«Виграшні стратегії ніколи не повторюють, їх просто пристосовують до нескінченно змінних ситуацій». Сунь-Цзи, «Мистецтво війни»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На початку будь-якого протистояння сторони обирають стратегію і тактику задля досягнення поставлених цілей. А що відбувається в ситуації, коли дії в протистоянні чітко обмежені рамками закону? У такому випадку вступає в дію найефективніша зброя — фантазія.
Сучасні реалії процедур банкрутства мало чим відрізняються від баталій, адже дуже часто на кону стоять значні матеріальні активи та інтереси. В ситуації, коли роль кожного учасника регламентована, але є необхідність вплинути на процес, сторони часто вдаються до зловживання процесуальними правами, які прийнято називати процесуальними диверсіями. Так би мовити, на війні всі засоби хороші. Мета такого зловживання може бути різна, але способи її досягнення залишаються незмінними, при тому, що диктуються вони процесуальними правами, наданими учасникам справи. У межах процедур банкрутства зловживання правами умовно можна розділити на такі групи:
1. Процедурні (у межах прав, наданих учасникам Кодексом України з процедур банкрутства):
- дії, пов’язані з діяльністю арбітражного керуючого:
- подання клопотань про відсторонення арбітражного керуючого;
- подання безпідставних скарг на дії/бездіяльність арбітражного керуючого;
- незатвердження звіту про винагороду та витрати арбітражного керуючого;
- неналежне виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків тощо;
- дії, які затягують процедури:
- неприйняття рішення щодо схвалення плану санації;
- ненадання згоди на продаж майна;
- непогодження умов продажу майна тощо;
- дії щодо оскарження:
- безпідставне оскарження торгів;
- безпідставне оскарження рішень суду щодо переходу до процедури санації, ліквідації, закриття провадження у справі, відмови у визнанні кредиторських вимог;
- оскарження рішень, що не підлягають оскарженню, тощо.
2. Процесуальні (у межах прав, наданих учасникам Господарським процесуальним кодексом України):
- умисна несплата судового збору за подані заяви;
- відкладення розгляду справи;
- необґрунтоване заявлення відводу судді;
- невиконання вимог ухвали суду;
- подання інших можливих клопотань у процедурі тощо.
Наділяючи учасників справи правами, законодавець не встановив лімітів та дієвої системи покарань за зловживання ними, що провокує недобросовісну поведінку. Наразі як судді, так і учасники справ почали приділяти такій поведінці більше уваги, що вже знаходить вияв і в судовій практиці.
Так, ВС висловився, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети — винесенню законного та обґрунтованого рішення і створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (постанови від 12.08.2019 р. у справі №905/945/18 та від 16.10.2019 р. у справі №906/936/18).
Піти, щоб не повернутися
Яскравим та показовим прикладом застосування «права на зловживання» стало усунення арбітражного керуючого за клопотанням комітету кредиторів (абз. 3 ч. 4 ст. 28 КУПБ). Суди апеляційної інстанції дотримуються різних позицій з цього приводу: одні вважають, що це право комітету кредиторів, і він не зобов’язаний мотивувати подання такого клопотання, інші — що суд має з’ясувати мотиви такого клопотання через призму принципу незалежності арбітражного керуючого. Не вніс ясності у вирішення цієї проблеми й ВС. Однак він зазначив, що у разі надходження від комітету кредиторів клопотання про відсторонення арбітражного керуючого господарський суд зобов’язаний, щонайменше, перевірити дотримання порядку скликання та проведення загальних зборів та/або комітету кредиторів, законність обрання/формування зборами комітету кредиторів, прийняте рішення та його реалізацію через відповідне клопотання до господарського суду в порядку ч. 4 ст. 28 Кодексу. А також звернув увагу на недопущення зловживанням правами з боку учасників справи (постанова від 05.07.2021 р., справа №922/3369/19).
Серед спільноти арбітражних керуючих досить поширеною є думка, що норма, яка дозволяє таке усунення, має бути виключена з КУПБ. І недарма, адже нерідкі випадки, коли учасники справи з метою призначити «свого» арбітражного керуючого звертаються з відповідними клопотаннями до суду при тому, що дії арбітражного керуючого, який уже призначений у справу, не викликають жодних питань з точки зору дотримання прав та обов’язків, передбачених КУПБ та іншими актами законодавства. Наразі єдиним способом протистояння такій поведінці з боку кредиторів є належне виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків та дотримання норм законодавства. Варто також звертати увагу суду на недобросовісну поведінку кредиторів та справжні мотиви заміни.
Приймаю все без скарги, без вагань (Г. Кочур)
Було б несправедливо ідеалізувати арбітражних керуючих та стверджувати, що кожен з них виконує свою роботу бездоганно. На практиці ми бачимо абсолютно різних людей з різним досвідом, рівнем знань та вміннями, готовністю присвятити свій час процедурі. Кожен з цих факторів визначає, як буде проходити той чи інший етап банкрутства. Наявність механізму подання скарги на арбітражного керуючого має благородну превентивну та каральну мету. Так, кожен кредитор має право на будь-якому етапі процедури банкрутства звернутися зі скаргою на арбітражного керуючого до суду та до Міністерства юстиції.
Проблема цього механізму полягає в тому, що саме питання подання скарги ніяк не врегульоване законодавцем у розрізі кількості можливих звернень, неможливості одночасного звернення зі скаргою до суду та Мін’юсту, покарання за звернення з необґрунтованою скаргою, а тому створює шляхи для зловживань. Це дає змогу кредиторам:
- здійснювати тиск на арбітражного керуючого, який не виконує їх забаганки;
- створювати підґрунтя для звернення до суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого та призначення нового;
- затягувати розгляд справи, оскаржуючи судові рішення;
- маніпулювати фактами та впливати на поведінку інших кредиторів у справі тощо.
Досить часто такий механізм використовується недобросовісними кредиторами з метою уникнення сплати арбітражному керуючому винагороди. Мовляв, він неналежно виконував свої обов’язки, не дотримався принципу повноти дій у процедурі, тому винагороду сплачувати немає за що. Диктується така поведінка також популярною практикою ВС щодо пропорційного покладення оплати винагороди на кредиторів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що:
- законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно (постанова ВС від 16.07.2020 р. у справі №918/454/18);
- у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника чи в результаті його виробничої діяльності, вона має здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи з принципу пропорційності їх грошовим вимогам (постанови ВС від 13.02.2019 р. у справі №910/22696/15, від 01.08.2018 р. у справі №912/1783/16).
З одного боку, такі позиції стоять на захисті права арбітражного керуючого отримати винагороду, а з іншого — не страхують від того, що судом першої інстанції за клопотанням комітету кредиторів або окремих кредиторів, якими завбачливо подано скаргу, буде суттєво зменшено розмір винагороди, оскільки, на думку кредиторів, арбітражний керуючий не зробив, наприклад, запит до… Космічної агенції з метою виявлення майна боржника. Звучить абсурдно, однак така поведінка є реальністю.
На сьогодні відсутні позиції ВС, які визначали б ознаки, коли подання скарги на арбітражного керуючого визнається зловживання правом, тому їм доводиться відстоювати своє право на участь у процедурі або отримання винагороди шляхом оскаржень. Є надія, що позитивна тенденція звернення судом уваги на питання процесуальних диверсій матиме поширення і на цей значний аспект.
Як підсумок, хотілося б навести фразу Бена (дяді Пітера Паркера, Людини-Павука): «З великою силою приходить і велика відповідальність». Відповідальне ставлення учасників справи до своїх прав, свідоме користування ними, досягнення мети без застосування елементів зловживань створюють дійсно цікаве, творче та складне протистояння. Протистояння, в якому виграють сильніші.