Коментарі у продовження матеріалу
«Чому в Україні досі «не люблять» гонорар успіху адвоката»:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Дмитро Шаповал,
адвокат, керуючий партнер Glagos
На мою думку, «гонорар успіху» — це не лише нормальне явище, але й ефективний спосіб впорядкування фінансових питань з клієнтами, особливо у практиці вирішення спорів.
Я дещо розумію логіку судів Верховного Суду щодо недоцільності протиставлення якості та результату послуг адвоката від отримання гонорару, але в більшості випадків у такому форматі мова йде не про забезпечення високої якості послуг чи позитивного результату, а про розподілення ризиків між адвокатом та клієнтом.
В умовах змагальності процесу і заборони адвокату гарантувати позитивний результат «гонорар успіху» убезпечує клієнта від ризику сплатити кошти «за процес», а не за необхідний йому результат. Водночас адвокат у такому випадку може розраховувати на більший гонорар, ніж він отримав би за звичайних умов, адже не секрет, що «гонорар успіху» зазвичай передбачає збільшений розмір.
До того ж Правила адвокатської етики не містять будь-яких заборон щодо гонорарів за позитивний результат, надаючи право саме адвокату та клієнту визначатися з цими питаннями. Певною мірою чинні Правила навіть дозволяють формат «гонорару успіху», визначаючи, що гонорар не залежить від результату виконання доручення лише в тому випадку, якщо інше не передбачається договором про надання правової допомоги.
Якщо договором позитивний результат визначається як відкладальна умова сплати гонорару та його розміру, вважаю, що у суду відсутні повноваження для втручання в ці питання у контексті саме визначення можливості існування такої форми оплати послуг адвоката. Для вирішення цього питання навіть не потрібне законодавче врегулювання, оскільки профільне законодавство також не містить стосовно цього заборон, хоча для уникнення подібних обговорень врегулювання окресленого питання було б доцільним.
Якщо звернутися до досвіду інших країн, то в більшості з них «гонорар успіху» (Contingent fee) є розповсюдженим та прийнятним явищем, за винятком кримінальних і сімейних справ (США та Велика Британія), може обмежуватися певним розміром (в Туреччині не більше ніж 25% від ціни позову) або розглядається як додатковий гонорар (Німеччина).
Тож очікую, що Велика Палата, попри закриті на карантин кордони, поверне нас до кола країн, де питання сплати послуг адвоката визначається домовленістю між ним та клієнтом, а не судовою практикою.
Олександр Дроздов,
голова Комітету НААУ з питань БПД, доцент кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Ярослава Мудрого, к.ю.н., доцент
Дійсно, питання «гонорару успіху» адвоката чомусь стало каменем спотикання, насамперед, для суддів. Автор цих рядків у своїй публікації ще 25.07.2018 р. на веб-ресурсі «ЮРЛІГА» також аналізував світовий досвід і перспективи законодавчого врегулювання інституту «гонорару успіху» адвоката. Проте відтоді ситуація, на жаль, мало змінилася. Хоча варто зауважити, що це питання набуло значення виключної правової проблеми, яка знаходиться на розгляді Великої палати Верховного Суду.
Тому вкотре наголошую, що «гонорар успіху» адвоката є неодмінною складовою гонорару адвоката, а не як помилково стверджують окремі суди — додатковою винагородою адвоката за досягнення позитивного рішення у справі, а також з абстрактним посиланням на норми процесуального законодавства і свої дискреційні повноваження, враховуючи одноманітну підбірку рішень ЄСПЛ, роблять висновок, що судові витрати на правничу допомогу в частині «гонорару успіху» не підлягають задоволенню.
Однак, наприклад, у рішенні ЄСПЛ у справі CERNIUS AND RINKEVICIUS v. LITHUANIA від 18.02.2020 р. Страсбурзький суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд), встановлене через відмову адміністративними судами Литви відшкодувати витрати на правову допомогу особам, які в судовому порядку успішно оскаржили неправомірно призначені штрафи у сфері охорони праці. Вся мотивація суду є обґрунтованою, але мені до вподоби твердження, що ЄСПЛ бере до уваги той факт, що намір заявника звернутися до суду полягав не в тому, щоб взяти участь у судовому процесі як в академічній вправі, а в тому, щоб одержати результат. Це стосується твердження заявника про те, що звернення за захистом своїх прав є беззмістовним, якщо в результаті ситуація стає гіршою, ніж до початку судового процесу. Як виявилося, заявники витратили на правову допомогу кошти в сумі, що перевищувала суму призначеного їм штрафу.
У зв'язку з цим нагадаю, що гонорар адвоката, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність, є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару та порядок його сплати визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому під час встановлення розміру гонорару враховуються такі чинники: складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, інші суттєві обставини. Існує лише одне законодавче обмеження — гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Більш деталізованими в означеному аспекті виглядають відповідні норми ЦПК, ГПК, КПК та КАСУ.
Аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити висновок, що «гонорар успіху» виконує, насамперед, важливу соціальну функцію, оскільки встановлення розміру «гонорару успіху» як різновиду гонорару та його сплата допускається лише у разі досягнення адвокатом позитивного результату для клієнта, який, до речі, погодив це в договорі про надання правової допомоги.
Адже таким чином забезпечується конституційне право кожного на вільний вибір захисника своїх прав серед найкваліфікованіших та найдосвідченіших з можливістю фактичного відстрочення сплати гонорару та лише за умови настання для клієнта позитивного результату. Це цілком зрозуміло, оскільки за таких умов клієнт не тільки пересвідчиться у фахові та досвіді адвоката, але й матиме реальну можливість розрахуватися за ефективну професійну правничу допомогу. Особливо це є актуальним для тих клієнтів, які на етапі укладення договору мають певні фінансові труднощі зі сплатою такого гонорару. При цьому дотримується ще одна важлива законодавча вимога — фінансовий стан клієнта!
На завершення зауважу, що Великій палаті Верховного Суду задля більш ґрунтовного осмислення цієї виключної правової проблеми варто було б звернутися за відповідним висновком до Національної асоціації адвокатів України, яка відповідно до вимог ст. 45 нашого профільного закону покликана захищати професійні права адвокатів та забезпечувати гарантії адвокатської діяльності.
Олексій Колток,
радник Sayenko Kharenko
— Існує думка, що «гонорар успіху» адвоката — це різновид такої собі судової інвестиції, коли за позитивне вирішення справи адвокат отримує значно більшу винагороду, ніж його звичайні розцінки. Чи погоджуєтеся Ви з такою тезою?
— Існують різні підходи до встановлення винагороди залежно від успіху. Перший — коли оплата послуг адвоката здійснюється після досягнення узгодженого результату. В такому випадку фактичний розмір винагороди може бути дещо більшим, що обумовлюється прийняттям адвокатом на себе ризиків досягнення результату, а також відсутністю оплати протягом тривалого часу виконання завдання. Водночас клієнтам такий підхід може бути вигідний, адже він нічого не втрачає. Другий підхід передбачає оплату адвокату звичайного гонорару (наприклад, оплату за погодинними ставками) та додатково «гонорару успіху». Сторони можуть домовитися, що гонорар успіху включатиме понесені клієнтом витрати за надану правову допомогу.
Чи буде розмір гонорару успіху значно вищим ніж звичайні розцінки — суперечливе питання. Багато в чому це залежить від суті проекту та від необхідних зусиль для досягнення результату. Для адвокатів — це скоріше додатковий спосіб залучення клієнтів, а для клієнтів — можливість бути впевненим у зацікавленості адвоката в результаті, адже дію економічних законів ще ніхто не скасовував.
— В яких галузях права застосування гонорару успіху є недоречним чи навіть шкідливим?
— Зазвичай винагорода успіху використовується в майнових спорах (наприклад, у проектах про стягнення заборгованості, витребування або поділ майна тощо). Проте не виключається можливість погодження такої форми оплати в інших справах. Водночас ми не радимо клієнтам визначати виключно «гонорар успіху» у складно структурованих судових проектах, оскільки негативне рішення на певному етапі може спричинити економічну недоцільність у продовженні боротьби, з огляду на підвищення ризиків програшу. Найбільш вдалою у такому випадку видається комбінована форма визначення гонорару, що включає як поетапну оплату послуг, так і винагороду успіху після завершення проекту.
— Чи існують етичні та/або бізнесові обмеження щодо встановлення верхньої межі (у відсотках) «гонорару успіху»?
— Загалом, ми не говорили б про наявність будь-яких меж при встановленні «гонорару успіху», оскільки визначення його розміру залежить від багатьох чинників. Наприклад, від складності проекту, ймовірності та строку досягнення позитивного результату, вартості проекту тощо. Врешті-решт, йдеться про домовленість між клієнтом та адвокатом, така домовленість має бути вигідною для обох сторін. Як свідчить практика, найчастіше винагорода успіху складає від 10% до 50% від суми проекту. Однак це питання не етики, а готовності адвоката взяти на себе ризики, які інколи складно спрогнозувати на початковому етапі.
— Чи погоджуєтеся Ви з думкою ВС, що застосування гонорару успіху суперечить принципам судочинства України?
— На нашу думку, суди не мають втручатися у відносини «адвокат-клієнт», оскільки визначення форми оплати винагороди регулюється домовленістю сторін. Очевидно, що у змагальному судовому процесі результат вирішення справи багато в чому залежить від адвоката — це і збір доказів, і визначення правової позиції, і опрацювання практики, і своєчасне реагування на дії опонентів, і розробка стратегії захисту у взаємопов'язаних справах. Не виключається, що на етапі прийняття завдання сторони можуть погодити, що частину гонорару клієнт оплачує у загальному порядку, а іншу частину — після або у разі настання відповідного результату. Це не суперечить засадам судочинства, а навпаки, дозволяє клієнту отримати доступ до правової допомоги.