Завідувач лабораторії права промислової власності, судовий експерт Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України Юрій Охромєєв розповів «Юридичній газеті» про формальні відмінності між приватними і державними судовими експертами, право експерта на вихід за межі поставлених судом питань при проведенні експертизи, а також чому він вважає необхідним створення патентного суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– В Україні діє спеціалізована державна установа – Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності. Які основні завдання покладаються на нього чинним українським законодавством?
– Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності є експертною установою, тобто однією з установ, головним завданням яких є проведення судових експертиз.
На сьогоднішній день в Україні є два інститути, які мають право проводити судову експертизу – це інститут державних експертних установ, які підпорядковуються Міністерству юстиції України, МВС, МОЗ тощо, та інститут приватних судових експертів. До державних експертних установ, що підпорядковуються Міністерству юстиції (відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції №53∕5, далі – Інструкція), належить 8 установ, до яких входить і Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності.
Відповідно до названої Інструкції, експертні установи поділені за територіальним принципом, а саме за зоною обслуговування. Наприклад, Київський інститут судових експертиз обслуговує 7 областей та Київ. Зона обслуговування Науково-дослідного центру поширюється на всю Україну, але ще раз наголошую, що наш Центр є спеціалізованим, оскільки основна маса експертиз, які ми проводимо, стосуються лише сфери інтелектуальної власності. Основним завданням Науково-дослідного центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності є проведення судових експертиз та розробка нових методик.
– У чому різниця між експертами, котрі працюють у державних експертних установах, та експертами, які здійснюють свою діяльність на приватних засадах – наприклад, в правах та компетенції?
– Різниці в правах та компетенції як такої немає. Є певні відмінності в особливостях отримання кваліфікації судового експерта і у порядку його призначення. Якщо суд хоче призначити приватного експерта, він обов’язково повинен зазначити його прізвище, ім’я, по батькові. Якщо ж призначається експерта установа, конкретний експерт визначається її керівником безпосередньо в самій експертній установі. Але у суду є також можливість призначити конкретного судового експерта, що є працівником державної експертної установи. В такому разі керівник експертної установи позбавляється можливості призначення іншого судового експерта.
Також є відмінності в порядку отримання кваліфікації судового експерта та її підтвердження. Судові експерті, які працюють в експертній установі, отримують кваліфікацію на експертній кваліфікаційній комісії, які діють в експертних установах Мін’юсту. Приватні експерти отримують та підтверджують кваліфікацію на засіданні Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції, яка знаходиться у Києві. Є відмінність і у строках дії кваліфікації: у державних експертів вона діє 5 років (тобто через кожні 5 років судовий експерт має підтверджувати свою кваліфікацію), а у приватних – тільки 3 роки. Хоча, на мою думку, має бути однаково: або 3, або 5 років для всіх.
Відмінність полягає ще і в тому, що на державні експертні установи покладені обов’язки по розробці рекомендацій та методик, тобто науково-методична робота, а приватні експерти проводити таку роботу не зобов’язані.
– А яким чином у такому випадку особа може стати державним експертом, і як отримати статус приватного експерта? Чи потрібна наявність спеціалізованого диплому?
– Законодавство містить конкретні вимоги до кандидатів у судові експерти. Зокрема, Закон «Про судову експертизу» та Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів передбачають відповідні вимоги:
- по-перше, щодо спеціальної освіти (не нижче рівня спеціаліста) саме по тій спеціальності, по якій він атестується (в нашому випадку це спеціальна освіта в сфері інтелектуальної власності);
- по-друге, потрібно пройти спеціальне стажування-навчання в державній спеціалізованій установі.
Є ще відсутність судимості та успішне складання іспиту. При цьому законодавство не вимагає наявності відповідного стажу роботи.
– Ви уже згадували про роботу експертної кваліфікаційної комісії Мін’юсту по кваліфікації експертів. Хто входить до її складу і як вона формується?
– Центральна кваліфікаційна комісія Мін’юсту формується з постійних та змінних членів. Постійний склад такої комісії визначається законодавством і затверджується наказом Міністерства юстиції. Змінний формується під окремий певний вид атестації. Наприклад, коли атестуються автотехніки, товарознавці чи спеціалісти у сфері інтелектуальної власності, зрозуміло, що саме такі спеціалісти зі членів змінного складу потрібні при проведенні відповідного кваліфікаційного іспиту. Тобто змінний склад формується зі складу тих кваліфікованих експертів, які потрібні безпосередньо в конкретному випадку.
– Повертаючись до питання призначення судом конкретного приватного експерта на проведення судової експертизи, як Ви вважаєте, коли особа просить про призначення конкретного судового експерта, чи не може це стати фактором заангажованості такої експертизи? Чи не краще в такому випадку залучати саме державного експерта?
– На мою думку, взагалі немає різниці, хто проводитиме судову експертизу. Оцінку доказів робить суд. І саме суд визначає, наскільки повно і якісно проведена експертиза. При тому будь-який судовий експерт (чи то приватний, чи державний) попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. В принципі, це є одним із правових механізмів, який забезпечує об’єктивність проведення такої експертизи. Тому якоїсь різниці чи переваги в даному випадку я не бачу.
– Щодо питань, які ставляться перед судовим експертом. На Вашу думку, це мають бути виключно питання, що стосуються відповідної галузі спеціальних знань, чи можуть бути також правові питання?
– Правові питання на вирішення судової експертизи взагалі не повинні ставитись. Відповідно до Інструкції, існує пряма заборона експертам надавати відповіді на питання, що стосується права.
До речі, є ще питання, яке, на жаль, в нас не врегульоване – про залучення спеціалістів, які не мають кваліфікації судового експерта. Наприклад, у моїй практиці був випадок, коли до проведення судової експертизи у справі залучали музиканта: було потрібно порівняти музику і партитуру (нотну грамоту), і була потрібна саме людина, яка має такі знання та музичний слух. Але такої спеціальності взагалі немає у переліку спеціальностей судової експертизи. Я надіслав до суду клопотання щодо залучення саме такого спеціаліста, після чого мене було викликано до суду для обґрунтування такої необхідності. У суді я надав пояснення, що без залучення даного спеціаліста таку експертизу взагалі неможливо буде проводити.
Чинне законодавство містить ряд правових норм щодо залучення спеціалістів, які не мають кваліфікації судового експерта, але механізм такого залучення, на жаль, не є чітко визначеним. Наприклад, відповідно до ст. 53 Цивільного-процесуального кодексу України, як судовий експерт може залучатись лише особа, яка внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, а відповідно до ст. 7 Закону України « Про судову експертизу», для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань. Отже, існує певна неузгодженість, і на мою думку, в даному випадку законодавство потребує вдосконалення.
– Щодо висновку експерта. Які є вимоги законодавця до такого документу і чи може він мати більш вільну форму?
– Ні, є вимоги до експертного висновку, встановлені Інструкцією №53/5, де чітко визначена форма і зміст експертного висновку судової експертизи. Це чітко регламентований документ.
– Наскільки я розумію, якщо суд поставив певні питання, Ви не можете виходити за їх межі. Але чи можете Ви додатково роз’яснювати якість нюанси, увагу на які суд не звернув, але Ви вважаєте за необхідне їх розтлумачити?
– Дійсно, таке право в експерта є. Воно надане як процесуальними кодексами, так іншими нормативно-правовими актами, що регламентують проведення судової експертизи. Якщо експерт бачить факти, які можуть вплинути на процес розгляду справи, він має право вказати на ці факти, а саме звернути увагу суду на це.
Знову ж таки, випадок з моєї практики. Була справа, коли документ (технологічну інструкцію) було надано на дослідження, але він не відповідав вимогам, які ставляться до таких документів (малися на увазі вимоги, встановлені ГОСТами тощо). Суд поставив питання, чи використано винахід у технології виробництва, що відображена у технологічній інструкції. Я як експерт не можу оцінювати докази, оскільки це прерогатива суду, тому дослідження було проведено. Але я звернув увагу суду на те, що цей документ не відповідає встановленим вимогам, і виникають сумніви щодо дійсності використання технології виробництва на цьому підприємстві. Тобто таке право в експерта є.
– Чи виникають на практиці випадки, коли суд ставить не зовсім коректні питання, і Вам як експерту важко відповісти на них, що призводить до того, що Ви виходите за межі своєї компетенції?
– Експерту заборонено виходити за межі компетенції. Це пряма заборона. Це, по-перше. А по-друге, у експерта є право відмовитися від поставлених питань, якщо вони виходять за межі його компетенції. Також у експерта є право переформулювати та згрупувати питання, якщо йому зрозумілий зміст справи, і він бачить, що може «удосконалити» питання. Таке право експерту надане, і на практиці експерти досить часто ним користуються.
– Чи може суд залучити у якості експертів декількох осіб з того самого питання? Наприклад, у разі незгоди суду з якихось причин з першим експертним висновком. І як діяти, коли два таких висновки суперечать один одному?
– Якщо Ви маєте на увазі повторну експертизу, то відповідно до законодавства, експертному висновку не надається жодної переваги перед іншими доказами. Він оцінюється за тими самими правилами, що й інші докази. Якщо суд вважає, що даний висновок суперечить матеріалам справи або є не є обґрунтованим, він може призначити або додаткову, або повторну експертизу.
Додаткова експертиза не ставить під сумнів попередній висновок, а лише додатково досліджує чи роз’яснює питання, які не були відображені у попередньому висновку. Що ж стосується повторної експертизи, суд може призначити її, коли вважає, що попередній висновок не є об’єктивним або суперечить матеріалам справи. Вимоги до проведення повторної експертизи також є в Інструкції №53/5, де чітко визначено, що має бути зазначено у повторній експертизі. При проведенні повторної експертизи експерт оцінює попередню експертизу, і у випадку, коли висновки не співпадають, повинен зазначити, з яких саме причини виникли такі відмінності. Після цього так звана контрольна картка, яка направляється в Міністерство юстиції України і особі, яка проводила попередню експертизу.
– Якщо сторони судового процесу не погоджуються з висновком експерта, чи можуть вони його оскаржувати? І як в такому випадку діє суд?
– На практиці були такі моменти, коли незгодні подавали до суду позов про визнання експертного висновку недійсним. Взагалі це нонсенс, оскільки висновок відображає об’єктивні речі – наприклад, що вода мокра. Висновок – це дослідження спеціаліста, він не є процесуальним чи правовим документом. Це дослідження, яке, безумовно, ґрунтується на певних правових основах, але є таким, що вказує на певні фізичні явища. І як такого процесуального оскарження експертних висновків немає – є лише механізм призначення повторної експертизи.
Як в такому випадку може діяти незгодна особа? Якщо вона в самому судовому засіданні бачить, що висновок не відповідає якимось критеріям або суперечить матеріалам справи, вона може звернути увагу суду на це. Крім того, якщо суд в чомусь сумнівається, він може викликати експерта до суду для надання пояснень. І я вважаю, що потрібно, щоб суди активніше цим правом користуватися, оскільки часто призначаються не зовсім обґрунтовані повторні експертизи. Наприклад: були випадки, коли в ухвалі суду причиною призначення повторної експертизи було зазначено те, що одна з сторін не погодилася з результатами висновку попередньої судової експертизи.
– Без обґрунтування?
– Без обґрунтування. Тому ще раз наголошую (це, до речі, також зазначено в Інструкції), що в процесуальному документі, яким призначається повторна експертиза, має бути зазначена причина таких дій. Причини можливі наступні: або експертний висновок суперечить матеріалам справи, або є необґрунтованим.
– У яких сферах інтелектуальної власності найчастіше проводяться судові експертизи в Україні?
– Проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності відноситься до 5-го виду судових експертиз і має 9 напрямків. Зокрема, це авторське право та суміжні права (включаючи літературні та художні твори, комп’ютерні програми та бази даних); винаходи та користі моделі; знаки для товарів і послуг; промислові зразки; комерційна таємниця (ноу-хау) і раціоналізаторські пропозиції та економічні дослідження у сфері інтелектуальної власності. Це саме ті напрямки, по яких призначається 95–99% всіх експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності. Ще є дослідження щодо топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, порід тварин, але з своєї практики я не пам’ятаю, щоб такі експертизи призначалися.
– Зараз багато говорять про зміни в правозастосуванні у зв’язку з ратифікацією Угоди про асоціацію з ЄС. Щось зміниться у сфері судової експертизи в цілому та для судового експерта зокрема?
– Щодо судової експертизи саме в сфері інтелектуальної власності, звісно, зміниться, оскільки сама сфера інтелектуальної власності є досить специфічною. Основи проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності закладені в законодавстві, на відміну, наприклад, від трасології (дослідження слідів), що підпорядковується виключно законам фізики і не залежить від зміни урядів і законодавства – закон Ньютона як діяв, так і діє. Там може вдосконалюватися тільки методика проведення експертизи. А у нашому випадку правовий режим і обсяги охорони об’єктів інтелектуальної власності визначає саме законодавство, тож у разі його зміни можуть змінитися й підходи до проведення експертизи.
Нами було досліджено положення Угоди про асоціацію. Там дійсно вноситься багато вдосконалень в сферу інтелектуальної власності, але суттєвих змін саме в судовій експертизі з цього напрямку, на мою думку, не буде. Зміняться підходи, але революційних змін не передбачається.
– Які європейські нюанси практики у цій сфері, на Вашу думку, було б корисно залучити в Україні?
– Такі нюанси є, але вони стосуються не лише безпосередньо судової експертизи у сфері інтелектуальної власності. Так, вже давно існує думка щодо створення в Україні патентного суду, що обумовлено специфікою і складністю сфери інтелектуальної власності. Такій суд є в Німеччині, зроблені певні кроки до створення єдиного патентного суду в ЄС.
До прикладу, в Німеччині (в Мюнхені) патентний суд розглядає справи у складі 3 суддів, з яких один суддя-юрист та два технічних судді, які виступають помічниками. Сфера інтелектуальної власності досить різноманітна, на відміну від сфери нерухомості, адже сьогодні може бути спір про використання винаходу на фармацевтичну композицію, а завтра – щодо використання винаходу на вуглевидобувний комбайн. Тому ці технічні спеціалісти, які володіють спеціальними знаннями, в кожному конкретному випадку обираються індивідуально під кожну справу. І вони допомагають судді-юристу детально зрозуміти суть справи. У нашій системі такі технічні суді відсутні, але їх роль сьогодні виконує саме інститут судової експертизи. Тобто судові експерти фактично є помічниками суддів і використовуючи свої спеціальні знання, щоб допомогти суддям встановити факти та фактичні обставини.
– Якби такий суд міг бути створений найближчим часом, якою була б, на Вашу думку, його компетенція, зважаючи на нинішню систему судів в Україні? І як бути з апеляцією та касацією по справах, розглянутих у такому суді?
– Звичайно, особа повинна мати право на оскарження. Як саме це можна передбачити? Потрібно вивчити іноземний досвід. Можливо, в апеляційних та касаційних судах варто було в передбачити створення відповідних судових палат. Подібний досвід у нас вже сформувався в системі господарських судів.
– Яких актуальних нововведень у сфері інтелектуальної власності в цілому та в сфері судової експертизи зокрема, на Ваш погляд, на сьогодні потребує чинне українське законодавство?
– Ці моменти не стосуються буквально судової експертизи у сфері інтелектуальної власності. Проблема в системі. На сьогоднішній день в Україні діє явочна «патентна» експертиза – це коли особа заявляє: «Я – винахідник!» (це стосується корисних моделей та промислових зразків), і державою проводиться експертиза за формальними ознаками (без проведення кваліфікаційної експертизи), результатом якої є видача охоронного документу. Тут і виникає таке явище, як зловживання правами, і «формуються» гучні справи, оскільки держава надає монопольне право на використання об’єкта інтелектуальної власності, але перевірку щодо правомірності отримання такого права не проводить.
Законом хоч і передбачена відповідальність (є така норма, що документ видається під відповідальність заявника), та фактично вона не настає, тобто особа, яка отримує такий деклараційний патент, втрачає тільки гроші, що витрачені на реєстрацію цього патенту. Це призвело до того, що відбувся сплеск так званих трольних патентів, від чого серйозно страждає бізнес. Наприклад, була справа, коли досить відома фірма-виробник електроніки мала проблеми із ввезенням власних розробок в Україну, оскільки знайшовся «винахідник», який запатентував промисловий зразок і на цій підставі просто заборонив ввезення таких продуктів. До речі, така явочна «патентна» експертиза діє в багатьох країнах Європейського союзу.
– Як боротися з такими людьми?
– Думаю, не з людьми треба боротися, а з явищем як таким. Проблема чому виникає? – Бо є така «лазівка». Тож треба прибрати цей механізм таким чином, щоб особа не змогла його використовувати для зловживань.
На мій погляд, оскільки найбільше таких порушень виникає, коли ці об’єкти вносяться в митний реєстр, і саме на митниці зупиняються товари, необхідно при внесенні таких об’єктів до митного реєстру вимагати проведення кваліфікаційної експертизи. Для корисних моделей вона передбачена ст. 33 Закону України «Про охорону винаходів та корисних моделей», а для промислових зразків, на жаль, ні. Думаю, можна було б піти таким шляхом, і проблема одразу відпала б, оскільки особа, яка знає, що її об’єкт інтелектуальної власності не є новим, і після результатів такої експертизи вона отримає відмову у внесені до митного реєстру, не подавала б таких заявок для отримання патентів.
Розмовляла Оксана Іжак,
журналіст "Юридичної газети"