Як оскаржити мільйонні штрафи за імпорт пального: поради для захисту бізнесу в митних спорах

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

2022 рік став роком паливної кризи для України. 

Я думаю, що кожен із нас пам’ятає жорсткий дефіцит палива в України у 2022 році у зв’язку із воєнною агресією рф. Це змушувало бізнес шукати будь-які можливості для постачання — швидко, у великих обсягах, через нові канали.

Та сьогодні, 3 роки потому, бізнес починає отримувати штрафи за постачання пального, яке тоді рятувало економіку.

Як керівників імпортерів пального звинувачують замість контрагентів

Першою «ластівкою» у цій категорії став наш клієнт, який  звернувся до ASA Group на початку 2024 року. На керівника підприємства, яке здійснювало імпорт палива у 2022 році, склали протокол про порушення митних правил за ч. 1 ст. 483 МК України та наклали штраф у розмірі 100% від вартості ввезеного товару, а це фактично мільйони гривень.

Протокол передали на розгляд Подільського районного суду м. Києва. На думку митниці, підставою для його складання стало використання підроблених сертифікатів якості на паливо при розмитненні товару на території України.

Однак важливий момент: підприємство ввезло паливо з ЄС, використовуючи документи, які надавав безпосередньо продавцем. Жодних інструментів перевірки таких сертифікатів у імпортерів не було — як і обов’язку їх перевіряти. Тому українські імпортери покладалися виключно на порядність і чесність контрагентів.

З іншого боку, Енергетична митниця не мала механізмів притягнути до відповідальності компанії-нерезидентів, які надавали такі сертифікати. Відтак митні органи вирішили покласти всю відповідальність на керівників українських компаній-імпортерів палива, повністю ігноруючи той факт, що українські компанії були лише кінцевим покупцем товару. 

Отже, керівники таких компаній, перебуваючи на території України, як кінцеві отримувачі товару не могли вчиняти будь-яких дій щодо надання неправдивих відомостей для переміщення товару з іноземних держав до України.

Які норми важливо використати для побудови позиції захисту бізнесу в митних спорах

Ст. 489 МК України чітко встановлює, що посадова особа митниці при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана, зокрема, з`ясувати такі обставини:

• чи було вчинено адміністративне правопорушення, 

• чи винна особа у його вчиненні, 

• чи підлягає вона адміністративній відповідальності, 

• інші обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 483 МК України, для вчинення інкримінованого керівнику підприємства він має здійснити переміщення товарів через митний кордон України в один із таких незаконних способів:

• з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів,

• шляхом надання одним товарам вигляду інших, 

• з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів неналежних документів.

Це можуть бути документи з такими порушеннями:

• підроблені документи,

• одержані незаконним шляхом, 

• документи, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їхньої ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування), кількості, країни походження, відправника, одержувача, кількості вантажних місць, їхнього маркування та номерів, 

• документи, що містять неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Для підтвердження суб`єктивної сторони цього правопорушення особа має вчиняти його з прямим умислом, тобто з:

• усвідомленням характеру незаконного переміщення товарів через митну територію України,

• передбаченням шкідливих наслідків,

• бажанням або свідомим допуском настання цих наслідків.

Дієві аргументи із судової практики для захисту в митних спорах 

У ході розгляду нашої справи суд встановив: відсутні підстави вважати, що керівник підприємства вчиняв активні дії, передбачені ч. 1 ст. 483 МК України, тобто здійснював переміщення товарів або подавав митному органу будь-які документи як підставу для переміщення товарів через митний кордон України, які були одержані незаконним шляхом.

Важливий висновок суду: власник чи представник власника товару підлягає відповідальності лише у тому випадку, коли він здійснював декларування товару або з метою приховування від митного контролю особисто вчиняв будь-які дії, що складають об`єктивну сторону такого порушення. При цьому таке діяння за суб`єктивною стороною характеризується прямим умислом.

Відтак директор підприємства, перебуваючи на території України та будучи кінцевим отримувачем товару, не міг вчиняти будь-яких дій щодо надання неправдивих відомостей для переміщення товару з іноземних держав до України.

Суд також зауважив: сам по собі факт перебування особи на посаді керівника підприємства не дає підстав для її притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 483 МК України. У цьому випадку особа підлягає відповідальності за вчинення діяння (дії чи бездіяльності), які утворюють склад відповідного порушення митних правил, а не у зв`язку із перебуванням на тій чи іншій посаді.  

Енергетична митниця повинна була зібрати необхідну кількість доказів, щоб підтвердити винуватість керівника. Саме митний орган, уповноважений на складання протоколів про адміністративне правопорушення, має імперативний обов`язок щодо збирання доказів та доведення фактів й обставин, викладених в протоколі (ст. 251 КУпАП). Однак представники митниці не надали до суду необхідної доказової бази.

Практика ЄСПЛ на стороні бізнесу

Додатково для захисту клієнта ми використали посилання на практику Європейського суду з прав людини, який зазначає, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди вповноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема, і за порушення митних правил (у рішеннях у справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).

Зважаючи на положення ст. 8, ст. 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

У нашому кейсі справа в суді першої інстанції розглядалась понад рік, і як результат — ми отримали успішне рішення на користь Клієнта.

Висновки 

Цей кейс — показовий приклад того, як юридично вразливим може бути бізнес, навіть коли він діє добросовісно. В умовах воєнної нестабільності та термінової потреби в ресурсах, як-от паливо, підприємці не завжди мають можливість перевірити надані контрагентами документи. Але це не означає, що вони автоматично несуть відповідальність за дії своїх партнерів.

Подібні кейси ми вже не раз зустрічали в судовій практиці за останні пів року, тож на прикладі цієї справи можна сформулювати ключові висновки:

• керівник компанії не несе відповідальності лише за фактом знаходження на посаді: має бути доведено його конкретну участь у порушенні — дією чи бездіяльністю;

• документи, надані продавцем з ЄС, не можуть автоматично вважатися підробленими, якщо немає доказів вини покупця;

• митниця зобов’язана надати чіткі й належні докази порушення, а не керуватися припущеннями;

• суд має тлумачити всі сумніви щодо вини особи на її користь — це базовий принцип верховенства права.

Судова практика свідчить, що позицію бізнесу можна обґрунтувати й захистити. Тому радимо залучати адвокатів на ранніх етапах, особливо коли йдеться про значні штрафи та високі ризики.