердження розумності й обґрунтованості розміру «гонорару успіху». Для цього варто працювати у трьох основних напрямках.
По-перше, збір та аналіз статистичних даних. Потрібно налагодити збір даних про фактично сплачені «гонорари успіху» серед юридичних фірм. Аналіз цих даних має виявити середні ринкові показники за категоріями справ і категоріями представників. В цьому випадку цікавою буде будь-яка статистика, навіть у межах якогось одного регіону.
По-друге, правовий аналіз структурних елементів «гонорару успіху». «Гонорар успіху» виплачується за досягнення позитивного ефекту для клієнта, який виник завдяки діям юриста. Отже, щоб уникнути суперечок, необхідно з’ясувати, який результат може бути основою для виплати «гонорару успіху». Співрозмовники «Юридичної Газети» погоджуються, що позитивним ефектом для клієнта може вважатися присудження до стягнення та/або фактичне стягнення на користь клієнта грошових коштів; зменшення пред'явленої суми до стягнення з клієнта; зменшення суми незаконно донарахованих обов'язкових платежів, належних до сплати клієнтом у бюджет і відображених у ненормативному правовому акті компетентного державного органу; визнання (або відмова у визнанні) угоди недійсною; встановлення юридично значущої обставини; визнання недійсним ненормативного правового акту або визнання незаконними рішень чи дій державних органів; укладення мирової угоди на користь клієнта тощо.
Інший аспект – визначення оціночних критеріїв розумності та обґрунтованості суми гонорару. Серед основних зазначаються такі чинники: порівнянність винагороди з величиною комерційних та інших ризиків клієнта і юридичного консультанта; новизна та складність правових питань; терміновість виконання доручення клієнта; необхідний час та обсяг роботи, який необхідно виконати для досягнення позитивного економічного ефекту; перспективність досягнення позитивного економічного ефекту; розмір погодинних ставок фахівців юридичної фірми; розмір і порядок виплати основної винагороди юридичної фірми.
По-третє, економічний аналіз угоди про «гонорар успіху». «Гонорар успіху» одночасно служить формою винагороди адвоката за працю і способом розподілу між клієнтом та юристом ризику ненастання бажаних наслідків. Економісти виділяють три структурних частини підприємницького доходу: відсоток (частка на вкладений капітал), заробітна плата підприємця і плата за підприємницький ризик. Немає підстав стверджувати, що гонорар юриста, в тому числі адвоката, економічно структурується якось інакше. Особливістю «гонорару успіху» є гіпертрофія однієї з трьох часток – плати за ризик. Який обґрунтований розмір цієї плати? Можна припустити, що ступінь ризику юриста залежить від величини розміру між його звичайною ставкою і тією, на яку він погодився працюючи над ризиковим проектом.
Однак все ж таки не юристи повинні досліджувати цю тему. Відповісти на це питання можуть економісти, які спеціалізуються у відповідній сфері. Вона достатньо розвинена, оскільки цілі галузі будують свій бізнес на розрахунку ризиків (страхування, банківське кредитування). Юридичній спільноті потрібно налагодити взаємодію з економістами з метою спільних досліджень питань обґрунтованості «гонорару успіху».
Врешті-решт, важливим кроком у вирішенні проблеми «гонорару успіху» є Рішення №35 Ради адвокатів України «Про розгляд звернення адвоката Дроздова О.М. щодо «гонорару успіху» адвоката за надану правничу (правову) допомогу» від 12.04.2019 р. Враховуючи положення Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, застереження щодо pactum de quota litis, легальність та поширеність «гонорару успіху» в багатьох іноземних країнах, Рада адвокатів України роз’яснила, що адвокат має право отримувати «гонорар успіху» за надану правничу (правову) допомогу, розмір якого чинним законодавством не обмежений та визначається договором про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом, а також що адвокату не рекомендується заявляти в судовому порядку вимогу щодо відшкодування сплаченого йому «гонорару успіху» за надану правничу (правову) допомогу. Окрім того, було прийнято рішення про створення Робочої групи, ключовою метою діяльності якої є розробка правил, які регулювали б розмір та порядок виплати адвокатам гонорару такого виду (п. 2 Рішення).
Отже, наразі склалася парадоксальна ситуація, коли, з одного боку, відсутність прямої законодавчої заборони «гонорару успіху» та дія принципу свободи договору фактично дозволяють використовувати його в договорах про надання юридичних послуг, а з іншого боку, судова практика визнання положень договору щодо цього виду гонорару недійсними ставить під загрозу інтереси адвоката, який під час укладення договору з клієнтом має певні обґрунтовані очікування щодо винагороди. Наразі поставити крапку в цьому питанні може як Верховний Суд, так і Парламент.
Продовження цього матеріалу можете прочитати тут.