17 квітня 2023, 13:29

Застава як шлях потрапляння до СІЗО

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР, ЮК» керуючий партнер, адвокат, к.е.н.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України: «Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України: «У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно».

І так, на слідчого суддю суд КПК покладає обов’язок – при визначенні розміру застави перевіряти, чи не є він завідомо непомірний для підозрюваного, обвинуваченого. Це особливо важливо у випадках передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, коли межі такої застави не визначено. Тобто у відповідний ухвалі має бути вмотивований висновок судді, чому саме визначена застава не є непомірною. На жаль, цей обов’язок (особливо слідчими суддями ВАКС) ігнорується, що перетворює начебто альтернативний запобіжний захід у безальтернативне тримання під вартою.

Найімовірніше, в особи є обігові кошти родини або/та обігові кошти його підприємств. Ці кошти найчастіше можуть бути перераховані як застава миттєво. Звісно, якщо не перейматися питанням, як та на що жити родині особи, як працювати підприємствам особи потім. А от як бути з майном, на яке найчастіше після визначення розміру застави тим самим слідчим суддею накладається арешт? Можливо, з погляду здорового глузду, майно або враховується в майновий стан особи під час визначення розміру застави, або є таким, на яке накладається арешт? Як можна робити ці речи одночасно? 

Як швидко дім, квартиру, машину можна продати або внести як заставу до банку задля отримання кредиту? Скільки часу потрібно для цього, як це робити, коли особа перебуває за ґратами, та яку суму можливо зібрати? Це бентежить слідчого суддю? З яких коштів сплачувати проценти до банку? Де жити родині (і на що), якщо продати житло? Але слідчі судді ВАКС навіть враховують у майновий стан жіночі прикраси та жіночі сумочки. Це взагалі можна продати, надати в банк під заставу чи, можливо, внести в натуральному вигляді як заставу до ВАКС? Ні, ВАКС враховує усі речи за оцінною вартістю, однак у заставу вимагає гроші.

На які жертви йде іноді родина підозрюваної особи, я навіть не хочу казати. Але для ВАКС це ніщо, бо є певне ставлення до підозрюваної особи та членів її родини, яке насправді дуже далеке від норм законодавства та презумпції невинуватості. Дуже часто ВАКС зауважує, що все одно кошти підозрювані знаходять та вносять. Так і є. Але яка ціна цих грошей? Найчастіше родина особи в стислий термін за копійки розпродає все, що накопичувала роками, або залазить до непомірного боргу. Але це ж не проблема ВАКС. Оскільки знайшли кошти, виходить, заставу визначено правильно. Колись, у сумнозвісному 37-му, казали: оскільки визнав провину, значить винен, значить усе правильно робиться.

От, наприклад, цитата з ухвали від 07 квітня 2023 року у справі 991/2883/23:

«З огляду на положення ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, враховуючи розмір доходу, отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тяжкість та специфіку кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваного та членів його родини, з метою гарантування належного виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, за твердженням детектива, доцільно під час постановлення ухвали про продовження строку тримання під вартою визначити заставу у розмірі, який перевищує триста розмірів мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, а саме у розмірі 523 205 685 грн, та не є завідомо непомірним».

Що врахував слідчий суддя, визначивши заставу у розмірі 523 млн грн. Як він дійшов висновку, що згадана сума не є завідомо непомірною».

Так, враховано:

(Розмір доходу, отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення). Факт того, що кримінальне правопорушення вчинено може бути підтверджено лише обвинувальним вироком суду. Це випливає зі ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України. Тоді як слідчий суддя дійшов висновку про вчинене кримінальне правопорушення? Ба більше, що таке у цьому випадку розмір доходу? Дохід (у класичному визначені) – це всі грошові кошти, отримані за певний період часу. Прибуток – це різниця між доходами та витратами. Наразі не йдеться про погашення збитків, а тільки про можливість внесення застави. Дохід ніяк нічого внести не допомагає, допомагає лише прибуток. Що мав таки на увазі слідчий суддя? Він не розуміє різницю між доходом та прибутком, чи це описка та слідчій суддя як справжній аудитор у нарадчій кімнаті вирахував прибуток? Між іншим, з логіки суду випливає, що краще, щоб підозрюваний таки скоїв злочин, та сума прибутку дорівнювала сумі доходу. Тоді підозрюваний має реальну можливість внесення застави. В іншому разі, якщо особа не скоювала жодного злочину, то буде залишатися під вартою до виправдувального вироку суду.

(Тяжкість та специфіку кримінального правопорушення). Стаття 12 КК України поділяє злочини на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Але знов таки, наразі можливо казати про тяжкість можливо скоєного злочину. Обвинувального вироку суду ще не має та і навіть не зрозуміло, чи було скоєно злочин взагалі. А ч. 5 ст. 17 КПК України зазначає: «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою». Що ж до специфіки кримінального правопорушення, то такого терміну я не знайшов ні у КПК, ні у КК України.

(Майновий стан підозрюваного та членів його родини). Певна новела у законодавстві. Тобто кримінальне правопорушення можливо скоїв підозрюваний. Та ст. 182 КПК України наполягає на тому, що застава не може бути завідомо непомірною для нього. А слідчий суддя також вивчив майновий стан його родини. КПК України не містить визначення терміну «родина». У п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України зазначено, що: «близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі». У Сімейному Кодексі України у ч. 2 ст. 3 визначено: «Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Будемо вважати, що під терміном «родина» слідчий суддя мав на увазі визначення у КПК України «близькі родичі та члени сім’ї». Так-от, чому при визначенні розміру застави слідчий суддя, суд враховують майновий стан членів родини підозрюваного? Презюмується, що є певний обов’язок членів родини брати участь у внесенні застави? Це якась колективна відповідальність з Північної Кореї. Для підозрюваної особи краще бути сиротою, а то наявність заможного дідуся (який не квапиться на допомогу) може бути квитком до СІЗО до вироку суду.

Як-от, наприклад, цитата з ухвали у справі 991/4761/22 від 17.11.22 Апеляційної палати ВАКС: «У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має буті враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого». Чомусь саме цим рішенням ЄСПЛ люблять обґрунтовувати врахування майнового стану інших осіб та визначення непомірного розміру застави.

Іноді висмикнуте речення з рішення ЄСПЛ може докорінно змінити його зміст. Наслідком цього є нівелювання завдань правосуддя, на жаль. Бо суд йде вже не за законом, а за доцільністю. Дозвольте навести цитати з самого рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії»:

80. Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований у рішенні про встановлення застави… і повинно враховуватися матеріальний стан обвинуваченого… У цьому зв’язку неспроможність національних судів оцінити спроможність заявника сплатити необхідну суму була однією з причин, чому суд визнав порушення у рішенні у справі «Тошев проти Болгарії» (№ 56308/00, §§ 68 і наступні, 10 серпня 2006 р.).

90. Ц цій справі встановлено, що застава була сплачена компанією, яка застрахувала власника судна, капітаном якого був заявник… сам факт того, що оплата була здійснена страховиком судновласника підтверджує, що іспанські суди, коли вони посилаючись на «професійне середовище» заявника, були правильні, коли встановили – імпліцитно – що між заявником та особами, які мали надати безпеку, існували стосунки.

Звісно, якщо є компанія чи особа, договірним обов’язком якої є примати участь у внесені застави, їх майновий стан має бути враховано. Саме про це йдеться у згаданому рішенні.

Чи, наприклад, цитата з тієї ж ухвали у справі 991/4761/22 від 17.11.22 Апеляційної палати ВАКС: «Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування» (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Дозвольте навести цитати з самого рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»:

81. Однак Суд уже неодноразово наголошував, що тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув’язнення 

87. У цьому випадку суд вважає, що органи влади, не взявши до уваги конкретні відповідні факти і поклавшись суто на встановлену законом презумпцію, в основі якої лежала тяжкість обвинувачень і яка до того ж покладала на обвинуваченого тягар доведення факту відсутності навіть гіпотетичної небезпеки його переховування, повторного вчинення злочину або змовляння з метою перешкодити слідству, подовжували строк тримання заявника під вартою на підставах, які не можна розцінити як достатні.

Отже, було допущено порушення пункту зі ст. 5 Конвенції.

То про що насправді згадане рішення ЄСПЛ?

1. Суворість передбаченого покарання само собою не може бути виправданням запобіжного ув’язнення.

2. Органи влади мають враховувати відомості щодо особи, а саме те, чи мала особа судимості, чи була одружена та чи спосіб її життя був усталений. а також і те, що з часом будь-яка потенційна небезпека змовляння з метою перешкодити слідству та переховування зменшується.

3. Система обов’язкового запобіжного ув’язнення (як і фактично така сама система, наприклад, з непомірною заставою) несумісна з п. 3 ст. 5 Конвенції.

4. Покладання тягаря доведення надмірності запобіжного заходу – ув’язнення – на особу є неприпустимим. Тягар доведення необхідності тримання під вартою як запобіжного заходу покладається виключно на державу.

5. Покладання на особу тягаря доведення факту відсутності навіть гіпотетичної небезпеки переховування, повторного вчинення злочину або змовляння з метою перешкодити слідству є порушенням п. 3 ст. 5 Конвенції.

Знову повернимось до ухвали від 07 квітня 2023 року у справі 991/2883/23:

«Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом».

«Слідчий суддя погоджується з доводами детектива у клопотанні та прокурора у судовому засіданні про продовження існування ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки цей ризик є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання».

Тобто презюмується наявність ризиків переховування від органів досудового розслідування та/або суду, та ризику впливу на свідків до вироку суду. Тобто слідчий суддя вважає, що ризики передбачені п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не потребують доказування, а є притаманними до кожної стадії кримінального провадження та їх неможливо нівелювати. Та саме ці ризики виправдовують астрономічної застави, тобто практично безальтернативного тримання під вартою. А як бути з ризиком, що підозрювана особа буде виправдана? Чи повинен слідчий суддя враховувати цей ризик? На мою думку, якщо наявність ризику не доводиться, а презюмується само собою, то це вказує на певну упередженість суду.

Що хочу сказати наостанок. «Щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу» – це згідно з ст. 2 КПК України є одним із завдань кримінального провадження.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати