Відразу скажу про непрофесійні (обивательські) претензії до вітчизняного законодавства про захист прав акціонерів. Вони такі:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
1) захищати права складно, довго, дорого. Так-от, у жодній країні світу корпоративні суперечки не бувають дешевими, швидкими і простими;
2) немає спеціальних законів. Звичайно, законодавство далеке від досконалості, потрібно його покращувати. Але я завжди наводжу приклад – ось є в нас закони про молоко і про вино. І що? Як вам українське натуральне молоко? А українське вино, багато його в GoodWine? Тому проблема не у відсутності якихось законів. Проблема в неготовності і невмінні застосовувати ті, що є. Ситуація «у кого печатка та оригінал статуту, той і власник» – типовий кримінал. Статті Кримінального кодексу про незаконне заволодіння майна, підробці документів ніхто не скасовував. Інша справа, що правоохоронні органи не завжди готові досконало розбиратися в хитросплетіннях корпоративних відносин.
Захищаючи міноритарія, ми не повинні ставити саме АТ і мажоритаріїв у становище жертви. Ось як зараз, у нинішній ситуації, викупити у всіх охочих міноритаріїв акції у випадках, передбачених законом? Звідки гроші? Тому потрібно гармонізувати права і обовʼязки всіх акціонерів – як дрібних, так і великих.
Щодо зарубіжної практики, то одним із прийомів рейдерів є численні судові позови, паралізують роботу компанії. Так-от, якби імплементувати норми про те, що ініціатори «безглуздих» і програних позовів не тільки відшкодовували реальний збиток компанії (який іноді складно порахувати), але й сплачували реально великі штрафи, кількість рейдерських атак значно б поменшало. А ведення у наглядові ради «незалежного директора» в умовах, коли членом наглядової ради може бути юридична особа, є досить екзотичним.