Стаття 18 Європейської конвенції: коли дії держави є зловживанням правом

У професійному середовищі, коли згадують статтю 18 Конвенції про захист прав людини, зазвичай мають на увазі політичні переслідування: справи Навального, Тимошенко чи Ходорковського. Але така інтерпретація — надто вузька.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Насправді, стаття 18 — це універсальний інструмент, який забороняє будь-яке зловживання правами з боку держави, незалежно від того, чи йдеться про політика, підприємця чи звичайного громадянина.

Стаття 18: «Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені».

Тобто навіть якщо дії держави формально допустимі — наприклад, затримання за ст. 5 Конвенції чи обмеження свободи вираження поглядів за ст. 10 — вони будуть визнані порушенням, якщо справжня мета цих дій інша.

Це не лише про політичні справи. Зловживання правом може мати місце у будь-якому кримінальному або адміністративному провадженні, якщо державні органи:

▪️ використовують обшук не для розслідування, а як інструмент тиску;

▪️ арештовують активи не для забезпечення позову, а щоб паралізувати бізнес;

▪️ позбавляють волі, прикриваючись процесуальними нормами, але насправді — щоб «вибити» свідчення чи ізолювати людину від адвоката.

Хоча ЄСПЛ рідко визнає порушення статті 18, існують знакові справи, що ілюструють суть цієї норми:

▪️ «Грузія проти росії» (I; 2014) — громадян іншої держави арештовували без розбору з метою масової депортації як форми покарання;

▪️ «Гіоргі Ніколаішвілі проти Грузії» (2009) — заявника заарештували й тримали під вартою, щоб вплинути на кримінальну справу проти його брата. Це було використання процесуальних механізмів у маніпулятивних цілях;

▪️ «Джордан проти Сполученого Королівства» (2004) — кримінальне провадження зупинили за станом здоров’я заявника, але з умовою, що він утримається від будь-якої публічної діяльності, яка б демонструвала, що він може постати перед судом. Суд перевірив, чи така вимога не є забороною на політичну активність «в обмін» на відмову від обвинувачень;

▪️ «Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії» (2013) — хоча формально були дотримані кримінально-процесуальні норми, Суд визнав, що справжньою метою переслідування був тиск через політичну діяльність.

Важлива розуміти, що Стаття 18 не діє самостійно — вона застосовується разом з іншими статтями Конвенції, які гарантують права (наприклад, зі статтею 5 про право на свободу, або статтею 8 — про повагу до приватного життя).

Отже, стаття 18 Конвенції — це не про політику. Це про межі державної влади. І про те, що ці межі не можна перетинати — ні під приводом боротьби зі злочинністю, ні в інтересах «держави», ні заради «суспільного блага».

Будь-яке втручання у права людини повинне бути законним, необхідним, обґрунтованим і — найголовніше — чесним за метою. Якщо ж справжня мета інша — це вже не правозастосування, а зловживання повноваженнями, наявними у представників органів державної влади.