18 серпня 2015, 18:36

Якою буде реформа ДВС?

Опубліковано в №32-33 (478-479)

Сергій Шкляр
Сергій Шкляр «Міністерство юстиції» заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби

Виконання судових рішень є невід’ємною складовою права на справедливий суд та одним із критеріїв, за якими громадяни оцінюють ефективність і спроможність держави дотримуватися своїх обов’язків. Та об’єктивні реалії сьогодення доводять, що, на жаль, система примусового виконання рішень у нашій державі ще далека від ідеалу. Фактично, нині у повному обсязі виконують всього 20% рішень, що, звісно, не надає авторитету державних установ в очах пересічних громадян, та не покращує економічний стан останніх, які на превеликий жаль вимушені роками очікувати на отримання законного присудженого. 


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Причиною такого становища є серед іншого недосконалість системи примусового виконання судових рішень в Україні. Мета змін, що перетворюються Міністерством юстиції України з концептуальної моделі на реальний набір практичних дій – це створити такі механізми виконання судових рішень, щоб кожний після отримання в суді справедливого та законного судового рішення, міг розраховувати на його повне та якісне виконання професійними виконавцями в розумні строки, забезпечивши  практичне втілення принципу верховенства права і реалізації права кожного на справедливий суд, закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У нашому баченні, яке засновано на позитивному досвіді країн зі схожими правовими системами (зокрема співдружність ГУАМ, Росія), ці зміни у мінімальному вираженні передбачають таке:

1. Створення реєстру боржників, до якого виконавці (державні і приватні) будуть вносити відомості по боржниках (ПІБ, індивідуальні податкові номери, номери карток соціального страхування, паспорту тощо) та вказувати виконавчі провадження, суми стягнення та контактні дані виконавців. І, відповідно, будь-який орган, відповідальний за реєстрацію або облік майна/цінних паперів/майнових прав (реєстраційні служби, банки і т.п.), перевіряючи Реєстр, у разі збігу зможе одразу блокувати майно і негайно зв’язуватись з виконавцем. Як результат, не виконавець, а власне, органи, що мають відомості про активи боржників, будуть першою ланкою у виявленні їхнього майна та його блокування, не чекаючи на відповідну вимогу виконавця. Цей механізм протягом тривалого часу успішно застосовується в Грузії, та його користь перевірена практикою.

2. Зобов’язання боржника у безумовному порядку надати виконавцеві декларацію відомостей про його майно з визначенням приблизної вартості, місцезнаходження та титулу власності (володіння, розпорядження, користування тощо). В наявній моделі державний виконавець або розраховує на самостійне подання боржником відомостей про наявне в нього майно (чого на практиці зазвичай не відбувається), або направляє запити до органів реєстрації прав щодо належності боржникові незареєстрованого майна, що, безумовно, зменшує дієвість і швидкість виконавчого провадження. Тому неподання такого переліку чи невключення майна до нього має призвести до кримінальної відповідальністі, і ми проводимо консультації з колегами – представниками правоохоронних органів задля якісної інтеграції змін виконавчого законодавства у кримінально-правову ланку.

3. Введення можливості примусової реєстрації права власності за боржником. Реалії сьогодення такі, що якщо майно є де-факто у власності боржника, але з різних причин не зареєстроване за боржником, воно не може використовуватися для задоволення вимог стягувача. Створення законодавчого механізму примусової реєстрації права власності за боржником дозволить  виконавцю, який отримує відомості про належне боржникові незареєстроване майно (з показань свідків під присягою, виходу виконавця/міліції на місце, декларації стягувача та/або боржника), перевіривши і встановивши цей факт, за спрощеною процедурою отримати від органів інвентаризації технічну інформацію на незареєстроване майно. Як результат, колосальний масив незареєстрованої нерухомості (передусім  приватні житлові будинки, садиби та надвірні споруди), стає доступним для продажу, а боржники позбавляються поширеної схеми ухилення від виконання судових рішень.

4. Зміна банківського законодавства. Оскільки кошти на рахунках фізичних осіб та зміст банківських скриньок не реєструються в органах доходів і зборів, а зміст банківських скриньок у принципі не розголошується та не розглядається як об’єкт стягнення – виконавець не отримує відомості про кошти боржників, що не є підприємцями, та не може використовувати зміст банківської скриньки для задоволення вимог стягувача. Вирішити це можна, поклавши на банки безумовне зобов’язання регулярно (в автоматичному режимі) перевіряти Реєстр (див. вище) і за фактом збігу блокувати суми на виявлених рахунках у межах суми боргу або вміст банківської скриньки і повідомляти про це виконавця за даними у Реєстрі.

5. Введення інституту управління власністю боржника. Якщо вимога стягувача може бути задоволена без продажу виявленого майна та вартість такого майна значно (у 5 раз і більше) перевищує суму стягнення є доцільним, щоб виконавець призначив керуючого майном. Отже, керуючий майном забезпечує використання майна боржника для отримання прибутку протягом 3-4 місяців (наприклад від імені боржника передає майно в оренду за ринковою вартістю, продає урожай із сільськогосподарської земельної ділянки), та забезпечує збереження такого майна. Оскільки таке майно має цінність не тільки для продажу, але й для використання, а з моменту арешту майна до його продажу на торгах може пройти багато часу, це дасть змогу стягувачу для ефективного задоволення своїх вимог.

6. Введення інституту прямого стягнення. Надати право стягувачу, якому відомо про існування конкретних цінних паперів боржника,  напряму (без участі виконавця) звертатися з виконавчим документом до держателя реєстру/емітента/депозитарію цінних паперів та вимагати списання таких цінних паперів на власну користь.

7. Можливість звернення стягнення на корпоративні права/частку у майні товариства. Зараз законодавство не передбачає звернення стягнення на саму частку в статутному капіталі товариства (лише на частину майна, пропорційну частці в статутному капіталі), що створює проблему в ефективному захисті прав стягувача. Тому необхідно законодавчо закріпити, що об’єктом стягнення є саме частка у статутному капіталі товариства як така. Це не повинно впливати на те, що першочергово звернення стягнення на частку відбувається у формі задоволення вимог стягувача за рахунок частини майна, пропорційній частці у статутному капіталі, і лише якщо такого майна не достатньо – на корпоративні права. Особливість процедури звернення стягнення на корпоративні права повинна передбачати можливість для інших учасників товариства/самого товариством виплатити борг стягувачеві з подальшим автоматичним набуттям права власності на оплачені частки/акції боржника.

8. Можливість звернення стягнення на об’єкти інтелектуальної власності. На сьогодні чіткого положення щодо того, що на майнові права інтелектуальної власності може бути звернуто стягнення у виконавчому провадженні, в чинному законодавстві України немає. За податковим законодавством право власності на результати інтелектуальної діяльності належить до нематеріальних активів. Як наслідок, пошук активів у вигляді майнових прав інтелектуальної власності, які належать боржнику державними виконавцями під час виконавчого провадження не здійснюється. Тому є абсолютно виправданим внесення зміни до ЦКУ, Закону України «Про виконавче провадження», профільних законів про охорону певних об’єктів інтелектуальної власності, якими передбачити можливість звернення стягнення на майнові права інтелектуальної власності та прописати механізм реалізації (здійснювати продаж майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти будь-якій особі – покупцеві з правом укладення договору передачі майнових прав інтелектуальної власності на такі об’єкти). Є також доцільним передбачити переведення на стягувача прав вимоги за належними боржникові платежами з роялті.

У такому вигляді, завдяки комплексному підходу, система примусового виконання рішень може стати ефективним засобом реального відновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Варто повторитися – позитивний досвід сусідніх країн надає впевненості в тому, що багато з перелічених заходів є дієвими, а не існують лише як ідеалістична, відірвана від реальності модель. Звичайно, важко очікувати на вирішення усієї сукупності проблем примусового виконання в Україні лише одним кроком реформ. Одним із багатьох послідовних – безумовно, можливо, і варто робити це за принципом «вже вчора».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати