Сьогодні арешт майна в кримінальній справі нікого не дивує. Це такий самий звичний для правоохоронців інструмент процесуального тиску, як обшук чи допит. Однак навіть під час його застосування правоохоронці вдаються до дещо екзотичних дій, через що потрапляють у курйозні ситуації, що заслуговують на окрему увагу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Почнемо з того, що поряд з “класичним” способом арешту майна особи у кримінальному провадженні існує так званий "попередній арешт", який застосовується у невідкладних випадках на підставі рішення директора Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи їх заступників, за погодженням із прокурором.
Оскільки арешт попередній, то законодавець визначив строк його дії у 48 годин, а упродовж 24 годин із моменту прийняття рішення про його застосування прокурор повинен звернутися до слідчого судді із клопотанням про арешт майна. Якщо прокурор пропустив строк звернення до слідчого судді з таким клопотанням або слідчий суддя його відхилив, то попередній арешт вважається скасованим, а майно негайно повертається особі.
Наче все процесуально зрозуміло. Навіть можна додати, що ззовні це нагадує механізм проведення невідкладного обшуку, наведений у статті 233 КПК України: спершу реалізуєш, потім легалізуєш у слідчого судді. Однак саме на етапі легалізації попереднього арешту слідчим суддею трапляються рідкісні випадки відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна або закриття судового провадження. Іронія в тому, що відмова у задоволенні такого клопотання чи закриття провадження зовсім не означає, що арешт автоматично припиняє свою дію. І ось чому.
Восени 2023 року директор Національного антикорупційного бюро України вирішив застосувати у кримінальному провадженні попередній арешт щодо рухомого та нерухомого майна, а також інших активів понад 300 підприємств по всій території України, що одразу було зареєстровано у відповідних державних реєстрах. Надалі для легалізації такого попереднього арешту детектив Національного бюро звернувся із клопотанням про арешт майна, але слідчий суддя Вищого антикорупційного суду вирішив закрити судове провадження з підстав закінчення строків досудового розслідування, а Апеляційна палата радо його підтримала. Фактично слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про арешт майна. З позиції кримінального процесуального закону все закономірно: арешт вважається скасованим, а права понад 300 підприємств відновлені.
Проте особливість вітчизняного правового регулювання полягає в тому, що застосування однієї процедури може відбуватися за допомогою положень різного законодавства. У контексті попереднього арешту зазначимо, що процедура його застосовування охоплює як положення кримінального процесуального закону, який вочевидь відіграє ключову роль у правовому регулюванні, так і положення законодавства про державну реєстрацію, адже попередній арешт є обтяженням, яке потрібно реєструвати у відповідних державних реєстрах. І якщо з погляду кримінального процесуального закону ухвали слідчого судді, якою закрито провадження за клопотанням детектива про арешт майна, цілком достатньо, аби стверджувати, що попередній арешт скасований, то для державних реєстраторів, які насамперед керуються Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 05.07.2004 та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.10.2011, як виявилося, – ні.
Щоб припинити дію обтяження рухомого майна у вигляді попереднього арешту потрібна або заява обтяжувача, яким є Національне антикорупційне бюро України, або судове рішення. Водночас, попри відсутність у законі прямої вказівки, зміст резолютивної частини судового рішення повинен зводитися саме до фактичного припинення (скасування) арешту майна, а не закриття провадження за клопотанням детектива, оскільки в іншому разі державний реєстратор відмовить у проведенні реєстраційних дій.
Щодо нерухомого майна ситуація ще гірша, адже Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно взагалі не містить чітко регламентованої процедури припинення обтяжень: ні хто має право звернутись із відповідною заявою, ні які саме для цього потрібні документи.
Отже, попередній арешт наче і скасований, але водночас продовжує діяти як обтяження в офіційних державних реєстрах. Щоб припинити це, потрібна добра воля і сприяння Національного антикорупційного бюро України (і не мрійте) або судове рішення. Сторону обвинувачення така “досконалість” українського законодавця чудово влаштовує, адже, попри фактичну відмову у задоволенні клопотання про арешт, це виявилося некритичним. І можна спостерігати, як представники понад 300 підприємств самостійно намагаються знайти вихід із цієї “цікавої” ситуації.
Тож залишається лише звертатися до суду. Хоча вибір невеликий, він усе ж є: (1) Київський окружний адміністративний суд та позов про визнання бездіяльності Національного бюро протиправною та зобов’язання вчинити дії або (2) Вищий антикорупційний суд і клопотання про скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК України. Були також спроби оскаржити бездіяльність детективів через подання скарги на підставі пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України, але такі намагання виявились марними у зв’язку з відсутністю в процесуальному законодавстві норми, яка б містила обов’язок детектива звернутись із заявою до державного реєстратора про припинення дії обтяжень майна (ухвала Вищого антикорупційного суду від 13.03.2024 р. у справі № 991/1220/24)
Внаслідок нескінченної судової реформи, частиною якої стала ліквідація Окружного адміністративного суду міста Києва, перший варіант є надто тривалим у часі через колосальну завантаженість, із сумнівними перспективами та ще й судовий збір потрібно платити. Натомість звернення до Вищого антикорупційного суду є відносно швидким способом скасування арешту майна, але потрібно бути готовим випробовувати долю не один раз, оскільки практика ВАКС є дуже суперечливою.
У слідчих суддів ВАКС позицій дві: (1) попередній арешт скасований, що не потребує додаткового звернення особи в порядку статті 174 КПК України (ухвала Вищого антикорупційного суду від 15.10.2024 р. у справі № 991/11678/24) та (2) попередній арешт не можна вважати скасованим, адже власник майна продовжує зазнавати обмежень у своїх правах з огляду на наявні обтяження у державних реєстрах (ухвала Вищого антикорупційного суду від 12.03.2025 р. у справі № 991/1419/25).
Обидві позиції слідчих суддів ВАКС небезпідставні, проте сама наявність штучно створеної судової практики є очевидним сигналом необхідності змін (насамперед законодавства про державну реєстрацію), зокрема для удосконалення механізму припинення обтяжень майна, його автоматизації тощо.
Однак можна констатувати, що вкотре недосконалість вітчизняного законодавства позбавляє бізнес можливості не лише швидко відновити свої права за обставин, коли для цього фактично існують усі передумови, а й ставить під сумнів таку ймовірність.