24 квітня 2025 року Європейський суд з прав людини у справі «Ситник проти України» (№16497/20) визнав Україну винною у порушенні одразу трьох статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — права на справедливий суд (ст. 6), права на повагу до приватного життя (ст. 8) та заборони зловживання обмеженнями прав (ст. 18). Це рішення має як безпосередні правові наслідки для заявника, так і ширший системний вплив на українську адміністративну практику та антикорупційну політику.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коментарі
Дмитро МАРЧЕНКО, адвокат, партнер адвокатського обʼєднання «Globa&Globa»
Які правові та практичні наслідки матиме це рішення?
З правого погляду Україна повинна забезпечити виконання рішення ЄСПЛ — як шляхом виплати компенсацій заявнику, так і через усунення виявлених порушень на системному рівні. Передусім ідеться про необхідність гарантувати особам, яких переслідують у справах про адміністративні правопорушення, ефективний судовий захист і справедливе провадження. Практично це означає запровадження реальних механізмів оскарження рішень, що мають негативні наслідки для репутації особи.
Крім того, рішення створює прецедент для інших осіб, внесених до Реєстру корупціонерів: вони також можуть звертатися до національних судів або навіть до ЄСПЛ із вимогою захистити їхні права. Імовірне збільшення кількості позовів проти держави щодо безстрокового перебування у реєстрах і недостатності процесуальних гарантій.
Чи потребує українське законодавство змін?
Так, рішення ЄСПЛ вказує на нагальну потребу у зміні українського законодавства. Передусім слід удосконалити механізми внесення та виключення інформації з Реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Необхідно передбачити:
- чіткі строки перебування у реєстрі;
- можливість регулярного перегляду рішення про внесення особи;
- прозорі та зрозумілі підстави для внесення й виключення.
Окрім того, слід посилити процесуальні гарантії у справах про адміністративні правопорушення, що мають «квазікримінальний» характер (тобто тягнуть за собою суттєві обмеження прав). Варто також внести зміни до законодавства, які унеможливлять політично вмотивоване застосування адміністративних процедур до публічних осіб.
Чи вплине це рішення на процедуру формування та ведення Реєстру корупціонерів?
Так, вплив буде суттєвим. Рішення фактично ставить під сумнів чинну практику безстрокового перебування в реєстрі без належних засобів судового контролю. Україна буде зобов’язана:
- обмежити тривалість внесення до реєстру певним строком;
- надати особам право ініціювати перегляд рішення про перебування у реєстрі;
- забезпечити незалежний і ефективний розгляд таких справ.
В іншому разі подальші скарги до ЄСПЛ можуть призвести до нових рішень проти України, що матиме як правові, так і репутаційні наслідки для держави.
Крім того, процедура ведення реєстру має бути більш індивідуалізованою: автоматичне або механічне внесення без урахування особливостей справи більше не відповідатиме стандартам ЄСПЛ.
Чи створює це рішення ризики для подальшого переслідування справжніх порушників антикорупційного законодавства?
Певні ризики є, однак вони радше пов’язані не зі змістом рішення ЄСПЛ, а з можливим неправильним його тлумаченням або застосуванням. Виконання рішення не означає, що боротьба з корупцією має бути ослаблена. Навпаки, Україна має забезпечити, щоб антикорупційна політика відповідала стандартам прав людини і була позбавлена політичної мотивації.
Якщо зміни до законодавства будуть розроблені виважено — з урахуванням балансу між публічними інтересами та правами осіб — це не зашкодить ефективній боротьбі з корупцією. Натомість належне забезпечення процесуальних гарантій зробить антикорупційні заходи більш легітимними та стійкими до оскарження.
Важливо розуміти, що рішення ЄСПЛ спрямоване не проти антикорупційної боротьби як такої, а проти її використання як інструменту політичного тиску. Тому відповіддю має стати підвищення якості процедур, а не згортання зусиль у сфері запобігання корупції.
Іван ОСКОЛКОВ, керівник судового департаменту АО AVER LEX
Дарина АРТИМОВЕЦЬ, юристка судового департаменту АО AVER LEX
Які правові та практичні наслідки матиме це рішення?
Рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України» має суттєві правові та практичні наслідки для України. Насамперед воно засвідчує наявність системних проблем у забезпеченні права на справедливий суд і захисту репутації публічних осіб у справах про адміністративні корупційні правопорушення.
З юридичного погляду Україна зобов’язана вжити заходів індивідуального та загального характеру: забезпечити виключення особи з реєстру, а також змінити законодавство і практику так, щоб подібні порушення не повторювались у майбутньому.
Практичним наслідком рішення стане підвищення стандартів щодо доступу до правосуддя у справах про корупційні адміністративні порушення, а також перегляд підходів до ведення публічних реєстрів. Очікується зростання кількості позовів до українських судів з вимогами про виключення з Реєстру порушників або визнання незаконними дій органів влади, що обмежують права осіб, внесених до реєстру непропорційно.
Крім того, рішення привертає увагу міжнародних організацій до питань дотримання прав людини в Україні в контексті антикорупційної політики. Це може вплинути як на імідж держави, так і на подальше співробітництво із західними партнерами, які підтримують українські реформи.
Також суд звернув особливу увагу на важливість дотримання процесуальних гарантій у провадженнях про адміністративні правопорушення. Суд визнав, що процес прийняття рішення, який призвів до визнання заявника винним, мав серйозні недоліки, що порушували його право на справедливий судовий розгляд.
Чи потребує українське законодавство змін?
Вказане рішення демонструє об’єктивну необхідність внесення змін до українського законодавства. Передусім йдеться про перегляд положень, які регулюють процедуру притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, а також підстав внесення особи до Реєстру корупціонерів та строків знаходження інформації про особу в такому реєстрі.
Як зазначено в рішенні, «чинні законодавчі положення передбачають публікацію імені особи в Реєстрі корупціонерів незалежно від серйозності вчиненого правопорушення. Крім того, зберігання даних у цьому реєстрі не було обмежено в часі, і не було положення про їх повторну оцінку з плином часу та остаточне видалення імені особи».
Отже, ключовим моментом є реформування положень про Реєстр корупціонерів. Законодавець має передбачити строки перебування у реєстрі, зважаючи на характер правопорушення (три-п’ять років).
Також важливо на законодавчому рівні закріпити механізми запобігання політичному зловживанню антикорупційними інструментами, зокрема чіткі критерії застосування обмежень прав і можливості їх судового оскарження.
Чи вплине це рішення на процедуру формування та ведення Реєстру корупціонерів?
Безперечно, рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України» серйозно ставить під сумнів чинний підхід, за яким особу вносять до Реєстру корупціонерів автоматично, а саме без реальної оцінки того, якими можуть бути наслідки для її честі, гідності та особистого життя.
Очевидно, що наявна процедура далеко не повною мірою відповідає європейським стандартам, до яких прагне українська правова система. Як наслідок, очікуємо запровадження змін у цій процедурі шляхом врегулювання строку перебування особи в реєстрі. Строк перебування у реєстрі має бути чітко визначений і відповідний тяжкості вчиненого порушення — не вічність у чорних списках, а справедливий термін, що відповідає обставинам справи.
Отже, врегулюванню підлягає і процедура дострокового виключення (видалення) інформації з реєстру. Окрім чинних чітко визначених підстав для виключення інформації з реєстру, має бути запроваджений алгоритм, згідно з яким особа повинна мати можливість ініціювати перегляд свого статусу у реєстрі за заявою, із встановленими строками для розгляду та винесенням подальшого мотивованого рішення НАЗК за результатами розгляду такої заяви. Важливо також забезпечити право на ефективне й оперативне оскарження відмови у судовому порядку.
Чи створює це рішення ризики для подальшого переслідування справжніх порушників антикорупційного законодавства?
Варто очікувати активного використання цього рішення як підстави для оскарження включення до реєстру та судових рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення. Відповідно, зросте кількість позовів щодо захисту репутації, видалення з реєстру та визнання протиправними дій антикорупційних органів.
Зокрема, воно може бути використане як прецедент для оскарження рішень національних судів у справах про корупційні правопорушення. Як зазначено в рішенні, «втручання у право заявника на повагу до його приватного життя не ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах і не було пропорційним досягненню заявленої законної мети».
Водночас ситуація, що склалася, може спонукати до підвищення стандартів процесуальної справедливості та забезпечення прав осіб, обвинувачених у корупційних правопорушеннях, що в перспективі може зміцнити довіру до антикорупційних органів та судової системи, але це в дуже довгій перспективі.
Богдан КОВАЛЬ, адвокат АО Leshchenko & Partners, кандидат юридичних наук
Нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у справі «Ситник проти України» небезпідставно сколихнуло юридичну спільноту.
Суттєвим аспектом цієї справи є те, що скаржником проти України є особа, яка впродовж розгляду справи ЄСПЛ займала відповідальні державні посади та була Політично значущою особою в розумінні національного законодавства.
Йдеться про Артема Ситника — ексдиректора Національного антикорупційного бюро України, екс заступника Голови Національного агентства з питань запобігання корупції та заступник директора Агенції оборонних закупівель.
Вищезгадане рішення ЄСПЛ є знаковим не тільки з огляду на посаду скаржника, а й у розрізі юридичних особливостей, яке однозначно матиме наслідки для подальшої правозастосовної практики у корупційних та пов’язаних з корупцією правовідносинах.
Аналізуючи рішення у справі «Ситник проти України» варто зауважити на таких деталях:
- переконаність скаржника в упередженості суду, який здійснював розгляд його справи у суді першої інстанції;
- неповнота оцінки доводів скаржника як судом першої інстанції так і апеляційної;
- обставини, за яких на особу, що притягується, фактично було покладено обов’язок доказування своєї невинуватості;
- надмірність покарання та його невідповідність засадам КУпАП.
Щодо першої обставини, яку скаржник відобразив як упередженість суду, слід наголосити, що ЄСПЛ фактично не дав глибокої оцінки чи був цей суд дійсно залежним або упередженим, однак зауважив, що в рішенні, яким вирішено справу по суті, доводи скаржника щодо упередженості суду достатньо повно не спростовані.
Варто наголосити, що національне законодавство — Кодекс України про адміністративні правопорушення, в цілому не передбачає порядку відводу та підстав для відводу чи самовідводу судді від розгляду справи. Досить часто судді, у ході розгляду справ про адміністративні правопорушення, відмовляють у відводі, мотивуючи це саме тим, що така процедура не передбачена чинним КУпАП.
Проте ЄСПЛ вчергове зазначив, що: «На карту поставлено довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. Таким чином, будь-який суддя, щодо якого є законні підстави побоюватися упередженості, повинен відвестись (справа «Рамош Нунес де Карвалью е Са проти Португалії» та «Моріс проти Франції»).
З урахуванням чого, рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України» в цьому плані є корисним і посяде чемпіонські позиції за частотою цитування як захисниками, такі і суддями, у справах про адміністративні правопорушення, оскільки рішення ЄСПЛ є частиною національного законодавства.
Однак хочеться звернути увагу, що ЄСПЛ жодним чином не зазначив про те чи були підстави вважати упередженим суд апеляційної інстанції, який все ж залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким А. Ситника притягнуто до юридичної відповідальності.
Зважаючи на результат розгляду справи ЄСПЛ, вказана справа набрала нових обертів, оскільки відповідно до ст. 2971 КУпАП єдиним і винятковим випадком касаційного оскарження у справі про адміністративне правопорушення є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.
Тому очікуємо касаційну скаргу сторони захисту у цій справі, яка буде розглянута Верховним Судом.
ЄСПЛ не обійшов стороною і обґрунтованість рішення та неповноту оцінки доводів особи, що притяглася до адміністративної відповідальності.
Ми усі звикли до цитування в рішеннях національних суддів позиції ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», відповідно до якої не вимагається детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, це зобов’язання передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Тобто суд може не надавати оцінку усім доводам сторони, а обмежитись тільки тими, які мають вирішальне значення для справи. У цьому випадку, ЄСПЛ зазначив, що національними судами не надано, крім іншого, належної оцінки показанням основного свідка сторони обвинувачення та не враховано достатньо докази сторони захисту.
Крім неповноти судового розгляду ЄСПЛ констатував і перекладання обов’язку доказування зі сторони обвинувачення на сторону захисту.
Загалом національне антикорупційне законодавство тяжіє до такого роду підходів, де фактично особа, яка притягається до юридичної відповідальності, зобов’язана доводити свою невинуватість. Не можна не згадати у цьому випадку Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-135/2018(5846/17) від 26.02.2019 за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України, в якому КСУ вказав про неприпустимість потурання обмеженню чи спотворенню презумпції невинуватості, коли закон зобов’язує особу доводити свою невинуватість.
ЄСПЛ констатував, що у цьому випадку судом було перекладено обов’язок доказування на А. Ситника, чим порушено презумпцію невинуватості (справа «Айдаріч проти Хорватії»).
Найбільш інноваційною та революційною є частина рішення у справі «Ситник проти України», яка стосується оцінки надмірності (пропорційності) покарання за адміністративне правопорушення, наслідком якого є внесення особи до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення (далі — Реєстр) на невизначений термін.
Так, надаючи оцінку доводам скаржника, ЄСПЛ зробив висновок, що відповідно до ст. 39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Водночас особа, яка притягнута до юридичної відповідальності (незалежно від тяжкості правопорушення) вноситься до Реєстр безстроково, що на переконання ЄСПЛ має ознаки довічної стигматизації та таврування і вступає в конкуренцію із засадами КУпАП, що порушує принципи пропорційності та порушує ст. 8 Конвенції.
З урахуванням чого залишається питання щодо подальшої долі Реєстру, оскільки кожна особа, яка була включена до такого реєстру понесла непропорційні наслідки та зазнала порушення ст. 8 Конвенції щодо себена невизначений термін. Оскільки навіть після вчинення кримінального правопорушення, чинний Кримінальний закон у ст. 89 передбачає, що особи, засудженні до кримінального покарання після спливу певного терміну визнаються такими, що не мають судимості. У той же час до раніше засуджених за корупційні правопорушення було безстроково застосовано своєрідну форму покарання у вигляді довічного перебування в Реєстрі.
Очевидним залишається той факт, що вказане рішення суттєво змінить підходи до розгляду як адміністративних справ про корупційні правопорушення так і адміністративних проваджень в цілому. І ще більш інтригуючою залишається доля Реєстру після такої оцінки ЄСПЛ.