Спортивні спори поєднують у собі ознаки трудових, господарських, цивільних та навіть економічних спорів. Згідно із загальновизнаною підсудністю справ за національними судовими системами, вирішення спортивних спорів здійснюють суди з різною юрисдикцією. Однак, зважаючи на те, що спорт є окремим механізмом суб’єктів, органів, власних норм та принципів, відповідно він повинен мати власну систему органів, які б забезпечували охорону й реалізацію його основних принципів та завдань.[1] З цією метою існує система квазісудових органів, які спеціалізуються в кожному окремому виді спорту та які через особливості спортивної діяльності частково підконтрольні уповноваженому центральному органу виконавчої влади та частково відповідним загальновизнаним міжнародним організаціям (ФІФА, Міжнародна федерація хокею, Міжнародна федерація гірськолижного спорту). З огляду на те, що такі квазісудові органи є внутрішньонаціональними, на міжнародному рівні міжнародними організаціями за підтримки Олімпійського комітету був створений Спортивний арбітражний суд у м. Лозанні, Швейцарія (далі – САС). Повноваження САС чітко регламентовані, його рішення є кінцевими та такими, що не підлягають оскарженню, для усіх членів національних спортивних федерацій, що входять до складу міжнародних організацій у різних видах спорту. САС діє як арбітражний суд, тобто для того, щоб мати право звернутися до САС за захистом свого порушеного права третьою особою, необхідно мати відповідні договірні відносини з такою особою, які передбачають можливість звернення до САС (арбітражне застереження в національному регламенті, цивільно-правовому договорі тощо та/або арбітражну домовленість). Знову ж таки, САС є міжнародним органом, який не залежить від керівництва будь-якої держави світу, а таким, що керується насамперед підтриманням сталого демократичного розвитку міжнародного спорту в цілому, тому його рішення прийнято вважати об’єктивними, справедливими та неупередженими.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як виконуються рішення Міжнародного спортивного арбітражного суду на території України?
Рішення САС виконуються в Україні так само, як і рішення інших іноземних судів, відповідно до Глави 2 Розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України, за відмінністю в органі, що, так би мовити, ратифікує рішення іноземних судів. Так, коли йдеться про рішення державного суду іноземної країни, органами визнання такого рішення на території України виступають місцеві суди, а коли йдеться про арбітражні суди, такими органами виступають організації, установи, особи, які створили такі арбітражі та/або визнають їх через відповідне членство.
Арбітраж як спосіб розгляду спорів і юридичний засіб захисту прав та інтересів є добровільною процедурою, а отже, і його рішення підлягають добровільному виконанню. Рішення САС виконуються добровільно, але під контролем відповідної спортивної організації, що своїми регламентними нормами визнає його юрисдикцію на території тієї чи іншої країни. Наприклад, рішення САС стосовно футболіста, який є спортсменом відповідного футбольного клубу, акредитованого на території України, має бути виконане таким футболістом самостійно на добровільних засадах, за контролем Федерації футболу України (далі – ФФУ), на яку внаслідок нездійснення належного контролю буде накладено санкції з боку ФІФА, членом якої ФФУ є з 1992 року.
Яку роль відіграють у галузевому симбіозі спортивного права договори?
Договори у спортивній діяльності мають комплексний характер, укладаються з метою об’єктивного врегулювання широкого кола відносин, зважаючи на особливості та/або можливості того чи іншого суб’єкта спорту. Насамперед договори між суб’єктами спортивного права укладаються з метою виконання вимог національного законодавства (свобода договору, істотні умови трудового договору), упевненості в обізнаності сторін у регламентних нормах відповідної спортивної організації та порядку здійснення захисту прав та інтересів при здійсненні передбаченої договором діяльності такою стороною.
Спортивне співтовариство є надзвичайно закритим: основна частина правової роботи в ньому здійснюється без залучення радників ззовні. Як юристу потрапити до цього співтовариства?
Той факт, що наразі суб’єкти спортивного права рідко звертаються по правову допомогу до юристів, так би мовити, широкого профілю та ззовні, є тимчасовим явищем і наслідком обмеженої правосвідомості населення. Передусім спортсмени, тренери, судді та інші індивідуальні суб’єкти спортивного права зацікавлені у своєму професійному розвитку, зароблянні коштів та неперервній спортивній кар’єрі, а вже потім замислюються над захистом та/або розширенням своїх цивільних прав, а іноді навіть не можуть собі уявити необхідності звернення по правову допомогу до будь-якої третьої особи, окрім власних роботодавців, керівників. Колективні суб’єкти спорту, навпаки, замислюються над необхідністю систематизації та налагодження власного управління, що залежать від кваліфікованої правової підтримки. Проте така підтримка, на їхню думку, має бути здійснена залежними від них юристами, тому такі суб’єкти спорту віддають перевагу найманим працівникам, які прямо пов’язані з відповідним видом спорту та мають юридичну освіту.