Шановні колеги, продовжуємо коментувати судову реформу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У попередній колонці ми обговорили те, що прийнятий закон істотно не змінив роль Вищої ради юстиції, яка є першим елементом у питанні суддівської незалежності.
У цій колонці ми будемо говорити про другий елемент незалежності – імунітет судді. Це питання розробники судової реформи несправедливо залишили поза увагою.
На наш погляд, питання імунітету судді стоїть дуже гостро. До того ж ми маємо на увазі імунітет за винесене суддею рішення.
На цей час система суддівського імунітету викривлена. Система не в змозі допомогти стороні спору, яка постраждала від суддівського свавілля. Однак, з іншого боку, система надає політичній владі інструменти впливу на суд, що забирає у суду реальну незалежність.
Ми відстоюємо радикальну думку, що слова Конституції «судді під час здійснення правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» означають повний імунітет за прийняте рішення. Як з погляду цивільної, так і кримінальної відповідальності.
Ми відстоюємо позицію, що значущість акту судової влади потрібно піднімати на один рівень із актом парламенту.
Саме відсутність страху у судді за рішення, яке він приймає, є запорукою того, що він керуватиметься внутрішнім переконанням, а не іншими чинниками.
Доктрина суддівського імунітету є найбільш утвердженою та розвиненою у США. Верховний Суд США висловив такі міркування у головному прецеденті з цього приводу:
«Незгода із діями судді не позбавляє його імунітету. Незважаючи на несправедливість до сторін спору, що іноді трапляється, доктрина суддівського імунітету є в інтересах «належного відправлення правосуддя, оскільки вона дає змогу судді, під час реалізації покладеної на нього влади, вільно діяти за своїм переконанням, без остраху персональних наслідків для нього». Оскільки питання, яке є на розгляді судді, має спірний характер – це ще більше підсилює необхідність діяти без страху переслідування…
…Постійним предметом розгляду в судах є спори, що стосуються не тільки величезних майнових інтересів, але свободи та характеру сторін, торкаючись найглибших почуттів. У цих спорах є величезний конфлікт доказів та великі сумніви щодо права, що має впливати на рішення судів. Це є той клас справ, які покладають на суддю як найтяжча праця, та часто створює у нього болісне відчуття відповідальності».
Цю тезу ВС США висловив у справі, де особа тяжко фізично постраждала від неправильного судового рішення. Незважаючи на це, ВС США відмовився притягнути суддю до відповідальності.
Ми повністю розділяємо такі погляди на імунітет судді і вважаємо, що сучасна судова реформа потребує радикальних кроків у цьому напрямі. Треба залишити марні сподівання, що прийде месія, який буде безпомилково робити справедливу ревізію і справедливо карати суддів за погані рішення. Цього не відбудеться. Всі «месії», які приходять, роблять навпаки. Можливість підриву імунітету судді є дуже солодкою спокусою для політиків, щоб впливати на позицію суддів у спорах.
Інший аспект цієї спокуси – підрив правової певності. Зазвичай після змін політичної влади виникають намагання «звести рахунки» із суддями, переглянути остаточні рішення. Це призводить до радянської традиції безкінечного перегляду, що не дає впевненості у майбутньому ані бізнесу, ані суспільству взагалі.
Необхідно ліквідувати ці спокуси, прийнявши вже утверджену в розвинутих країнах ідею незалежності судді.
Зрозуміло, що будуть спрямовані та несправедливі рішення. Але нашому суспільству саме зараз треба приймати цей ризик в інтересах «належного відправлення правосуддя». Як видно з цитованого рішення ВС США, питання із суддівськими зловживаннями виникають і у розвинених юрисдикціях. Але американці зробили успішну презумпцію: суддя, який є незалежним у власному судженні, схильний винести справедливе рішення. Звісно, що будуть і помилки, але вони притаманні будь-якій людській діяльності. І вони не є підставою для відмови від принципів. Наприклад, смерть хворого під час операції не означає, що треба забрати скальпелі у всіх хірургів. У руках судді скальпелем є його незалежність, внутрішнє переконання. Саме для цього платники податків і наймають суддю відправляти правосуддя, аби він висловив, насамперед, незалежну позицію. Якщо суспільство надає політикам право посягати на імунітет судді, то це підриває впевненість всього суддівського цеху і б’є рикошетом по суспільству.
Отже, судова реформа має передбачати пряму гарантію імунітету судді за ухвалене ним рішення. Ця гарантія повинна містити дві складові:
- Скасування кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України – «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення».
- Заборона цивільного позову проти судді за винесене ним рішення.
Стаття 375 КК України – це яскравий приклад інструменту для знищення суддівського імунітету. Навіть з погляду теорії кримінального права об’єкт злочину по суті зводиться до порушення суддею закону. Правоохоронний орган отримує право ревізії судового рішення. Однак, оскільки питання, яке є на розгляді судді, має спірний характер, то право ревізії стає просто безмежним. Наприклад, прокурор може звинуватити навіть колегію суддів Верховного Суду України у неправосудності їхнього рішення.
Практика застосування статті також свідчить, що смикати суддю починають лише тоді, коли є потреба чинити на нього тиск або помститися.
Наші опоненти висувають заперечення, що статтю важко застосувати з процедурного погляду, але вона корисна, оскільки стримує суддів. Ми стверджуємо, що стаття не стримує суддів, а лише наводить на весь корпус страх невпевненості. Страх призвів суддівську систему до того жалюгідного становища, в якому вона є. Тобто сама стаття, як це не парадоксально, стимулює появу неправосудних рішень. Ми стверджуємо, що той, хто контролює правоохоронний блок, буде неодмінно зловживати цією статтею для тиску на суд. Крім того, ми, вслід за американцями, стверджуємо, що після надання суддям імунітету, слідкувати треба лише за хабарями. Адже зникне чинник політичного тиску на суддю, який і призводив до найбрутальніших рішень, що дратували суспільство.
Зрозуміло, що, з іншого боку, ми виступаємо за жорстку кримінальну відповідальність за хабар та життя «не по доходах». З цим повʼязаний інший аргумент наших опонентів, які пропонують за допомогою ст. 375 КК України «ловити» суддів, яких не вдалося «схопити за руку» під час отримання хабаря. Цей аргумент також слабкий з огляду на таке: рішення «простимульоване» хабарем часто має всі ознаки законності щодо суті і форми (за винятком самого факту хабаря); звинувачення судді у неправосудності рішення автоматично ставить у «пікантне становище» суддів вищих інстанцій, які могли підтримати це рішення з правових мотивів, а не з мотивів хабаря; аргумент прикриває ганебну неспроможність міліції «схопити за руку», а це треба міняти шляхом реформи у міліції, а не ставити під загрозу незалежність всієї судової системи; наші опоненти самі визнають, що «правильне» застосування ст. 375 КК України є значно важчим завданням для міліції, ніж «схопити» із хабарем.
Щодо імунітету від цивільного позову, то прийнятий закон про судову реформу зазначає, що за шкоду, завдану судом, відповідає держава. Втім, ми вважаємо, що потребують уточнення певні процедурні аспекти. Зокрема має бути визначено, що вимога про відшкодування шкоди може бути за двох умов: суддя засуджений за отримання хабаря; рішення, ухвалене цим суддею, переглянуто за нововиявленими обставинами і скасоване. До того ж держава має заявити регрес проти засудженого судді. Зрозуміло, що цивільний позов постраждалого проти судді у межах кримінального провадження має відхилятись, оскільки не виконана умова.
У наступних колонках обговоримо інші аспекти судової реформи та незалежності судової гілки влади, зокрема питання охорони судів, виконання судових рішень тощо.