Шлях у правничу професію

На нашій землі триває неоголошена війна росії проти України. Воюючи та набувши статусу країни – кандидатки у члени ЄС, ми думаємо про своє майбутнє.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Майбутнє, яке безпосередньо пов’язане з долею наших нинішніх випускників загальноосвітніх шкіл,– відбувається вступна кампанія до наших закладів вищої освіти, серед яких провідне місце продовжують займати юридичні факультети університетів. Правничий фах залишається одним із найбільш популярних серед абітурієнтів. Так, за інформацією Міністерства освіти і науки України, у 2019/2020 навчальному році близько 100 тисяч студентів здобували освіту за спеціальністю «право».

Зважаючи на те, що Україна в силу різних обставин і причин ще далека від панування верховенства права і побудови правової держави, надзвичайно актуальною залишається проблема удосконалення правничої освіти, добору студентів правничих ЗВО і подальшого допуску їх випускників до базових правничих спеціальностей: адвоката, прокурора, нотаріуса, судді, правознавця-дослідника. Водночас рівень знань випускників університетських правничих шкіл дедалі менше влаштовує роботодавців. Незважаючи на багатотисячну кількість дипломованих правників, проблема якості їхньої професійної підготовки до самостійної роботи залишається, на думку експертного правничого середовища, актуальною і системною.

Нещодавно авторитетне видання Forbes Ukraine опублікувало рейтинг 100 найкращих факультетів українських ЗВО, представивши ТОП-10 факультетів з кожного напряму освіти, у тому числі за спеціальністю «право». До цього списку увійшли правничі школи: Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Львівського національного університету імені Івана Франка, Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Національного університету «Львівська політехніка», Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Національного університету «Одеська юридична академія», Ужгородського національного університету, Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Враховуючи те, що в Україні сьогодні вищу правничу освіту можна отримати у майже 200 вищих навчальних закладах, випускники намагаються знайти своє місце на «ринку правничих послуг». З огляду на важливість майбутнього розвитку правничої професії ми спільно з ініціативною групою юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери» провели онлайн-дослідження в середовищі правничої спільноти України, щоб з’ясувати мотивацію практикуючих правників щодо обрання правничого фаху та тих викликів, які поставали перед ними в процесі реалізації їхньої юнацької мрії.

З цією метою ми разом з ініціативною групою адвокатів фірми з різним професійним і життєвим досвідом розробили опитувальник та розмістили його у соціальних мережах Facеbook i Telegram.

Усвідомлюючи, що анкета була розроблена не за науковими методами соціології і спиралася лише на синергетичний професійний і життєвий досвід авторів, ми розуміли, що саме опитування не матиме соціологічно репрезентативного результату. Тим не менш за період в один тиждень анкету заповнили 375 респондентів-правників. Отже, можемо вважати, що отримані результати дають можливість зафіксувати певні сталі тенденції і проблеми, що існують як у правничій професії, так і у правничій освіті. До анкети були включені 5 основних запитань:

1. Які мрії та надії щодо майбутньої професії правника були у вас перед вступом на навчання до університету ?
2. Які «легенди» та «міфи» щодо правничої професії були присутні у вашій свідомості перед вступом на навчання до університету?
3. Які очікування щодо майбутньої професійної правничої діяльності сформувалися у вас під час першого працевлаштування за фахом?
4. Чи виправдалися ваші очікування та в чому ви розчарувалися за час роботи правником?
5. З якою дійсністю та з якими ризиками ви зустрілися під час роботи правником?

Для кожного запитання авторами було запропоновано по чотири варіанти відповідей без обмеження кількості вибору варіантів, а також можливість надати власну відповідь на запитання. Крім відповідей на поставлені запитання ми попросили респондентів написати свій стаж роботи у правничій професії та назву закладу вищої освіти, який вони закінчили.

Як виявилося, респонденти мають різний професійний досвід – від 5 до понад 20 років[1]  та навчалися в різні часи у різних правничих школах України. Анкетуванням були охоплені випускники понад 20 ЗВО з усіх регіонів України, переважна більшість яких навчалась у п’яти правничих школах, що входять до списку ТОП-10 правничих ЗВО України – за різними рейтингами останніх років. Результати проведеного опитування дають змогу сформулювати певні узагальнення, висновки і рекоменадції[2], а саме:

1.  Дві третини (60%) опитаних осіб заявили, що, вступаючи свого часу до університету, мріяли «отримати освіту і  професію, що буде приносити інтелектуальне, моральне та матеріальне задоволення», що в цілому відповідає прагненням молодих людей. При цьому лише 39% мріяли «сприяти встановленню справедливості у правових відносинах у суспільстві», що, на мій погляд, не відповідає місії правничої професії та свідчить про не повне її усвідомлення майбутніми правниками. Одна чверть (25%) опитаних мріяли про те, щоби «стати відомим правником та мати високий рівень оплати своєї праці, який дозволятиме стати власником пристойного житла, автомобіля та відпочивати/подорожувати країнами світу». Крім зазначених в опитувальній анкеті варіантів відповідей в якості своїх мрій поодинокі респонденти назвали також: буду «грозою злочинності»; оберу для навчання пристойний/престижний ЗВО та отримаю якісну інтелектуально цікаву освіту; буду схожим на батька; хоча би куди-небудь вступити на навчання; ніякої мрії не було.
2.  Щодо майбутньої професійної правничої кар’єри надії опитаних розподілились таким чином: понад  43% планували в майбутньому стати адвокатом, приблизно 16% – суддею, 13% пов’язували свою майбутню професійну діяльність з посадою прокурора, 6% думали стати дослідником-правознавцем та 5% – нотаріусом. Правником-дослідником себе не бачив жоден з опитаних, що, безумовно, є об’єктивним показником для 17-річної людини. Таким чином, левова частина абітурієнтів на етапі вступу до університету все ж таки думала про конкретну правничу спеціальність і переважно – адвокатську.

Водночас найбільша частина опитаних висловила свої надії щодо майбутньої професійної діяльності без «прив’язки» до конкретної правничої спеціальності. Так, зокрема: 50% осіб сподівались, що їхня майбутня професійна діяльність буде просто «цікавою та насиченою різними подіями та знайомствами з іншими цікавими і корисними для себе людьми»; 36% – повʼязували свою професійну діяльність з отриманням пристойного рівня матеріальної/фінансової забезпеченості; лише 15% – планували, що будуть надавати правову допомогу своїм рідним і близьким людям, а також всім, хто потребуватиме такої допомоги. Тобто дуже незначна частина правників на етапі вступу до університету вважала правничу професію такою, яка має бути присвячена наданню іншим людям саме правової допомоги. Лише окремі респонденти зазначили, що в майбутньому взагалі не будуть працювати правниками.

Результати опитування в цій частині свідчать, що переважна більшість абітурієнтів пов’язують свою подальшу професійну кар’єру більшою мірою з пристойними матеріальними/фінансовими статками і високим рівнем життя, ніж із наданням правової допомоги і встановленням  справедливості у суспільних відносинах.

3. Слід зауважити, що для багатьох абітурієнтів  до університетських шкіл права обрання напряму освіти і майбутньої професійної діяльності у сфері юриспруденції пов’язано з різними легендами і міфами, якими овіяна «романтика» правничої професії, серед яких, на думку опитаних правників, найбільш поширеними є такі: а) взагалі правників занадто багато – так відповіли 51% респондентів; б) 36% опитаних вважають, що всі правники знають всі закони напам’ять, мають високий суспільний авторитет і надвисокий рівень оплати праці/гонорари за свою роботу; в) 33% переконані, що стати авторитетним правником без грошей/хабарів і зв’язків з «потрібними людьми» неможливо.

Цікавими виявились власні варіанти відповідей 10% респондентів, які в якості легенд і міфів стосовно правничої професії назвали, зокрема, такі: вся судова система корумпована; найкращі правники – слідчі; вступити на навчання у школу права неможливо без хабаря; всі правники дуже розумні і впевнені в собі люди; ніяких легенд і міфів про правничу професію взагалі не знаю.

На підставі наведених результатів опитування можна зробити обґрунтоване припущення, що легенди і міфи про правничу професію є досить поширеними і впливають на свідомість молодих людей та їх оточення. Правничій спільноті та ЗМІ треба докладати додаткових зусиль, щоби їх спростовувати і надавати суспільству більш виважену та адекватну інформацію про нашу професію.

4. Як засвідчили результати опитування, правники під час свого першого працевлаштування за фахом після завершення навчання в університеті очікували, що: а) їхня майбутня робота буде «цікавою, креативною і корисною для себе і клієнтів» (57%); б) 20%  опитаних цілком вистачить «власного життєвого досвіду та професійних знань, умінь і навичок для виконання повноважень правника-початківця»; в) 10% «власного життєвого досвіду для виконання повноважень правника-початківця» –  не вистачатиме; г) «досвідчені колеги-правники допоможуть у складних професійних ситуаціях» (40%); д) 18% «матимуть оптимальний робочий день/тиждень, який дозволятиме використовувати додатковий час для саморозвитку і відпочинку».

При цьому 10% респондентів назвали декілька власних очікувань, зокрема: а) одразу матиму високу заробітну плату; б)потрібно буде багато працювати (24х7); в) робота буде надзвичайно цікавою і корисною для суспільства; г) навчання і робота – зовсім різні види діяльності та вони не співпадають за результатами; д) не матиму вільного часу і втрачу своє здоров’я на роботі.

5. Співставлення очікувань від майбутньої правничої діяльності та її реалій надали можливість респондентам сформулювати на поставлені в цій частині анкети запитання такі варіанти відповідей: а) 39% опитаних стверджують, що найбільше розчарування викликає в них «неоптимальне функціонування всіх складових правової системи держави (суди, органи забезпечення правопорядку, законодавство)»; б) лише для 25% респондентів їхні очікування від правничої професії «загалом виправдалися»; в) для 32% їх очікування від професії «виправдалися лише частково».

Водночас 25% респондентів стверджують, що їхні розчарування стосовно правничої професії пов’язані з такими обставинами/причинами: а) недостатній рівень практичних умінь і навичок, набутих за час навчання в університеті; б) недосконалість законодавчих та нормативних актів; в) ненормований робочий день/тиждень та значний обсяг «рутинної» роботи з паперами. Крім зазначених обставин і причин ще 10% респондентів назвали також інші умови та обставини їхнього невдоволення своєю самореалізацією у професії, зокрема: а) незадовільний рівень оплати напруженої праці в юридичних фірмах; б) високий рівень некомпетентності та корумпованості у сфері державного управління та серед правників – зокрема; в) відсутність оптимальних умов мобільності в правничій професії відносно роботи в інших країнах світу; г) самі правники часто-густо продукують несправедливість у правових відносинах.

Важливим показником задоволення або незадоволення обраною професією виявилися відповіді на запитання відносно дійсності та ризиків, що таїть в собі правнича професія незалежно від її спеціалізації. До таких ознак  віднесено : а) «значна кількість стресових ситуацій, що виникають при виконанні повноважень правника» (75% опитаних); б) 70% відзначають «ненормований режим робочого дня/тижня»; в) 48% підкреслюють, що «якість університетської освіти та формування загальнолюдських і професійних цінностей правника безпосередньо впливають на рівень правничої діяльності»; г) «відсутність знань, умінь і навичок у сфері психології особистості», на думку респондентів, є одночасно і дійсністю і вагомим ризиком у належному виконанні правничих повноважень – так вважає 24% респондентів.

Загальний висновок за результатами проведеного опитування дає змогу сформулювати «три орієнтири» як для тих, хто збирається присвятити свою майбутню життєву долю правничій професії, так і для тих, хто опікується удосконаленням правничої освіти і практики.

Орієнтир перший – для абітурієнтів

Наявність вищої правничої освіти не є гарантією досягнення успіху у професійній правничій діяльності.

Крім суто професійних знань, умінь і навичок правнику необхідні знання в багатьох інших сферах життєдіяльності людини: економіці, політиці, психології, медицині, а також – достатній життєвий досвід.

Майбутньому правнику треба бути психологічно, морально і фізично готовим до високого рівня стресових ситуацій та до ненормованого робочого дня/тижня.

Орієнтир другий – для правників-освітян і правників-практиків

Якість навчально-виховного процесу в університеті щодо формування належного рівня професійних знань, умінь, навичок і цінностей правничої професії значно впливає на професійну кар’єру правника та потребує суттєвого удосконалення і реформування в контексті розведення в часі і просторі системи правничої освіти та допуску до правничої професії.

Наявність диплома про університетську правничу освіту не може бути «автоматичною перепусткою» до правничої професії, а вимагає усвідомленого вибору, певних моральних і психологічних якостей та спеціальної підготовки.

Орієнтир третій – для всіх учасників процесу формування якісної правничої спільноти

Утвердження в суспільстві оптимальної справедливості, верховенства права та несприйняття корупції є одночасно місією і завданням правника в його професійній діяльності.

Первинними стимулами у досягненні вагомих результатів у правничій професійній діяльності мають бути:

 а) бажання допомогти тому, хто потребує допомоги;

б) усвідомлення того, що розмір оплати праці правника значною мірою залежить від рівня його професійних знань, умінь і навичок, а не тільки від спеціалізації, посади та престижності правничої освіти і професії;

в) розвинутий рівень персональної професійної відповідальності за результати своєї діяльності перед собою та оточенням.