У свою чергу, кожен юрист, який погоджується надати правову допомогу, а особливо коли клієнтом є суб’єктом спортивного права, повинен мати до клієнта особливий індивідуальний підхід, враховувати результати його спортивної діяльності та взагалі етапи кар’єри, стан здоров’я, моральний стан, особливості його виду спорту, наявність відповідних регламентних документів та спеціальних кваліфікованих органів тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Юридичне обслуговування розвитку спортивної інфраструктури входить у практику спортивного права? Наскільки перспективний цей напрям на сьогодні?
Наразі неможливо встановити вичерпний перелік послуг, які надаються юристами у сфері спортивної діяльності. Безумовно, юристи, які спеціалізуються на спортивному праві, можуть долучатися до таких сфер діяльності, як розвиток спортивної інфраструктури, проте вважати такий вид юридичних послуг виключно предметом регулювання спортивного права хибно. Ключовою відмінністю послуг, які надають юристи та які можна віднести до правової допомоги у сфері спортивного права, є те, що вони надаються суб’єктам спортивної діяльності, які характеризується вичерпним переліком ознак. Необхідно усвідомлювати, що не завжди та й узагалі дуже рідко саме спортивні організації, спортивні клуби, спортивні школи, тощо виступають забудовниками та/або замовниками тих чи інших об’єктів будівництва, призначених для діяльності у сфері фізичної культури та спорту. Перспективність розвитку, а саме зростання обсягів надання юридичних послуг у сфері будівництва, залежить від загального економічного розвитку держави та розвитку окремої адміністративно-територіальної одиниці, тобто чим більше в країні буде державних ініціатив щодо міжнародної інтеграції та підвищення рівня соціального життя населення, тим швидше розширюватиметься будівництво спортивних об’єктів та зростатиме потреба у його правовій підтримці.
В Україні ніхто не забороняє спортсмену звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції у разі порушення трудових відносин, наприклад. Утім, подейкують, що це зазвичай загрожує дискваліфікацією. Чому так?
За спортсменами завжди визнавалося право оскаржити рішення спортивних організацій про відмову в допуску до участі у змаганнях, дискваліфікацію, призначення штрафів та застосування інших дисциплінарних санкцій, тому що такі рішення можуть мати далекосяжні наслідки як для самих спортсменів, так і для широкого кола третіх осіб. Так, особливе місце займають випадки звинувачення спортсменів у застосуванні заборонених препаратів – допінгу. Очевидно, що звернення до державних судів для вирішення подібних конфліктів між спортсменами і спортивними організаціями не відповідає інтересам ані перших, ані других.До основного недоліку розгляду спорів у державних судах можна віднести тривалий термін судочинства, водночас як терміни і роки в спорті особливо швидкоплинні. З моменту подання позовної заяви до винесення остаточного рішення минає декілька років. На цей час спортсмен інколи позбавляється можливості здійснювати свою професійну діяльність; а після винесення довгоочікуваного судового вердикту спортсмен уже може відправлятися на «заслужений відпочинок» за віковими показниками. Між тим, публічністю судового розгляду діловій репутації спортсмена або спортивної організації може бути завдано невиправної шкоди. Окрім того, тривалість судових процесів неминуче веде до суттєвого зростання витрат для сторін, залучених у судове провадження. Тільки в рідкісних випадках присуджені судами компенсації покривають фактично понесені сторонами витрати. Очевидно, що як спортсмени, так і спортивні організації не схильні витрачати значні фінансові кошти на судові розгляди, розуміючи, що вони могли б бути ефективніше використані на розвиток спорту. На додаток, державні судді не мають достатнього досвіду та відповідної професійної обізнаності у розгляді спортивних суперечок. Це пояснюється тим, що правовідносини в галузі спорту здебільшого регулюються не нормативно-правовими актами, а локальними (внутрішніми) документами (регламентами, положеннями, інструкціями) спортивних організацій або внутрішніми переконаннями, заснованими на практиці, та звичаями, що склалися в окремих видах спорту.
З огляду на викладені вище обставини керівниками багатьох спортивних організацій було прийняте рішення внести положення до регламентних документів, відповідно до положень яких суб’єкта спорту, що звернувся за захистом свого права до місцевого державного суду, буде відсторонено від здійснення спортивної діяльності, не кажучи вже про настання вищезазначених негативних наслідків такого звернення.
За предметом спортивні спори можна умовно поділити на чотири групи. По-перше, це спори, що стосуються виключно комерційного боку правовідносин у сфері спорту. По-друге, це спори між спортсменами і спортивними організаціями, пов’язані з питаннями найму та працевлаштування спортсменів. По-третє, це спори між спортивними організаціями щодо розподілу між ними функцій і повноважень. По-четверте, це спори з приводу дисциплінарних санкцій, що застосовуються спортивними організаціями до своїх членів та учасників – індивідуальних і колективних.