Адвокат у кримінальному процесі — це більше, ніж просто правозахисник. Це стратег, який знаходить рішення там, де інші бачать лише безвихідь. У сучасних умовах, коли правова визначеність розмивається, а презумпція невинуватості піддається випробуванням, адвокат стає тією опорою, яка допомагає клієнту не просто пройти складний шлях правосуддя, а й зберегти свої права та репутацію. Про принципи роботи, виклики та відповідальність адвокатів у кримінальних справах — у розмові з Іваном ХОЛОНДОВИЧЕМ, керуючим партнером Legal Strategy.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Що змушує клієнтів обирати Legal Strategy з-поміжі нших компаній? Які ваші конкурентні переваги? Як підтримуєте стійкість бізнесу в умовах кризи та війни?
— Legal Strategy можна віднести до нішевих компаній, які не розпорошуються на всі сфери юриспруденції, а спеціалізуються лише на кримінальному праві та процесі, WCC. Тому клієнт розуміє, що на розв’язанні його проблем зосереджена команда фахівців саме цієї галузі, кожен має відповідний досвід і робить свій внесок у побудову ефективної стратегії захисту. Це і є основна конкурентна перевага. А доповнюється це комплексним підходом до формування тактики цих процесів.
Відновлення порушених прав клієнта і недопущення можливості їх порушення в подальшому — це основний критерій результативності роботи. Є вже певний набутий за роки діяльності імідж об’єднання у сфері права, позитивна оцінка результатів наданої правничої допомоги з боку наших клієнтів, рекомендації останніх у бізнесовому оточенні: «Спочатку ти працюєш на ім’я, потім ім’я працює на тебе». Можна стверджувати, що наразі відгуки та рекомендації клієнтів, що вже отримали якісну правничу допомогу, є ключовим критерієм для формування достатньої клієнтської бази адвокатського об’єднання.
— Чи є у вас особливий підхід до управління командою? Як ви підтримуєте мотивацію команди?
— Насправді якихось, до цього часу невідомих, підходів в управлінні командою немає. Діяльність ґрунтується на підходах довіри, взаємопідтримки, взаємної допомоги, постійному спільному навчанні, що зближує керівників і підлеглих, незамовчуванні проблемних питань перед керівниками та спільному їх розв’язанні.
Звичайно, є внутрішня система розподілу обов’язків, постановки завдань, делегування, звітності, але найважливіше для нас — це створення комфортного середовищав колективі, в якому ми всі проводимо так багато часу. Наша команда керується принципом взаємної підтримки та допомоги не тільки щодо робочих питань, але кожен із нас підставить плече і у розв’язанні особистих труднощів. Це формує і більш відповідальне ставлення до робочих завдань.
Мотивація команди полягає у спільному саморозвитку, гідній оцінці результатів діяльності, єдності та креативності колективу, комфортних умовах праці, спільній волонтерській діяльності, допомозі нашим захисникам. Гадаю, що члени команди задоволені працювати і зростати спільно у нашому колективі.
— Які дилеми найчастіше виникають у роботі адвокатів, коли йдеться про досудові розслідування? На вашу думку, що є основною причиною вічних спорів щодо цього питання: недосконалість законодавства чи проблеми практичного застосування?
— Звісно, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство недосконале. Вважаю, цю думку поділяє більшість адвокатів, що спеціалізуються на кримінальній юстиції і часто стикаються зі свавіллям державної кримінально-правової машини. Але кричущою є ситуація з практичним застосуванням норм органами досудового розслідування та недостатнім контролем і реагуванням на такі явища з боку інституту слідчого судді.
Ігнорування презумпції невинуватості, на жаль, сталовже чимось буденним. Адже через публічні заяви слідства формування суспільної думки про винуватість клієнта може починатися ще навіть до повідомлення йому про підозру. Часто слідство не зацікавлене у дійсному встановленні фактичних обставин, змагальному процесі, дотриманні принципів доказування, а робить акцент на обшуках, арештах — все це створює той самий тиск, про який так часто говорить бізнес.
Непокоїть тенденція невизнання потерпілим при реальному спричиненні шкоди заявнику, масове невиконання рішень слідчих суддів щодо відновлення порушених прав учасників кримінального процесу, повторні (множинні) випадки ініціювання слідчим, прокурором накладення арештів на майно після отримання рішення слідчого судді про скасування таких арештів.
Має місце ігнорування позиції сторони захисту, передусім у частині ініційованих і проведених досліджень. Це стосується не тільки слідчого, прокурора, але і слідчих суддів при розгляді клопотань про заходи забезпечення. Очевидно, що більшість із цих проблем виключно практичні та виникають із підходів до роботи слідчих органів. З іншого боку, законодавство також не повною мірою захищає іншу сторону від подібного свавілля. Наприклад, притягнути до відповідальності слідчого чи прокурора за грубі та умисні порушення ними вимог КПК майже неможливо. І, на жаль, слід визнати, що будь-яка неточність або неповність законодавства трактується органами досудового розслідування, а часто й слідчими суддями, саме на користь сторони обвинувачення.
Яскравий приклад — ситуація із заставами. КПК чітко визначає, що є певні максимальні розміри застав залежно від тяжкості злочину. Однак у «виключних випадках» розмір застави може перевищувати такі максимальні межі. І тепер слідчі, прокурори, слідчі судді абсолютно на свій розсуд тлумачать такі «виключні випадки» або взагалі не обґрунтовують їх наявність. Внаслідок цього щороку ріdень застав лише підвищується! Якщо декілька років тому складно було уявити застави розміром у десятки мільйонів гривень, то тепер буденною справою є застави в сотні мільйонів гривень. Але який від цього позитив? У резульnаті повністю ігнорується норма КПК, за якою розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного.
— Як ви оцінюєте останні зміни щодо строків досудового розслідування? Які особливості їх обчислення? Чи достатньо компетентності в органів досудового розслідування для роботи в умовах нових строків? Є думки, що строки доcудового розслідування спеціально затягуються з метою тиску на сторони справи. Як ви оцінюєте такі твердження?
— Коли наприкінці 2017-го були запроваджені строки досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, це передусім викликало різкий супротив у правоохоронних органах. Воно й зрозуміло. До цього слідство могло вестись роками, слідчі проводили обшуки, арештовували майно, провадження можна було використовувати як елемент тиску. Але після запровадження строків слідства у так званих фактових провадженнях слідчі судді повинні були перевіряти доцільність та обґрунтованість тривалого здійснення слідства й обмеження прав осіб. Відмови у продовженні строків слідства мали єдиний наслідок — необхідність закриття проваджень. І хоча на практиці слідчі судді найчастіше продовжували строки та давали можливість слідству й надалі розслідувати справи, однак певний процесуальний фільтр все-таки було запроваджено.
У грудні минулого року були скасовані строки слідства до повідомлення особі про підозру. Але чи не повернуть нас такі зміни до часів свавільного та неконтрольованого тиску з боку правоохоронців і не погіршать становище осіб у кримінальному провадженні?
Другим аспектом проблематики строків є порядок їх продовження після повідомлення особі про підозру. У листопаді 2017 року був змінений порядок — до цього строки продовжував виключно прокурор, після цього — на строк 6 і 12 місяців — слідчий суддя. При цьому законодавець зробив примітку: процедура продовження строків слідства слідчим суддею начебто повинна була бути застосована виключно у провадженнях, розпочатих з 16 березня 2018 року.
На практиці це призвело до повного хаосу в контексті порядку продовження строків в об’єднаних провадженнях (коли одне із об’єднуваних було розпочате до 16 березня 2018-го, а інше — після). Одні слідчі та прокурори продовжували строки слідства у прокурорів, інші — у слідчих суддів. Крапку повинні були поставити суди при вирішенні справ по суті.
— Однак навряд чи можна сказати, що виникла якась усталена судова практика з цього питання. На вашу думку, які основні виклики виникають із затягуванням строків досудового розслідування?
— Так і є, жодної єдності судової практики не було. Навіть Верховний Суд неодноразово змінював свою позицію щодо цього питання. Як наслідок, провадження почали «розсипатись» у судах, суди закривали ті провадження, де, на їхню думку, строк слідства було продовжено неправильно.
Остання позиція Об’єднаної палати ККС ВС від 7 жовтня 2024 року, на жаль, фактично стала на бік сторони обвинувачення та зазначила, що у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а також у тих провадженнях, що були об’єднані або виділені з інших, у яких початок строку досудового розслідування мав місце до вказаної дати, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня.
Якщо строк досудового розслідування в таких провадженнях було продовжено слідчим суддею, то таке продовження відповідає гарантіям, визначеним кримінальним процесуальним законом, оскільки судовий контроль на етапі досудового розслідування є «підвищеною гарантією контролю» за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження. Що це за «підвищена гарантія», нам залишається тільки гадати. А ось фактично цим рішенням було знівельовано та прощено всі помилки сторони обвинувачення, допущені за всі ці роки. Отже, суди керувати-муться цією практикою з відповідними підрахункамипроцесуальних строків, одночасно руйнуючи позиціїсторони захисту, що загалом порушує принцип право-вої визначеності.
Тепер з’явився новий тренд — йде дискусія щодо скасування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, відповідно до якого кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.
— Які ж наслідки скасування цього положення?
— У разі направлення до суду обвинувального акта поза межами строку, коли строки вичерпано, наслідком буде невиправдана робота суддівсько-прокурорської машини, будуть роками працювати прокурори, судді, апаратні частини судів, прокуратур, відповідно держава витрачатиме на це кошти, і дуже немалі. А що держава має в сухому залишку? При дотриманні закону в такому разі суд змушений винести виправдувальний вирок, визнавши докази недопустимими, адже особа не набула відповідного статусу обвинуваченого через складання та вручення обвинувального акта поза межами строку досудового розслідування. Отже, держава несе витрати і не досягає цілей.
Підсумовуючи, варто зазначити, що строки слідства —це передусім запобіжник процесуальним зловживанням сторони обвинувачення та гарантія дотримання права особи на швидкий розгляд справи в суді. Тож треба бути дуже обережним при внесенні змін до цього інституту, аби зберегти баланс інтересів держави та сторони захисту.
— На вашу думку, чи можна подолати синдром недовіри до судової системи, який все ж існує? Яка роль адвокатів у цьому процесі?
— Усі останні соцопитування показують, що рівень довіри до судової влади критично низький. Ба більше, серед основних чинників, які вказують на негативний інвестиційний клімат в Україні, бізнес називає саме рівень вітчизняної судової системи. І це не лише про рівень корупції. Це і про інші вади.
Наприклад, у нашій країні практично відсутнє таке поняття, як «передбачуваність судового рішення». Адже коли особа звертається в суд, вона повинна розуміти свої шанси на виграш справи, і для цього потрібна стабільна та єдина судова практика. Але у нас Верховний Суд стабільно раз на декілька років робить відступ від викладених ним раніше позицій, не даючи змоги формувати інститут прецеденту взагалі.
Ще одна проблема — це обвинувальний ухил вітчизняних судів. Судді просто перестали бути належним процесуальним фільтром, який покликаний не допускати порушень прав осіб з боку слідчих органів. В адвокатів при відвідуванні судових засідань часто виникає враження про те, що слідчі, прокурори та суд виступають однією єдиною стороною в справі.
Синдром недовіри до судової системи можливо подолати лише дотриманням суддями норм чинного законодавства, забезпеченням дотримання прав учасників процесу, справедливим і законним сприянням відновленню порушених стороною обвинувачення прав осіб та, беззаперечно, незалежністю судової системи.
Адвокати змушені будуть сприяти вказаним процесам, а тих, що будуть схильні до зловживань, дисциплінує здорова судова система і реально дієвий інститут дисциплінарної відповідальності адвокатів.
— Що вас надихає у роботі, навіть попри складнощі?
— Попри всі складнощі, ми бачимо, що українська адвокатура має потенціал для розвитку, може та повинна впливати на загальну правову систему в державі, сприяти справедливим змінам. Наш колектив надихає процес самовдосконалення, постійного розвитку та креативності у підходах при здійсненні захисту та представництва, до-помога нашим Збройним силам і волонтерська діяльність. Слава Україні! Героям слава!