 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Війна внесла свої корективи в усі сфери юридичного життя, зокрема й у виконання судових рішень. Незважаючи на те, що законодавець ухвалив певні зміни, які стосуються розгляду судових справ за участю військовослужбовців, все ж існують певні проблеми з виконанням судових рішень, за якими боржниками є військовослужбовці, а також особи позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Господарський суд м. Києва 26.09.2023 у справі 910/20689/21, розглядаючи подання приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою має дитина, постановив окрему ухвалу.
Як було з’ясовано судом, солідарний боржник-фізична особа є військовослужбовцем під час дії воєнного стану. Так, за інформацією Міністерства оборони України військова частина повідомила, що стрілець 3 стрілецького відділення 2 взводу 6 роти солдат 02.02.2023 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Б. Донецької області.
Водночас про цю обставину приватному виконавцю відомо не було.
При цьому суд вказав на наступне:
«Беззаперечно, судові рішення є обов`язковими до виконання на території України. При цьому законодавство гарантує права боржника при вчиненні виконавчих дій, а помилка щодо вчинення таких дій під час існування обставин, які викладені в п. 1) ч. 1 ст. 34 Закону через необізнаність виконавця про це, грубим чином порушує обов`язок держави перед особами, які захищають Україну під час військового стану.
Наведене свідчить про наявність порушень і недоліків в сфері примусового виконання судових рішень щодо можливості вчинення виконавчих дій без врахування інформації щодо перебування боржників у лавах Збройних Сил України чи інших військових формуваннях, які задіяні в захисті територіальної цілісності України».
На думку суду, держава (в особі відповідних міністерств) має створити такі умови, які б унеможливили існування помилок виконавців, у вигляді відсутності у них інформації, що боржник перебуває у лавах Збройних Сил України та невірному тлумаченні норми п. 1) ч. 1 ст. 34 Закону.
Хоча ця справа стосувалась особи, яка була військовослужбовцем та мала отримати статус зниклої безвісти за особливих обставин, питання справедливого балансу виконання судових рішень стосовно військовослужбовців, а також осіб позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актуальним.
Виконавче провадження стосовно військовослужбовців
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.
Зазначені положення не зазнавали змін від початку запровадження в Україні воєнного стану.
Тому після початку повномасштабної агресії та мобілізації військовозобов’язаних, серед яких були і боржники за виконавчими провадженнями, від військовослужбовців та їхніх представників до судів надходили скарги на дії (бездіяльність) державних та приватних виконавців, які стосувались питання вчинення та зупинення (відмови у зупиненні) виконавцями виконавчих дій на час проходження боржником військової служби.
У своїх рішеннях по цим справам суди зазвичай зазначали, що зупинення вчинення виконавчих дій має відбуватися виключно у тому випадку, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе.
В одній із таких справ скаржник у поданій ним касаційній скарзі до Верховного Суду стверджував, що суди обох інстанцій неправильно розтлумачили вказану норму матеріального права.
На думку заявника, п.1 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII дійсно передбачає три підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, але які є самостійними одна від одної, а саме:
1) у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;
2) якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе;
3) на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.
Отже, з точки зору касатора, оскільки між першою та другою підставами наявний сполучник «або», який означає, що з низки перелічених підстав можлива тільки одна, то словосполучення «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе» стосується лише другої підстави — якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Отже, за твердженням скаржника, перша підстава — у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період — є самостійною і не пов`язана зі словосполученням «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе».
Тому, оскільки боржник у виконавчому провадженні проходить військову службу за призовом під час мобілізації, то існують беззаперечні підстави для застосування першої підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VIII.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 120/875/23 вказав на помилковість такої позиції та зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту норми визначеної п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII дає підстави дійти висновку, що у цьому разі словосполучення «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе» застосовується до обох частин речення, які пов`язані сполучником «або». Натомість сполучник «чи» якраз використаний з метою посилення роздільності перелічуваних підстав. Так само, застосовуючи у названій нормі матеріального права сполучник «або» законодавець мав на меті не протиставити одну умову іншій, а вирізнити види проходження боржником військової служби
Отже, колегія суддів погодилася з аналізом конструкції норми п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VIII, який зроблений судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях і полягав у тому, що як до першої підстави, так і до другої, застосовується умова «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе».
Разом з тим потрібно зазначити, що виконавець позбавлений технічної можливості самостійно достеменно визначити, чи є боржник у виконавчому провадженні військовослужбовцем.
Таке можливо лише у разі отримання виконавцем відповіді на його запити щодо джерел отримання доходів боржника. При цьому такі дані надходять з тривалим запізненням, що зумовлено тим, що такі відомості формуються на підставі звітності юридичних осіб, зокрема і військових частин.
У Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт №9556 від 02.08.2023 «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо деяких питань здійснення виконавчого провадження стосовно боржників, які проходять військову службу у період дії воєнного стану в Україні».
Законопроєкт пропонує п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» викласти у такій редакції:
«1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом підчас мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за контрактом (у період дії воєнного стану в Україні), або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на виконавчі провадження щодо рішень про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (крім випадків, коли згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить один із видів військової служби, вказаної в абзаці першому цього пункту);»
Отже, законопроєкт пропонує зупиняти виконавчі дії у виконавчих провадженнях, боржниками за якими є військовослужбовці, за виключенням стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Міністерством юстиції України листом від 15.08.2023 № 5213-11.6.2-23 були надані пропозиції та застереження до цього законопроєкту. У листі йдеться про те, що Міністерство юстиції України погоджується із необхідністю законодавчого врегулювання питання щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, за яким боржником є військовослужбовець, але за умови доопрацювання проєкту Закону та розповсюдження, передбачених ним змін, виключно на військовослужбовців, які проходять військову службу, виконуючи бойові завдання військової служби у бойовій обстановці. Також Мінюст звертає увагу на відсутність у проєкті Закону завершених механізмів правового регулювання, порушеного у ньому питання, зокрема порядку отримання виконавцем інформації про проходження боржником відповідної військової служби та її припинення. «При цьому незрозуміло, яким чином виконавцю необхідно буде своєчасно встановлювати факт віднесення боржника до кола суб’єктів, на яких розповсюджуватимуться положення пункту 1 частини першої статті 34 Закону, у редакції проєкту Закону, а також виникає питання, яким чином виконавцю встановлювати обставини, що матимуть наслідком необхідність продовження примусового виконання рішення. Зазначене може призвести до зловживань як боржників у виконавчому провадженні, так і органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)» — йдеться в листі.
Вбачається, що насамперед потрібно створити ефективний механізм, який би давав можливість виконавцю на етапі відкриття виконавчого провадження визначити, що боржник є військовослужбовцем. Таким механізмом може бути доступ виконавців до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів «Оберіг». При цьому, аби не допустити витоку інформації, вона може бути надана виконавцю лише в тій частині, яка йому необхідна: чи є боржник у виконавчому провадженні військовослужбовцем.
Виконавче провадження стороною якого є особа позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє виконавчі дії у випадку позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що встановлюється згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 зазначеного Закону, його дія поширюється на громадян України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, а також на іноземців та осіб без громадянства, які на момент позбавлення особистої свободи проходили в установленому законодавством України порядку військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.
Прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі — Комісія).
На Урядовому порталі зазначено, що Комісія може встановити такий факт лише у випадку надходження відповідного звернення від звільненого з полону або членів сім’ї полоненої особи. Однак можна припустити, що не всі з утримуваних у полоні осіб або члени їхніх родин зверталися до Мінреінтеграції.
Тож виконавцям має бути наданий доступ і до рішень Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України задля отримання відомостей щодо можливого позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії.
В Україні функціонує Єдиний реєстр осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі — Єдиний реєстр).
Єдиний реєстр — це єдина державна інформаційно-комунікаційна система, призначена для реєстрації, зберігання, захисту, обробки, використання інформації про осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членів сімей таких осіб.
Єдиний реєстр створюється для забезпечення:
1) внесення рішень Комісії про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання членом сім’ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) обліку осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членів сімей таких осіб;
3) реалізації особами, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членами сімей таких осіб, права на соціальний і правовий захист, передбачений цим Законом;
4) адміністрування потреб осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членів сімей таких осіб.
Сукупність відомостей про фізичних осіб (персональних даних), що містяться в Єдиному реєстрі, є інформацією з обмеженим доступом. Облік таких осіб, адміністрування їхніх потреб, захист інформації та обробка відповідних відомостей здійснюються з додержанням вимог законів України «Про захист персональних даних» та «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».
Порядок створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного реєстру та їх використання, порядок одержання інформації з інших реєстрів та інформаційних баз даних стосовно фізичних осіб для внесення відомостей до Єдиного реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 15 листопада 2022 р. № 1281 «Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», визначено, зокрема, порядок створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Відповідно до п. 12 зазначеного Порядку право на отримання інформації з Реєстру мають:
-
особи, щодо яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (інформація про себе);
-
особи, яких визнано членом сім’ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (інформацію про себе та про особу, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України);
-
члени сім’ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (інформацію про особу, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України);
-
законні представники осіб, щодо яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (інформацію про осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України);
-
органи державної влади у цілях, визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.
Забороняється надавати іншим особам за їх зверненням інформацію, отриману відповідно до цього Порядку, крім випадків, установлених законом.
Отже, в Порядку не згадуються приватні виконавці, а органи державної виконавчої служби, наскільки мені відомо, також не є користувачами зазначеного Реєстру.
Вищевказані обставини не спряють реалізації своїх прав у виконавчому провадженні особами, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, оскільки виконавці не мають інформації про наявність у особи такого статусу.
Це може стосуватися як боржників, так і стягувачів, позаяк виконання рішення може вимагати і певних активних дій стягувача у виконавчому провадженні.
Такий доступ може бути наданий за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження та технічно має бути виконаний таким чином, аби відомості про статус особи «підтягувались» на стадії відкриття виконавчого провадження.
Замість висновків
Стосовно вчинення виконавчих дій стосовно військовослужбовців, то вбачається, що абсолютно адекватним способом врегулювання ситуації, було би законодавче обмеження заходів примусового виконання рішень при виконанні рішень майнового характеру відносно військовослужбовців, виключно зверненням стягнення на заробітну плату та інші доходи, без застосування інших заходів примусового виконання до закінчення строку, на який було введено воєнний стан.
У цьому разі був би дотриманий справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів стягувачів та боржників- військовослужбовців.
Також з метою недопущення порушення прав громадян, державні та приватні виконавці повинні мати доступ до відомостей Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти.