Як зробити так, щоб норми міжнародного права не залишалися лише в академічних текстах і юридичних збірниках? Як домогтися того, щоб принципи, проголошені на глобальному рівні, справді працювали — захищали людину, відновлювали справедливість і слугували сталому розвитку суспільства?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В умовах нестабільності, зростання трансграничних загроз і масштабного переміщення людей питання реалізації міжнародних стандартів набувають особливої актуальності. Йдеться не лише про кризи, а й про необхідність системних рішень, які дозволять пов’язати право з життям, теорію — з практикою. Про те, які виклики стоять перед міжнародним правом сьогодні, як подолати розрив між нормами і їх застосуванням, і яким може бути шлях до більш ефективної юридичної системи, ми поговорили з Артуром Стаценком — кандидатом юридичних наук, викладачем і фахівцем у галузі міжнародного права та захисту прав переміщених осіб.
— Артуре, у професійному середовищі вас знають як фахівця, який поєднує академічну роботу, підготовку спеціалістів і практичну реалізацію правових рішень. На вашу думку, якою є місія міжнародного права в сучасних умовах?
— Міжнародне право повинно бути не лише регулятором, а й каталізатором. Його завдання — створювати платформу для справедливості, сталості та розвитку. Ми живемо у світі, який вимагає від права адаптивності й глибини водночас: з одного боку — захист базових прав, з іншого — регулювання нових технологій, даних, екології, цифрового простору. Але все це повинно спиратися на гуманістичну основу.
— Ви викладали міжнародне та європейське право в провідних українських університетах, розробляли авторські навчальні курси, і паралельно реалізовували проєкти. Як вам вдавалося поєднувати академічний підхід із практикою?
— Для мене завжди було важливо, щоб знання не залишалися теорією. Я викладав у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна — одному з найстаріших і найавторитетніших класичних університетів Східної Європи, — а також у Харківському економіко-правовому університеті, орієнтованому на підготовку фахівців у правовій та підприємницькій сферах.
Паралельно я розробляв методичні посібники, які поєднували глибокий теоретичний аналіз із кейсами, заснованими на реальній юридичній практиці.
Мої матеріали орієнтовані на сучасні виклики — від змін у законодавстві до застосування міжнародних стандартів. Я використовував модульний підхід, який дозволяв враховувати рівень і потреби кожного студента. Це допомагало майбутнім юристам навчатися усвідомлено та гнучко.
— Які системні проблеми, на вашу думку, сьогодні найгостріше постають перед міжнародним правом, і що, на вашу думку, заважає їх подолати?
— Одним із ключових викликів є розрив між нормою та її фактичним застосуванням. Право існує, але часто не досягає своєї мети через відсутність механізмів імплементації. Це особливо актуально у сферах транскордонної відповідальності, цифрової безпеки, змін клімату чи масового переміщення.
Щоб міжнародне право залишалося дієвим, необхідно вдосконалювати процедури моніторингу, впроваджувати робочі моделі імплементації та адаптувати норми до нових гуманітарних і технологічних реалій.
— На вашу думку, як може бути досягнута більша практична ефективність міжнародного права?
— Я бачу кілька напрямів. Насамперед — посилення взаємодії між академічною спільнотою та практиками. Саме через дослідження, експертні рекомендації, практикоорієнтовані програми та стале правове навчання формуються кадри, здатні застосовувати норми на місцях.
Також важливо залучення локальних структур — органів самоврядування, освітніх і правозахисних ініціатив — до роботи з міжнародними стандартами. У своїх проєктах я прагнув будувати саме такі зв’язки — між глобальними нормами та локальними механізмами реалізації.
— Вам вдалося застосувати цей підхід як в освітній, так і в адміністративній діяльності. Чи можете навести приклад, де це особливо проявилося?
— Так, яскравим прикладом став проєкт, у межах якого я керував місцем компактного проживання для внутрішньо переміщених осіб. Ми прагнули не просто забезпечити базові умови, а й втілити міжнародні стандарти із захисту прав і свобод людей — через юридичну допомогу, доступ до освіти, поважне ставлення та участь у житті спільноти.
Цей досвід підтверджує: міжнародне право може і повинне бути застосовним «на місцях». Але для цього потрібні фахівці, які розуміють як норми, так і реальні життєві контексти.
— Ви також працювали над проєктами, пов’язаними з підтримкою вразливих груп. Як цей досвід вписався у вашу правову місію?
— Моя робота в модульному містечку для переселенців, де я очолював управління з 2017 по 2024 рік, стала для мене простором прикладної реалізації міжнародного права і не лише. Ми надавали тимчасове житло та супровід людям, які опинилися в складній життєвій ситуації.
Важливо, що ми не просто займалися адміністративною координацією. Ми прагнули втілити міжнародні стандарти на практиці — через правову допомогу, підтримку інтеграції, повагу до гідності людини.
— У своїх публікаціях ви підкреслюєте, що міжнародне право є «двигуном розвитку». Що ви вкладаєте в це поняття?
— Дуже часто право сприймається як інструмент заборон. А я розглядаю його як платформу можливостей. Право має випереджати реальність, а не відставати від неї.
Зараз ми живемо у світі, де діють норми 70-річної давнини, того світопорядку вже давно не існує. Право має створювати умови для прогресу: захищати свободу слова, цифрові права, справедливий доступ до технологій, регулювати штучний інтелект, захищати приватні дані – і водночас залишатися гуманним. Міжнародне право — це право майбутнього — й це не лише про війну і мир. Це про розвиток, справедливість і людську гідність у найрізноманітніших сферах.
— Ви поєднували викладання, наукову експертизу, редакторську та адміністративну роботу. Що об’єднує для вас усі ці напрями?
— У всіх цих сферах — чи то навчання студентів, підготовка методичних матеріалів, експертна оцінка наукових робіт або організація прикладних правових проєктів — для мене завжди на першому місці була людина. Я переконаний, що міжнародне право має бути не абстрактною теорією, а живим інструментом, який допомагає, захищає і створює умови для розвитку. І якщо мої знання та зусилля в цих напрямах допомогли сформувати професійну спільноту, підготувати фахівців або дати комусь опору в складній ситуації — значить, я рухався у правильному напрямі.