Однією із засад здійснення кримінального провадження є невтручання у приватне життя. Це також гарантовано в ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ або Конвенція), яка покладає позитивний обовʼязок на державу створити належні умови для реалізації права на повагу до приватного та сімейного життя, а також його захист. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Справи щодо сексуального насильства є надзвичайно чутливими в цьому контексті, зважаючи на високий рівень соціальної стигматизації, страх, сором та інші наслідки, які спричиняються потерпілій особі. Тому питання поваги до приватності для постраждалих від такого виду правопорушень постає надзвичайно гостро. Потреба у захисті приватності зумовлена великою кількістю ризиків та викликів, зокрема: 1. Передусім безпекові аспекти. Ризик повторної окупації, а відповідно, і можливість доступу до конфіденційної інформації представників рф створюють небезпеку для тих, хто повідомляв про злочини чи були учасниками/-цями кримінальних проваджень. До того ж існує загроза кібератак і, як наслідок, витоків інформації, що може поставити під загрозу особисті дані потерпілих. 2. Ризик розголошення конфіденційної інформації, що охороняється законом, залишається серйозною загрозою. Дані про фізичну особу можуть поширюватися лише за її згодою (за загальним правилом). Однак, коли йдеться про чутливу інформацію, наприклад, факт СНПК, її захист є не лише питанням згоди потерпілої, а й безпеки та можливості нормального життя в майбутньому. Поширення без згоди такої інформації може призвести до стигматизації, вторинної віктимізації та інших серйозних психосоціальних наслідків. Окрему загрозу становить розголошення медичної інформації, зокрема не лише самого факту насильства, але і того, яких наслідків було завдано, наприклад, дані про інфекційні захворювання або ж вагітність. 3. Загроза відсутності можливості повної реалізації своїх прав потерпілою особою значною мірою пов'язана з ризиком стигматизації та осуду в суспільстві. Це може виникати внаслідок поширення стереотипів, що досі існують в українському суспільстві, які знецінюють досвід потерпілої, та породжують хибні уявлення про її винуватість. Вкорінення культури віктімблеймінгу, коли саме суспільство "винуватить" потерпілу за те, що сталося, також сприяє фокусуванню не на кримінальних діях кривдника, а на зовнішньому вигляді чи поведінці потерпілої. Постійно перебуваючи в атмосфері сорому, страху осуду, звинувачень за пережите, потерпіла особа стикається із труднощами в реалізації своїх прав, а також в організації подальшого життя. Це підкреслює важливість захисту приватності постраждалої особи, що має довгострокову перспективу для забезпечення її відновлення та благополуччя. Ще однією важливою причиною, чому це питання потребує особливої уваги, є наслідки сприйняття суспільного осуду постраждалими. Раніше вже йшлося про стигматизацію з боку суспільства, однак важливо також розглянути, як вона впливає безпосередньо на потерпілих та до яких наслідків призводить. За результатами дослідження, проведеного Асоціацією жінок-юристок України “ЮрФем”, у 72,6 % випадків головною причиною, що стримує постраждалих від звернення по допомогу або повідомлення про злочин, зокрема сексуальне насильство, є страх суспільного осуду. Цей фактор не лише заважає потерпілим відстоювати свої права, а й часто змушує їх відмовлятися від подальшої участі у кримінальному провадженні, що ускладнює процес притягнення винних до відповідальності. 4. Заходи в межах реалізації права на повагу до приватного життя в контексті, аналізованому нами, спрямовані не лише на захист потерпілої особи, але й на всіх інших людей. Неможливо ігнорувати психологічні наслідки, які виникають через постійне нагадування про акти жорстокості, особливо в умовах війни. Висвітлення таких злочинів без належної конфіденційності впливає не тільки на тих, хто постраждав безпосередньо, але й на суспільство в цілому. Українці/ки вже переживають колективну травму, а надмірна відкритість у подачі подібної інформації може поглибити тривожність, викликати депресивні стани та психосоматичні розлади. Про необхідність забезпечення невтручання у приватне життя також вказує Директива 2012/29/ЄС, що запроваджує мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів, згідно з положеннями якої постраждалі від сексуального насильства зазнають високо рівня ризику вторинної та повторної віктимізації, залякування і помсти. Таким чином, необхідно надавати особливу увагу таким випадкам та забезпечувати реалізацію належних заходів в ході кримінального провадження задля захисту безпеки та гідності таких осіб, а також членів їхніх сімей. Одним із таких заходів, що пропонуються цією Директивою, є проведення судових засідань без присутності представників-ць громадськості, інакше - є ризик повторно травмувати потерпілих. Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо допомоги потерпілим від злочинів, вторинна віктимізація - не є прямим наслідком злочинної дії, а спричиняється реакцією на потерпілого з боку інститутів та окремих осіб. Забезпечення належного захисту від цього явища покладається саме на державу відповідно до вказаної Рекомендації, що зобов'язує вживати заходів для мінімізації вторинної віктимізації і забезпечення безпеки та гідності потерпілих. Одним із таких заходів і є закритий судовий розгляд справ СНПК, адже публічне висвітлення таких кримінальних правопорушень, може призвести до додаткового психологічного стресу, погіршення стану постраждалих та настання всіх тих ризиків, про які йшла мова вище. Ще один аспект, про який варто згадати, стосується довіри до правової системи, зокрема до органів правопорядку та судової системи в цілому. Вжиття заходів задля забезпечення конфіденційності сприятиме її зростанню, адже це є виявом поваги до потерпілих та врахування їх потреб. Законодавчі можливості для здійснення судового розгляду кримінальних проваджень за фактами СНПК у закритому судовому засіданні Поточний стан: за загальним правилом, судовий розгляд кримінальних проваджень відбувається відкрито, що випливає із засади гласності та відкритості кримінального провадження (ст. 27 КПК України). Разом з тим, законодавець передбачає певні підстави для прийняття судом рішення або за клопотанням сторін, або за власною ініціативою про здійснення судового розгляду у закритому судовому засіданні. До таких підстав, що можуть бути релевантними при здійсненні кримінальних проваджень за фактами СНПК, здебільшого можна віднести необхідність запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи або ж розголошенню таємниці, що охороняється законом. Також законодавець передбачає таку можливість у випадку, якщо обвинувачений є неповнолітнім чи існує необхідність забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Ще одна з підстав, яка передбачена, проте не застосовна до цих відносин є - розгляд справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Виходячи з буквального тлумачення цієї категорії протиправних діянь, вони охоплюють діяння, передбачені Розділом IV “Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та недоторканості особи”, водночас притягнення до відповідальності за вчинення СНПК повинно здійснюватися за статтями, передбаченими у Розділі ХХ “Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”. У випадку, якщо рішення про здійснення судового розгляду у закритому судовому засіданні буде прийнято, на судовому засіданні можуть бути присутніми лише сторони та інші учасники кримінального провадження (наприклад, свідок, експерт, спеціаліст та ін). Що може змінитися: водночас навіть за такого регулювання, з метою забезпечення доступу громадськості до ходу та результатів судового розгляду кримінальних проваджень за фактами СНПК, потерпілим необхідно робити додаткові дії для того, аби їхнє право на нерозголошення особистої інформації не було порушено. Це здійснюється шляхом подання відповідних клопотань про здійснення судового розгляду у закритому судовому засіданні, водночас остаточне рішення залишається за судом. З метою уникнення покладення на потерпілих від СНПК необхідності вчиняти додаткові дії для забезпечення судового розгляду у закритому судовому засіданні був зареєстрований у червні 2023 року законопроєкт 9351 ”Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які пов'язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту”. Цим законопроєктом пропонується застосовувати правило щодо здійснення розгляду слідчим суддею заяв, клопотань та скарг у кримінальному провадженні щодо злочинів, які пов'язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту, а також судовий розгляд кримінальних проваджень цієї категорії у закритому судовому засіданні, крім випадків, коли суд за письмовим клопотанням потерпілого прийме рішення про кримінальне провадження у відкритому судовому засіданні. Автори законопроєкту у Пояснювальній записці до останнього зазначають, що “..це зумовлено тим, що потерпілі можуть бути не до кінця обізнані про наслідки дачі показань у суді відкрито, а це у подальшому може призвести до розголосу справи у медіа і повторної травматизації потерпілого, його/її близьких родичів та членів сімʼї”. Чому це відповідає кращим стандартам врахування прав потерпілих? Внесення змін у національне законодавство шляхом прийняття законопроєкту 9351 є також важливим і з огляду на міжнародні зобовʼязання України, що випливають, зі ст. 17 ЗУ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)”, що вказує на застосування національними судами при розгляді справ ЄКПЛ та практику ЄСПЛ як джерела права. Попри те, що гласність і відкритість судового провадження є основоположним принципом, у ст. 6(1) Конвенції вказуються також випадки, коли “преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагає <...> захист приватного життя сторін, або <...> коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя”. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошує на необхідності дотримання балансу між статтями 6 та 8 Конвенції в контексті здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні. Наприклад, у рішенні “З. проти Фінляндії” було вказано на важливості встановлення справедливого балансу між правом на публічний розгляд справи та інтереси інших щодо збереження конфіденційності даних (§99). Вимір такого балансу переноситься на право особи на захист, що гарантує ст. 6 Конвенції, а також право потерпілої особи на повагу до її приватного життя. У рішенні ЄСПЛ “Мраович проти Хорватії”, у ході якої заявник скаржився на те, що держава порушила його права, не забезпечивши публічний розгляд справи, Суд підтвердив, що в кримінальних провадженнях щодо сексуального насильства заборона громадськості брати участь у судових засіданнях може бути необхідним заходом задля захисту приватного життя, особистості, особистої недоторканності та гідності потерпілих. Водночас ЄСПЛ наголосив, що мета таких заходів - уникнення ретравматизації постраждалих від сексуального насильства. Таким чином, Суд у справі “Мраович проти Хорватії” зробив висновок про те, що здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні було виправданим, зокрема через те, що це було необхідним з огляду на захист недоторканності та гідності потерпілої, а також задля мінімізації ризику її стигматизації. На основі цього можна зробити висновок, що пропоновані зміни до законодавства щодо проведення закритих судових засідань під час здійснення кримінального провадження відповідають найкращим стандартам захисту прав людини та врахування потреб потерпілих.
17 квітня 2025, 17:39