Августин Блаженний колись сказав, що держава, позбавлена правосуддя, — ніщо інше, як шайка розбійників. А чи є адвокатура частиною правосуддя? Питання, що породжує дискусії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Якщо розглядати вказане поняття суто нормативно, то відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, а отже, це діяльність судів, що полягає в розгляді ними справ шляхом реалізації своїх повноважень у визначеному законом процесуальному порядку. Це досить формальне та абстрактне визначення, але саме таким чином правосуддя тлумачиться Конституційним Судом в ухвалі №44-з (абз. 1 п. 3) від 14.10.1997 р.
У свою чергу, діяльність адвокатів визначена спеціальним законом як незалежна професійна діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Тож кожен з названих видів діяльності має свою мету: встановлення правосуддя та надання правової допомоги клієнту. Їх не можна ототожнювати, адже інтереси окремого клієнта не завжди дорівнюють інтересам справедливого правосуддя. І в кожному випадку адвокат самостійно на власний розсуд визначає межу між ними.
Водночас, якщо розглядати правосуддя як категорію соціальну, то правильно стверджувати, що це справедливість у дії. І в даному випадку адвокатура має пряме відношення до реалізації, забезпечення прав та інтересів осіб, відновлення справедливості. У такому контексті адвокатура є складовою правосуддя, адже має прямий вплив на формування судової практики, її якість та стандарти. Крізь призму соціальної ролі адвокати разом з прокурорами та судами зобов’язані забезпечувати досягнення цілей справедливого правосуддя заради суспільного інтересу.
Рівносторонній трикутник
Правильний трикутник — це той, де всі сторони та всі кути рівні між собою. Інститут примусу й обвинувачення та інститут захисту — як протилежні сторони трикутника, основа якого — правосуддя як діяльність судів. Об’єднати сторони цього трикутника можуть повага до верховенства права та прагнення до справедливого здійснення правосуддя. Можливо, порівняння занадто математичне, але лише за умов дотримання гармонійного балансу і паритетного розвитку всіх сторін «трикутник правосуддя» може бути ефективним і досягти основоположної мети судочинства — захисту і поновлення прав.
За 12 років моєї судової практики в Україні пройшли 4 судові реформи, двічі перезавантажені органи прокуратури, відбулася реформа адвокатури і введено адвокатську монополію. Жодна з судових реформ не доведена до логічного завершення, тому надати об’єктивну оцінку змінам, що відбулися, не вбачається можливим. Безкінечне реформування — як той ремонт, який можна лише почати… Перезавантаження — непоганий спосіб зруйнувати об’єкт реформи. Це як новобудова, яка зведена наполовину, оскільки посеред будівництва залишилася без інвестування, — вона не виконує покладені на неї функцій та не відповідає меті створення. Згодом приходить інший забудовник і починає все спочатку, але не вкладається у строки, і історія знову повторюється.
Відтак, складається враження, що поняття «очищення судової влади» використовується виключно як політичний механізм, метою якого є спроба впливати і тиснути на судову гілку влади, що, у свою чергу, підриває засади системи стримувань та противаг і є недопустимим для правової держави. Усі кажуть, що система правосуддя потребує реформ, а я скажу, що система правосуддя більш за все потребує стабільності. Суспільство втомилося від нон-стоп реформування. Давайте пам’ятати, що є найвищою цінністю в державі та заради кого вона взагалі створюється та існує, в т.ч. судова гілка влади.
Безпосередньо адвокат захищає права та інтереси осіб, відстоює правову позицію заради людини, юридичної особи, суспільства в цілому. У своїй професійній діяльності він стикається з практичними проблемами, які не можуть бути відомі або можуть бути невідомі законодавцю. А тому логічно, що у судовій реформі та процесі підготовки актів профільного правового регулювання поряд з науковцями, суддівським самоврядуванням має брати участь і адвокатура.
Хаотичні зміни спеціального законодавства — ніщо інше, як перевлаштування законів під відповідну політичну ситуацію. Це не має нічого спільного з забезпеченням права на справедливий суд. Для реального відновлення довіри та здійснення незалежного, об’єктивного судочинства в державі має панувати стабільність профільних законів про судоустрій, адвокатуру та прокуратуру. Будь-які ініціативи щодо внесення змін до цих актів мають лише вирішувати реальні проблемні питання і сприяти досягненню мети правосуддя. Тобто важлива не зміна форми, а наповнення її змістом.
Задля віри суспільства в справедливий суд обов’язковою є усталеність судової системи. Чи легко людині вірити в категорію, яка постійно зазнає змін? Чи може людина об’єктивно оцінити ситуацію, коли має викривлене уявлення про фактичний стан речей, бо протягом багатьох років чує лише пропаганду про корупцію в судах та необхідність очищення системи?
Дії без мети не мають значення. В теорії влада в демократичній державі належить народу, але суперечність такого політичного режиму саме в тому, що практично здійснювати таку владу народу майже неможливо. Наскільки сьогодні забезпечений доступ українського народу до правосуддя? Те, що відбувається зараз із судовою системою України, можна назвати «попри все». Суди існують, як чудо, незважаючи на будь-які негаразди: переатестації, відсутність фінансування, надзвичайне завантаження… Як наслідок, доступ до правосуддя — поняття розмите. Блокування роботи ВККС, перманентність судових реформ, кадровий голод у судах (як суддів, так і працівників апарату) прямо впливають на професійні обов’язки адвокатів, оскільки ми позбавлені можливості безперешкодно здійснювати ефективний захист чи надавати правову допомогу. Сторони чекають на вирішення спорів роками.
Покращення ситуації вбачається лише у тандемній роботі «трикутника правосуддя», коли кожна незалежна одна від одної сторона професійно і якісно виконує покладені на неї законом обов’язки, і всі 3 сторони прагнуть до єдиної мети — встановлення справедливості та захисту прав. І головне, караючий меч Феміди лише тоді почне виконувати свою функцію належним чином, коли на політичній арені припинять перешкоджати роботі третьої гілки влади, що, ймовірно, відбувається саме через страх цього меча і бажання «приручити» суди.
Ціна помилок — свобода і незалежність
На сьогодні в Україні діє Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р., що є досить демократичним у визначенні обсягу прав і гарантій адвокатської діяльності. І серед інших профільних законів він є доволі стабільним.
Запровадження адвокатської монополії, як і спроби її скасувати оцінюються юридичним ринком по-різному. Кількість спеціалістів, які покликані забезпечувати право кожного на отримання кваліфікованої правової допомоги, не може бути завеликою. Хоча дійсно, важлива не кількість, а якість. Саме підвищення якості було метою впровадження адвокатської монополії, що, у свою чергу, дає змогу суддям ефективніше та швидше здійснювати правосуддя. Коли адвокати реалізують свої права та виконують обов’язки вчасно, професійно, чітко і грамотно, суд має реальну можливість розглянути справу в розумні строки та постановити обґрунтоване рішення.
При цьому і серед адвокатів, і серед юристів є як кваліфіковані правознавці, так і недобросовісні особи. Наявність у державі адвокатів, здатних кваліфіковано надати правничу допомогу, безумовно, є запорукою демократичного розвитку суспільства в цілому, але адвокатська монополія має також велике стратегічне значення. Існування окремої професійної спільноти, яка є самостійним та вільним «гравцем» судочинства, виконує важливу роль для правосуддя, створює юридичну визначеність та стабільність, зміцнює довіру суспільства до суду, формує повагу до адвоката як рівнозначного учасника процесу.
Але кожен колега, котрий має відношення до судової практики (особливо що стосується кримінальних справ), перебував у ситуації, коли до адвоката в засіданні зверхнє ставлення з боку суду, прокурора, коли його не слухають або слухають лише формально, коли клопотання і пояснення відхиляються без належного обґрунтування, або взагалі за реалізацію прав (наприклад, на відвід) погрожують зверненням до КДКА. Тож адвокати, як ніхто, слідують повчанню видатного українського поета: «Борітеся — поборете», кожного разу заслуговуючи належне ставлення, іноді виборюючи право на реалізацію процесуальних прав.
З огляду на викладене, глобальна роль адвокатури в судовій реформі полягає в тому, щоб стати рівноправною стороною «трикутника правосуддя» не лише де-юре, але й де-факто.
Аналізуючи історію становлення адвокатури в Україні, можна стверджувати, що вона пройшла тернистий та довгий шлях для того, щоб стати інститутом результативного захисту прав у суспільстві. Порівняно з минулими часами, сучасна адвокатура в Україні наблизилася до європейських стандартів: є сильною та вільною, здатною відстоювати гарантії своєї діяльності та права своїх клієнтів.
Необхідно й надалі дотримуватися курсу на розвиток і становлення адвокатури, бо існує багато проблемних питань. Як вузьких (оплата праці у центрах безоплатної правової допомоги, неефективність інструменту адвокатських запитів через відмову органів влади розголошувати відомості тощо), так і широких (зовнішній тиск з боку влади, ототожнення адвоката з клієнтом з боку суспільства тощо).
Як демонструє історія, за помилки у сфері правосуддя суспільство платить велику ціну. Ця ціна — свобода та незалежність. Тому «Стратегія розвитку органів правосуддя та конституційного судочинства на 2021– 2023 рр.», затверджена Указом Президента України №231/2021, передбачає посилення гарантій адвокатської діяльності, розширення доступу до державних баз та реєстрів, удосконалення механізму притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, перегляд умов щодо освіти, запровадження прозорої процедури складання іспиту, стажування. Тепер головне — втілити в життя те, що викладено на папері. Доки не прийшов інший забудовник, який схоче все почати наново…