У сучасних соціально-економічних реаліях обійтися без юридичних відносин з банківськими установами неможливо. Однак вони не завжди складаються найкращим чином, і часто між банком і його клієнтами виникають спори. У випадку неможливості їх дружнього врегулювання фізичні особи звертаються до суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спори виникають з різних підстав, зокрема, щодо:
- визнання договорів кредиту чи іпотеки недійсними;
- необґрунтованого стягнення банком;
- невключення особи до реєстру кредиторів;
- захисту прав споживача;
- звернення стягнення на предмет застави;
- повернення депозитів, які банк незаконно не повертає.
Існує розповсюджений міф, що виграти у спорі з банком неможливо, адже це великий механізм зі своїми особливостями, кейсами виграних справ, великою доказовою базою, юристами та важелями впливу. Та варто наголосити, що це лише міф, і виграти у спорі з банком цілком реально. Аналізуючи практику Касаційного цивільного суду Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, дійсно можна побачити багато цивільних справ у банківських спорах, що вирішені не на користь фізичних осіб, проте існує чимало судових спорів за участі банків, де вони зазнали поразки. Проаналізуємо деякі з них.
Постановою Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи № 264/5957/17 було задоволено позов фізичної особи до ПАТ «Банк Форум» про захист прав споживача фінансових послуг шляхом визнання договорів недійсними. У 2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого позивачу надались грошові кошти у сумі $10 тис. для споживчих потреб до певного періоду та зі сплатою відсотків річних. У 2012 р. договір між ними був укладений у новій редакції про зміни та доповнення. Однак банком не були надані позивачу графіки платежів з зазначенням сум погашення основного боргу, нарахованих відсотків та оплати інших супутніх послуг та зобов’язань за кожен платіжний період. Такий графік сторони не підписували, а в кредитному договорі він відсутній.
Позивач скаржився на те, що банк умисне приховав дійсні умови договору та надав йому на підписання кредитний договір, який містив інформацію, що не відповідала дійсності. Цей договір містив невигідні для позивача умови, що передбачали отримання банком прихованого прибутку та виникнення у позивача не передбачених у договорі витрат. Банк умисне приховав реальну ціну пропонованої фінансової послуги. Умови кредитного договору про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, є несправедливими, порушують принцип добросовісності. Відтак, позивач вважав, що кредитний договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає визнанню його недійсним.
Районним судом у задоволенні позовних вимог було відмовлено з огляду на те, що позивач певний період виконував умови договору, чим підтвердив факт, що його права та інтереси не було порушено, не скористався правом відмовитися від договору в односторонньому порядку. Апеляційний суд залишив рішення першої інстанції без змін.
При задоволенні позовної заяви Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення тим, що суди першої й апеляційної інстанцій залишили поза увагою та не дослідили доводи позивача про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту. При цьому ВП ВС послалася на постанову правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, у якій зазначено, що банки не мають права встановлювати платежі на свою користь за дії, які:
1) банк здійснює на власну користь;
2) споживач здійснював на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо),
3) за дії, що їх вчиняли банк або споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо).
Окрім того, Велика Палата наголосила, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем несправедливі умови. Зокрема, такі, що через порушення принципу добросовісності призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Також судами не було досліджено, чи був позивач у письмовій формі ознайомлений з відомостями, вказаними у ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 50/5785/18 було задоволено касаційну скаргу фізичної особи до ПАТ «Дельта Банк» у спорі про договір банківського вкладу (депозиту) від 2015 р., відповідно до умов якого фізична особа як вкладник надала банку 190 тис. грн з конкретною датою повернення. У свою чергу, банк зобов’язаний був нараховувати та виплачувати особі відсотки та виплати. Вже після підписання вказаного договору почалась процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк», і уповноваженою особою став Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Позивачка звернулась до банку та Фонду для повернення своїх коштів з нарахованими належними їй доплатами банку, проте їй було відмовлено з посиланням на те, що банк взагалі не визнає її як вкладника та її права на вклад. Банк мотивував це тим, що на її депозитний рахунок кошти були перераховані з поточного рахунку іншої фізичної особи, тож договір вкладу було визнано нікчемним.
Доводами позивачки було те, що ні законом, ні договором банківського депозиту не заборонено відкриття банківського вкладу (депозиту) шляхом перерахування коштів іншої фізичної особи на банківський рахунок вкладника, ще й одного і того ж банку. В судах першої та другої інстанцій позивачка просила суд визнати право власності на вклад та відшкодувати з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб належні їй кошти. Перша інстанція задовільнила позовні вимоги, проте апеляцією це рішення було скасовано. Велика Палата Верховного Суду стала на бік позивачки та погодилася з її доводами та незаконністю дій банку.
При розгляді аналогічної за цивільними правовідносинами справи № 554/9144/17 Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу позивача до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи — Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання за ним права вкладника та включення до переліку вкладників.
Як висновок слід сказати, що виграти у спорі з банком дійсно не так просто, проте цілком можливо. У випадку, коли перша та апеляційна інстанції відмовляють у задоволенні позовних вимог, є цілком реальний шанс на задоволення позову Верховним Судом. Аналізуючи практику Великої Палати ВС, ми бачимо, що вона нерідко стає на бік позивачів у спорах з банками, встановлює порушення фінансовими установами законних прав та інтересів фізичних осіб.