Наприкінці 2023 року було представлено звіт Європейської комісії, який містить оцінку прогресу України у виконанні критеріїв членства в Європейському Союзі. Цей звіт представляє докладний опис досягнень та викликів, які стоять перед Україною з виконання економічних, правових, гуманітарних та решти критеріїв як країни-кандидата. Розглянемо окремі положення звіту, які стосуються сфери економічного правосуддя та захисту інтересів кредиторів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Традиційно гарантії для кредиторів є невіддільним елементом як бізнес-клімату, так і верховенства права. Особливої актуальності питання примусового виконання контрактних зобов’язань та ефективного вирішення економічних спорів набуває на фоні відновлення України. Ризики, які пов’язані з неможливістю стягнення боргу, прямо впливають на вартість будь-якого інвестиційного проєкту. Потенційні інвестори у великі інфраструктурні чи енергетичні проєкти з відновлення України хочуть зрозуміти, які в них шанси на стягнення боргу у випадку невиконання контракту партнерами в Україні.
Традиційно виконання судових рішень у цивільних та господарських справах було чи не одним із найбільш слабких місць системи правосуддя в Україні. Запровадження у 2017 році інституту приватних виконавців сприяло частковому розв'язанню даної проблеми. Попри це, справедливим буде сказати, що виграш кредитором справи в українському суді – це ще половина «битви». На практиці непоодинокими є випадки, коли процес виконання рішення по тривалості та складності є співмірним до процесу розгляду відповідної справи в суді.
Через це у звіті йдеться про необхідність вжиття системних заходів із метою просування реформи виконання судових рішень, у тому числі виконання рішень Європейського суду з прав людини. Проблема низької ефективності виконання судових рішень, які ухвалені проти держави, набула критичних масштабів, про що, зокрема, свідчить усім добре відоме рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України».
З огляду на це, окрім врегулювання назбираного масиву невиконаних рішень національних судів, які очевидно виходять за межі згаданої справи, держава має працювати над превентивним механізмами та не створювати умови, коли рішення судів не можуть бути виконані через брак коштів, недоліки законодавства тощо.
Серед чинників, які ведуть до накопичення масиву невиконаних судових рішень і які потребують невідкладних структурних змін, можна виділити наступні: (і) досить часто економічно необґрунтоване соціальне законодавство; (іі) системи мораторіїв, які фактично звільняють від обов’язку виконувати судові рішення найбільших системних боржників (переважно великі державні підприємства); (ііі) подекуди недосконалі процедури банкрутства; (іv) відсутність єдиних підходів щодо меж втручання суду в повноваження органів виконавчої влади (так звана дискреція).
Варто зауважити, що масштаби окресленої у звіті проблеми досить складно оцінити через відсутність належної статистичної інформації, яка б демонструвала дійсний відсоток успішного (не)виконання судових рішень. Зокрема, така інформація лише частково опрацьовується Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України й стосується переважно рішень про стягнення коштів. Водночас державі та іншим стейкхолдерам достеменно невідомо, який відсоток рішень зобов’язального характеру виконується успішно, особливо коли мова йде про виконання рішень зобов’язального характеру, що ухвалені проти держави.
Розгалужена система статистичних звітів Державної судової адміністрації та Верховного Суду також не містять інформації в розрізі рішень зобов’язального характеру, груп боржників чи правовідносин. Як свідчить одне із недавніх досліджень Проєкту ЄС «Право-Justice», громадяни та бізнес не меншою мірою страждають від низької ефективності виконання судових рішень зобов’язального характеру, відповідачами по яких є органи публічної адміністрації. Серед сфер, в яких добитись виконання судового рішення найскладніше, крім традиційно сфери пенсійного забезпечення, можна назвати оподаткування, земельні та регуляторні відносини, спори з органами місцевого самоврядування.
Судова практика свідчить, що тривале невиконання державним органом судового рішення, яким його було зобов’язано видати той чи інший документ на користь компанії (наприклад, дозвіл, ліцензію тощо), має негативні наслідки для економіки та бізнес-клімату. З погляду економічного аналізу права, така поведінка держави призводить до зростання трансакційних витрат, оскільки бізнес має докладати екстразусилля на реалізацію права, яке вже і так захищено судом.
З огляду на це, у звіті наголошується на тому, що уряд має докладати зусиль, які є можливими за даних обставин, для розбудови ефективної системи виконання судових рішень. На законодавчому рівні цього можна досягти завдяки прийняттю проєкту Закону «Про примусове виконання рішень» (№5660) та проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль» (№9462).
Однак лише законодавчі зміни не можуть дати результати, на які розраховує професійна спільнота. Важливу роль відіграють ненормативні зміни в практиці застосування права. У цьому випадку мається на увазі необхідність підвищення рівня правової культури як у публічному, так і приватному секторах, а також створення сприятливих умов для добровільного виконання судових рішень. Насамперед боржник має прагнути виконати судове рішення не через страх бути покараним, а через загальний рівень правової свідомості та нульової толерантності до невиконання судових рішень.
Маємо сподівання, що звіт із розширення ЄС відіграє роль каталізатора для реформування сфери виконання судових рішень, яка має критичне значення не лише для практичного утвердження принципу верховенства права, а й відбудови України та економічної стабільності.