В Україні судові рішення часто залишаються лише на папері. Проблема невиконання судових рішень, попри численні реформи, залишається однією з найбільш актуальних і складних. Це не просто бюрократична проблема — це криза правосуддя, яка підриває основи правової держави. Виконання судових рішень є однією з основних умов функціонування правової держави та забезпечення справедливості. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), відомий своєю роллю в забезпеченні прав людини в країнах-членах Ради Європи, неодноразово висловлював стурбованість через невиконання національних судових рішень в Україні, що стало системною проблемою і спричинило численні порушення прав громадян України. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! У цій статті ми аналізуємо проблему невиконання судових рішень в цивільно-правовому аспекті, та вона є не менш актуальною і в кримінальному. Так, в окремих випадках передбачені кримінальним процесуальним законодавством механізми захисту прав людини виявляються формальними та недієвими, що ще більше ускладнює ситуацію для потерпілих і осіб, чиї права та законні інтереси були порушенні представниками правоохоронних органів, особливо в контексті відшкодування шкоди. Цю проблему в аспекті кримінально-правової площини ми розглянемо детальніше в наших наступних публікаціях. Пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» У 2009 році ЄСПЛ виніс рішення у справі «Іванов проти України» (заява № 40450/04), у якому вперше констатував існування системної проблеми невиконання судових рішень в Україні. Згідно з обставинами справи, Іванов виграв судовий процес проти військової частини щодо одержання вихідної допомоги при виході на пенсію та грошової компенсації за неотримане речове право, і національний суд зобов’язав цю установу виплатити йому компенсацію. Проте, попри рішення суду, державний орган не виконував це рішення протягом кількох років. Іванов звертався до українських органів виконавчої служби, та процедура виконання була або затягнута, або навіть не розпочалась. В результаті він не зміг отримати належне відшкодування на підставі рішення національного суду. ЄСПЛ, розглядаючи цю справу, встановив, що Україна порушила статтю 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий судовий розгляд), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту). Суд наголосив, що держава повинна гарантувати реальні механізми виконання рішень національних судів, адже без цього інші правові гарантії втрачають свій сенс. Ба більше, у цьому рішенні ЄСПЛ також вперше була застосована процедура пілотного рішення, яка має на меті не тільки вирішення індивідуальної справи, але й відновлення правопорядку через зміни в державній політиці та законодавстві, враховуючи передусім повторюваний і хронічний характер проблем, які лежать в основі порушень, велику кількість потерпілих від таких порушень в Україні та нагальну необхідність надання їм невідкладного й належного відшкодування на національному рівні. У цьому ж контексті Суд зобов'язав Україну невідкладно запровадити конкретні реформи в законодавстві та адміністративній практиці України для приведення їх у відповідність до висновків Суду в цьому рішенні та до вимог статті 46 Конвенції. У зв'язку з цим, Суд встановив термін до 15 липня 2011 року для створення відповідного ефективного національного засобу правового захисту і відклав розгляд аналогічних справ. Враховуючи, що заходи, передбачені Судом у його пілотному рішенні, не були прийняті у встановлений термін, у лютому 2012 року Суд вирішив відновити розгляд зупинених заяв з аналогічних питань. Подальше «вирішення» проблеми 12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі «Бурмич проти України» (заява № 46852/13), зазначивши, що, попри тривалий час, який минув після прийняття пілотного рішення у справі «Іванов проти України» 15 жовтня 2009 року, Уряд України так і не вжив необхідних загальних заходів, які могли б усунути першопричини системної проблеми, виявленої Судом, і не забезпечив ефективного механізму юридичного захисту, здатного гарантувати потерпілим відшкодування на національному рівні. Враховуючи значне навантаження Суду через розгляд справ типу «Іванов проти України» протягом понад шістнадцяти років, Суд дійшов висновку, що повторювати свої висновки в численних подібних справах немає сенсу, оскільки це призведе до надмірного навантаження на ресурси Суду та ускладнить належне здійснення правосуддя. При цьому ЄСПЛ зауважив, що може бути доцільним провести повторну оцінку ситуації впродовж двох років із дня ухвалення рішення у справі «Бурмич проти України». Зусилля українського уряду щодо вирішення проблеми Український уряд визнав серйозність ситуації і спробував вирішити її через низку правових та адміністративних ініціатив. Однією з основних спроб було ухвалення Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у 2012 році, який передбачав автоматичне виконання судових рішень коштом державного бюджету. У 2013 році закон було розширено на судові рішення, ухвалені до 2013 року. Уряд також розробив альтернативні механізми погашення заборгованості, зокрема через реструктуризацію боргів та випуск казначейських векселів. Однак ці заходи не принесли очікуваного результату. Окрім проблеми дефіциту фінансування, часто поставало питання неефективності запропонованих механізмів через низькі відсоткові ставки та тривалі строки погашення боргів. За даними правозахисних організацій, таких як Українська Гельсінська спілка з прав людини, існуючих бюджетних коштів було недостатньо навіть для покриття частини боргів, не кажучи вже про забезпечення реального відшкодування потерпілим. В окремих випадках, як слідує з відкритих джерел інформації, навіть т.з. корупційна складова давалась взнаки під час вирішення цього питання. Комітет міністрів Ради Європи неодноразово зазначав, що продовження невиконання рішень судів створює серйозні загрози для верховенства права в Україні, що у свою чергу підриває довіру до судової системи. У своїх рекомендаціях він закликав до створення дорожньої карти для вирішення цієї проблеми, що включала б повний підрахунок заборгованості і залучення міжнародної допомоги для подолання цієї кризи. І, фактично, ця дорожня карта була реалізована через впровадження українським урядом низки заходів. Зокрема, 30 вересня 2020 року Кабінет Міністрів ухвалив національну стратегію, спрямовану на вирішення проблеми невиконання рішень національних судів, ухвалених проти держави, її органів чи суб'єктів, до 2022 року. Стратегія відображала основні правові, фінансові та інституційні першопричини проблеми та визначала стратегічні напрямки подальших дій. Так, для реалізації стратегії передбачалося вжиття таких заходів: перегляд соціального законодавства з урахуванням можливості бюджетного фінансування та створення ефективного контролю за дотриманням балансу між наявними соціальними гарантіями та можливістю їх фінансування; створення додаткових механізмів виконання рішень судів щодо підприємств, які перебувають під дією мораторіїв; удосконалення законодавства про банкрутство державних підприємств; запровадження дієвого та ефективного судового контролю за виконанням рішень судів; удосконалення процедури встановлення або зміни способу або порядку виконання судових рішень; розширення повноважень органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів; створення на базі існуючих реєстрів системи обліку рішень судів, винесених проти державних органів/підприємств, з можливістю відстеження розміру боргів за такими рішеннями; удосконалення автоматизації виконавчого провадження; удосконалення засобів юридичного захисту з метою виконання рішень судів. 19 вересня 2023 року до Стратегії було внесено зміни, згідно з якими новим часовим лімітом визначено 2025 рік. Також 17 березня 2021 року Кабінет Міністрів ухвалив план заходів з реалізації національної стратегії, в якому визначено перелік завдань та відповідних заходів, які мають бути здійснені до 2022 року щодо виконання рішень, які стосуються як матеріальних, так і нематеріальних зобов'язань. 19 вересня 2023 року до плану дій були внесені зміни, які визначили 2025 рік як новий кінцевий термін. Надалі 23 червня 2023 року Уряд надав Комітету міністрів Ради Європи оновлений план заходів з виконання рішень Суду у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (№ 40450/04, 15 жовтня 2009 року), «Жовнер проти України» (№ 56848/00, 29 червня 2004 року) та «Бурмич та інші проти України» (Бурмич та інші проти України) (вилучення) [ВП], № 46852/13 та інші, 12 жовтня 2017 року). Вони зазначили, що вищезазначена група справ стосувалася основної структурної проблеми невиконання або затримки виконання національних судових рішень, що стосуються як матеріальних, так і немайнових зобов'язань в натурі, переважно винесених проти суб'єктів господарювання, що належать або контролюються державою. Вказана дорожня карта пройшла «атестацію» в новій справі ЄСПЛ Ryaska v. Ukraine (заява № 3339/23), яка ще раз демонструє, що проблема залишається актуальною. Як і в попередніх випадках, рішення у цій справі відображає основну структурну проблему тривалістю у понад 15 років — невиконання або затримка виконання судових рішень щодо матеріальних і нематеріальних зобов'язань, зокрема проти державних підприємств. З огляду на запропоновані українським урядом нові стратегії подолання вказаної проблеми, ця справа була передана до Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду в рамках загальних заходів. Разом з тим, навіть не зважаючи на всі зусилля та впроваджені стратегії, ситуація досі залишається незмінною, адже запропоновані заходи поки що не призвели до системного вирішення існуючої проблеми. Висновок Невиконання судових рішень в Україні залишається серйозною перешкодою для забезпечення прав людини. Попри низку реформ, системна проблема, визнана ще у справі «Іванов проти України», не вирішена повною мірою. Як показують нові рішення ЄСПЛ, включно з Ryaska v. Ukraine, для досягнення реального прогресу необхідний комплексний підхід, що включає реформування законодавства, збільшення фінансування, створення ефективних механізмів виконання судових рішень та постійну роботу над зміцненням довіри до судової системи. Необхідно впроваджувати системні зміни та забезпечити належний контроль за їх виконанням, щоб уникнути подальших порушень прав людини та гарантованих правових захистів. Ми продовжимо слідкувати за подальшим розвитком подій у виконанні національної стратегії та плану заходів до 2025 року. Це дозволить оцінити, чи здатні ці ініціативи забезпечити реальний захист прав людини, або стануть черговим бюрократичним інструментом, що лише витрачатиме зайвий час та ресурси. Крім того, результати реалізації цих заходів стануть показником того, наскільки відповідально Україна виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання перед європейською спільнотою.
16 січня 2025, 11:59