Навіть не знаю, чи можна все те, що відбувається із нами протягом останніх трьох років, вважати кризою. Суто за відчуттями, криза — це коли світовий фінансовий ринок штормить, змінюється технологічний контекст і старі гравці не можуть до нього пристосуватися. А коли на голову три роки поспіль падають ракети і фраза «Зараз! Бо завтра може не настати» перестає бути кліше і жартом, слово «криза» здається занадто лайтовим. Все ж таки в понятті «криза» є хоч віддалений, але присмак визначеності: зараз ми в ямі, але в осяжній перспективі ми виходимо з цього стану, рахуємо збитки і прямуємо до нових піків (до поки не настане наступна криза). Словом, що я хочу насамперед сказати: криза — це насправді щось більш-менш очікуване, системне, те, що рано чи пізно, але трапляється в бізнесі, в особистому житті, у стосунках тощо. Ми ж із вами знаходимося в ситуації, яка далеко за межами звичайних кризових стратегій. Відповідно, і шляхи виживання в цих обставинах можуть сильно виходити за межі трендів і правил звичайного життя.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що я маю на увазі? В умовах війни не дуже добре працюєте, що, як стверджують різні спеціалісти, покращує рівень життя за звичайних обставин. Особисто я натомість маю доволі специфічний світогляд, що є дуже резистентним до модних трендів, але який, як виявилося, дуже добре вписується в умови тотального жаху наших реалій. Наприклад, я абсолютно щиро не приймаю тренд на слабкість і нездоров’я. Можливо, хтось скаже мені, що розбиратися із дитячими травмами, визнавати в собі й колихати свої недоліки — це дуже екологічно і приводить до гармонії із самим собою. Але яка гармонія, коли обставини підказують вмикати режим виживання! Мене вчили бути сильною, відстоювати свої права і самій вирішувати свої проблеми. І мені дійсно це допомагає — бути опорою самій для себе, а не вішатись зі своїми негараздами на оточуючих, як плющ на паркан. Ми можемо витримати на багато більше, ніж думаємо про себе, і в цьомує ресурс. Пам’ятаєте Мохамеда Алі? «Я віджимаюсь до тих пір, доки не відчую біль, а потім роблю ще 10 разів». Такий — спортивний, дуже не екологічний до себе — підхід, здається, якнайкраще підходить до нашої ситуації.
І щоб два рази не вставати, продовжуючи тему поблажливості до себе... Хибним мені видається і гасло: «Я нікому нічого не винна! Я маю просто бути щасливою!». Як на мене, це тотальне фіаско. Як таке могло статися? Ти маєш певні зобов’язання перед батьками, перед дітьми, перед керівниками та підлеглими, які на тебе розраховують. Система взаємних зобов’язань — це і є ті міцні й важливі зв’язки, які підтримують тебе в найтемніші часи.
Добре, зі «спартанською» частиною моєї особистої стратегії виживання розібралися. Але хочу наголосити,що все описане вище зовсім не означає абсолютну відмову від турботи про себе. Бо ж нікуди не подіти той факт, що всі ми живі люди, з плоті, крові та вщент розтрощеної нервової системи. Запропоновані нам воєнні обставини, які ми дуже умовно домовимося вважати кризою, періодично викошують навіть найстійкіших. Мене, наприклад, найбільше фруструє безпорадність: той факт, що я ніяк не можу впливати на фактори, які мене дратують і лякають, руйнують мій світ і не дають жити моїм звичним життям. Але думка про те, що я не можу собі дозволити впасти в сплячку до «весни людської історії» примушує шукати вихід. Що ж я можу? Можу змістити фокус своєї уваги.
Ось бачу: злетіли МІГи, летять шахеди, волає повітряна тривога... Але водночас мене тішить, що базові людські цінності та прості задоволення нам доступні й зараз. Почаювати із близькими, пригорнути кота, з’їздити до подруги... А яке дитяче щастя було натрапити в «Ібісі» 8 березня 2022 року на торт «Спартак»! Я дивилась на нього з таким подивом і не вірила своїм очам, коли винесла його з магазину. З 24 лютого кожного дня я стояла у чергах за хлібом по декілька годин, іноді на морозі, а тут —торт! Мабуть, це був один із найяскравіших моментів у моєму житті. І знаєте, цей торт і досі вселяє надію на диво, коли стає особливо сумно і тяжко.
Допомагає програма власного саморозвитку: здобуття додаткових навичок, розвиток soft skills, вдосконалення професійних вмінь. Все це відволікає від витрачання часу на рефлексію, розв’язання проблем, які не сталися та, може, ніколи і не стануться, та інших способів накручування себе. Є проблеми, на які ми не можемо вплинути, але просто поряд є те, що потребує нашої уваги. Тож давайте концентруватися на досяжному. Коли є електрика, ми ж можемо вивчати мову? Або проходити онлайн-курси? Можемо. Тому давайте краще ламати голову над тим,що розвиває і підсилює нас як професіоналів, а не знищує нас психологічно.
Попри всі мої настанови щодо відмови від поблажливості до себе, я переконана, що наразі дуже важливо дбати про фізичне здоров’я. Мабуть, більшість із нас вже знає на власному досвіді, що у тіла є свої реакції: скільки б ти не вмовляв себе не панікувати, аж ось черговий приліт — і плечі вже підскочили до голови, закриваючи шию спиною, як панциром. І всі ці зажими потім не дають нормально ані рухатися, ані мислити. Тож йога, масаж, тривалі прогулянки, звичайні заняття спортом допоможуть знизити рівень стресу та покращити самопочуття.
Рятівними для мене є і щотижневі сесії з коучем. Коли твій стиль життя і горизонт планування радикально відрізняються від загальноприйнятних, коли ти схильний до нестандартних рішень, хочеш рухатися своїм шляхом, а не тим, що нав’язується обставинами, потрібні додаткові опори і позитивні підкріплення. Я їх знаходжу у таких сесіях, обговорюючи іноді найдрібніші, на перший погляд, питання, але важливі особисто для мене.
Словом, в умовах кризи, яка не має кінця і краю, я обираю бути стійкою, сильною і самостійно ставити умовні точки на мапі свого майбутнього, за якими набагато приємніше слідувати, ніж пересуватися в щільному тумані невизначеності.