Аналіз постанови Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення – саме такий висновок КАС ВС сколихнув мережу та викликав неоднозначні реакції як пересічних громадян, так і представників юридичної спільноти. Тому для того, аби не робити передчасних висновків та зрозуміти причини формування такої позиції Верховним Судом, пропоную детальніше розібратись у тонкощах судового спору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №160/2592/23 розглядав як суд касаційної інстанції справу за позовом фізичної особи до військової частини про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії.
Позовними вимогами, що заявлялись позивачем були: 1) визнати протиправними дії щодо призову на військову службу під час мобілізації; 2) зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що було вчинено протиправні дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, оскільки під час призову позивачу не було проведено медичного обстеження стану його здоров`я. Позивач уважав, що належним способом захисту його порушеного права є зобов`язання військової частини прийняти рішення про його звільнення з військової служби.
Рішеннями судів обох інстанції – першої та апеляційної – позов було задоволено, а при розгляді в апеляції рішення суду першої інстанції відповідно залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що не було надано жодних доказів проведення позивачу медичного огляду та взяття до уваги результатів такого огляду під час призову позивача на військову службу. Отже, були відсутні правові підстави для висновку щодо того, що позивач придатний за станом здоров`я до військової служби, а тому, відповідно, вчинено протиправні дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації. Водночас, на думку судів обох інстанцій, належним способом відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав, тому необхідно зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби особового складу Збройних Сил України.
Звернувшись до суду касаційної інстанції, відповідач – військова частина – наголосив на незастосуванні судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині строків звернення до суду, а також наголосив на неправильному застосуванні судами обох інстанцій ч. 5 ст. 22, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 5 ст. 1, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у контексті відновлення порушеного права позивача шляхом його звільнення з військової служби без визначення законної підстави для цього та вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права в подібних правовідносинах.
Не будемо зупинятись на позиції Верховного Суду в цій справі щодо дотримання позивачем строків позовної давності, зазначивши лише про те, що суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що проходження військової служби в Збройних Силах України свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом його прав з поважних причин та погодився з висновками про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення з позовом до суду. Зважаючи на специфічні умови військової служби та реалії, пов`язані зі збройною агресією проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, Верховний Суд погодився з висновками судів обох інстанцій про те, що проходження позивачем військової служби свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
В частині доводів скаржника про неефективність обраного судами попередніх інстанцій способу захисту порушеного права позивача, КАС ВС зазначив, зокрема, наступне. Суд звернув увагу на те, що звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав, їх порушення позивач пов`язував із недотриманням порядку проведення його призову на військову службу, що полягає в непроходженні позивачем медичного огляду під час призову на військову службу. Як було встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях і сторонами не оскаржується, під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено придатності останнього за станом здоров`я до військової служби, чим порушено процедуру призову позивача на військову службу під час мобілізації. Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.
Верховний Суд наголосив на тому, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, який надалі застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи – звільнення з військової служби – є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу. Суд зазначив, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин порядку призову позивача на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в справі №160/2592/23. Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
Суд також зазначив про те, що факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав. Водночас КАС ВС зазначає, що позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими, та робить кульмінаційний висновок, вказаний на початку даного аналізу стосовно того, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Суд також не наводить належного способу порушених прав позивача внаслідок його мобілізації без попереднього проходження військово-лікарської комісії та встановлення стану здоровʼя, навпаки вказуючи про те, що навіть проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положенням №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
Отже, відкритим та не вирішеним залишається питання належного способу захисту порушених прав осіб, незаконно призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період, адже висновок суду однозначний: визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Водночас суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, маємо таке собі замкнуте коло, коли особа може бути мобілізована з порушенням численної кількості прав та процедур, звертається до суду за захистом та відновленням порушених прав, отримує гарантоване право на судовий захист прав, свобод і інтересів, але в результаті такого захисту все залишається без змін, крім фінансового, емоційного та морального стану позивача, а також значно підривається довіра до системи правосуддя у цілого суспільства.
Подібне судове рішення є вкрай небезпечним ще з тієї сторони, що незаконність мобілізації може полягати не тільки у факті не встановлення стану здоровʼя військово-лікарською комісією перед мобілізацією, а також у мобілізації заброньованих осіб, осіб які мають відстрочки з інших підстав встановлених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», осіб, які не підлягають призову на військову службу за віком або станом здоров'я тощо. Тому для захисту в подібних ситуаціях рекомендуємо заздалегідь подбати про наявність висококваліфікованих та досвідчених юристів, які допоможуть захистити та відстояти гарантовані законодавством права.