Минуло 2 роки з часу прийняття Закону України «Про електронну комерцію» та більше ніж 10 років з часу прийняття Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», однак пропозиція укласти договір в електронній формі в українських реаліях у більшості випадків викликає здивування та неприйняття. Нехай краще буде папірець, адже так надійніше. Поняття електронного договору (договору в електронній формі) донині залишається чужим.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На практиці часто виникають проблеми, пов’язані з труднощами розуміння того, чим насправді є договір, укладений в електронній формі, а також чим такий договір відрізняється від договору, укладеного у письмовій формі, відсканованого та надісланого контрагенту за допомогою електронної пошти. Проблематика е-договорів породжує низку запитань. Яку юридичну силу мають такі договори? Яке їх доказове значення у випадку виникнення спорів між їх сторонами? Як українські суди мають розцінювати е-договори? Про це та багато іншого, пов’язаного з правовою оцінкою електронних договорів, піде мова далі.
eContracts: як розпізнати?
Е-правочини та е-договори широко увійшли в національне правове поле завдяки Закону України «Про електронну комерцію», яким було внесено низку змін до Цивільного кодексу України щодо надання юридичної визначеності правочинам, вчиненим за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, та договорам, укладеним в електронній формі.
Нагадаю, Закон України «Про електронну комерцію» визначає електронний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оформлену в електронній формі.
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, має юридичне значення (силу) договору, укладеного в письмовій формі. Тобто законодавець поставив знак рівності між зазначеними формами договорів.
Що це означає? Електронний договір має відповідати всім вимогам, встановленим для письмової форми правочинів, а саме:
- зміст зафіксований в одному або кількох електронних документах (листах);
- воля сторін на його вчинення виражена за допомогою електронного засобу зв’язку;
- підписаний сторонами у порядку, визначеному чинним законодавством.
Наслідком недотримання вимог є те, що договір вважатиметься укладеним в усній формі. Також можлива недійсність такого правочину (якщо його недійсність через недотримання форми встановлена законом).
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно із Законом України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, та виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.
Таким чином, щоб е-договір вважався укладеним, необхідно досягти згоди щодо всіх істотних умов, встановлених для такого договору. Аналогічне положення міститься в Цивільному кодексі України.
Наслідком недотримання вимог є те, що е-договір вважатиметься не укладеним (таким, що не відбувся) та не породжуватиме юридичних наслідків.
Між ким та ким?
Насамперед, сторонами е-договору можуть бути суб’єкти електронної комерції:
- суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
- особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Також стороною е-договору в е-комерції може бути фізична особа, яка не зареєстрована як ФОП та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, якщо сторони е-правочину прямо домовилися про застосування положень Закону України «Про електронну комерцію» до правочину.
Постає питання про те, чи можуть е-договори, укладатися між особами, які не є суб’єктами е-комерції. Відповідь є очевидною – можуть, згідно з положеннями Цивільного кодексу України. Отже, якщо сторони вирішили укласти договір в електронній формі, вони є вільними у виборі такої форми договору, навіть якщо правочин не підпадає під регулювання Закону України «Про електронну комерцію».
Слід зазначити, що Господарський кодекс України не містить згадки про е-договори. При цьому господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Тому робимо висновок, що господарські договори можуть укладатися в електронній формі (такі договори матимуть юридичну силу, аналогічну до цивільно-правових е-договорів).
eSignature: як підписати?
Обов’язковою вимогою для того щоб договір визнавався укладеним в електронній (письмовій) формі, є підписання таких договорів сторонами.
За загальним уявленням про підписання електронних договорів, він може бути підписаний лише електронним цифровим підписом, використання якого врегульоване спеціальним Законом України «Про електронний цифровий підпис» (можу припустити, що виною всьому є існування зазначеного профільного закону). Насправді, це не так. Електронний цифровий підпис є лише видом електронного підпису.
Варто звернути увагу, що Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює, що накладанням саме електронного підпису (а не електронного цифрового підпису) завершується створення електронного документа.
Електронний підпис – це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних, або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Отже, основна мета електронного підпису – це ідентифікація підписувача даних, а також вказівка на намір цієї особи схвалити (погодитися) з текстом документа. Тому не такою важливою є форма електронного підпису, як можливість подальшої ідентифікації підписувача та доведеність цілісності документа (відсутності внесення до нього змін).
Серед видів (типів) електронних підписів можна виділити такі:
- підписи «Click-to-Sign», до яких належить проставляння галочок (як спосіб волевиявлення), факсиміле, яке проставляється в електронному вигляді, відскановані зразки підписів та надруковані імена. Основна проблема таких підписів полягає в тому, що неможливо встановити особу, яка підписала документ, а також вони не забезпечують цілісність документа;
- підпис за допомогою особистого ідентифікаційного номера (коду) – PIN;
- електронний цифровий підпис.
Також можна виділити вид підпису (способу ідентифікації), який нагадує сюжет фантастичного фільму – за допомогою біометричних ідентифікаторів (наприклад, сканування сітківки ока або відбитка пальця).
Певною мірою можливість підписати е-договори різними видами е-підписів знайшла своє відображення в Законі України «Про електронну комерцію», який встановлює, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису;
- електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором;
- аналога власноручного підпису (може використовуватися лише за письмовою згодою сторін, в якій містяться зразки відповідних аналогів власноручних підписів).
Варто ще раз акцентувати увагу на тому, що Цивільний кодекс України зрівняв електронну та письмову форму. Отже, щоб правочин вважався вчиненим у письмовій (електронній) формі, необхідно дотриматися всіх вимог, встановлених для цієї форми – це означає, що е-документ повинен бути підписаний сторонами. У разі відсутності підписів договір вважатиметься укладеним в усній формі, що може мати наслідком недотримання загальних вимог чинності правочину, встановлених цивільним законодавством, або вважатиметься не укладеним, якщо сторони (наприклад, своїми конклюдентними діями) не погодяться з його умовами. Нагадуємо, що за загальним правилом недотримання форми правочину не тягне правових наслідків його недійсності, окрім випадків, коли недотримання письмової форми має наслідком недійсність правочину силу відповідно до прямої норми закону.
eContracts як доказ
Уявімо, контрагенти уклали е-договір, а потім одна зі сторін не виконала своїх обов’язків, передбачених таким договором. Йдемо до реального суду з «віртуальним» договором. Як суди повинні оцінювати е-договори? Чи мають такі договори доказове значення? Чи можуть вони бути належним та допустимим доказом?
Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» регламентує, що допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Аналогічне положення міститься в Законі України «Про електронну комерцію», відповідно до якого електронні документи (повідомлення), пов’язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно зі ст. 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 Господарського процесуального кодексу України та ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, е-договори є письмовими доказами в розумінні чинного законодавства України. При цьому такі договори повинні відповідати всім вимогам, встановленим для електронних документів, а саме: інформація в такому документі має бути зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, а також він повинен бути підписаний електронним підписом.
Однак на практиці виникає проблема з наданням таких доказів суду. Це може бути зроблено у вигляді роздруківок скриншотів з екрана або навіть у більш витончені способи – відкривання електронного листа з проведенням відеофіксації цього процесу та надання відповідного відеозапису суду.
Перейдемо від теорії до судової практики.
eEvidence у судовій практиці національних судів
Київський апеляційний господарський суд у рішенні від 29.08.2017 р. у справі №910/2430/17 захистив права позивача, у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх обов’язків щодо поставки товарів та неповернення позивачу сплачених ним грошових коштів, які виникли на підставі договору поставки, укладеного у спрощеному порядку в електронній формі. При цьому судом було взято до уваги електронне листування як належний та допустимий доказ: «електронне листування щодо направлення довіреностей на отримання товару та повернення коштів є належними та допустимими доказами на підтвердження факту звернення позивача до відповідача із вимогою на поставку товару та повернення коштів».
В Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться рішення у справі
№908/2373/13 Нічого особливо, якби не один цікавий факт. Як вбачається з постанови Донецького апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р., відповідач надав суду на підтвердження своєї позиції акт відкриття і перегляду електронної пошти та диск з технічною відеофіксацією цього процесу за допомогою програми захвату екрану робочого стола у процесі відкриття електронної пошти з фіксацією подальшого відкриття змісту отриманого документа формату PDF. Зазначене було взято судом до уваги (позиція з цього приводу була підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 14.01.2014.).
Водночас у судовій практиці є випадки, коли суди не беруть до уваги скриншоти як докази надіслання електронних повідомлень. Зокрема, про це зазначає Вищий господарський суд України у постанові від 17.01.2017 р. у справі №924/473/16: «доказів надсилання повідомлень за вказаними адресами відповідачем не надано, а надані відповідачем скриншоти не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України».
Отже, надати перевагу укладенню договору в електронній чи традиційній письмовій формі – особиста справа кожного, але варто пам’ятати, що за своїм юридичним значенням такі договори будуть рівнозначними. Незважаючи на визначеність з боку законодавця щодо правової природи е-договорів, судова практика з цього питання поки ще перебуває на стадії становлення, тому можемо лише висловити свої сподівання, що в майбутньому суди належним чином реагуватимуть на електронні правочини та електронні договори.