Невдовзі після повномасштабного вторгнення, у травні 2022 року, Законом № 2257-ІХ в Україні було запроваджено новий, унікальний вид санкції. Повна назва цієї санкції, згідно із законодавчим формулюванням - «стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними» (п. 1-1 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про санкції»). По суті, йдеться про те, що майно осіб, які сприяють російській агресії проти України, може бути стягнуто до державного бюджету України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Приміром, якщо російський олігарх контролює підприємства, що входять до оборонно-промислового комплексу держави-агресора, і постачає ворожим збройним силам озброєння, боєприпаси, транспорт, чи деталі для їх виготовлення, то за позовом Міністерства юстиції майно такого олігарха, яке знаходиться на території України, може бути стягнуто судом у дохід держави, або іншими словами – конфісковано.
Так, ця санкція дозволила конфіскувати у наближеного до президента рф російського олігарха Дерипаски п'ятнадцять підприємств на території України, грошові кошти і триста об’єктів рухомого і нерухомого майна. Його конгломерат «Російські машини» включає «Військово-промислову компанію», котра є головним постачальником озброєння та військового обладнання для російських збройних сил.
Загалом, за час існування цієї санкції Вищий антикорупційний суд розглянув понад 60 позовів Міністерства юстиції про стягнення активів у дохід держави. Резюме усіх справ можна знайти тут.
Логіка такої санкції зрозуміла. Вона, по-перше, дає змогу ослабити економічну основу воєнної машини ворога, а, по-друге, може спонукати власників великого капіталу відмовитися від співпраці з державою, яка веде загарбницьку війну.
Утім нещодавно до Конституційного Суду України було подано конституційну скаргу, у якій скаржник – Компанія «АЕРОК Інвестмент Дойчланд ГмбХ» (Надалі – Компанія АЕРОК) – ставить під сумнів конституційність такої санкції. На думку Компанії-скаржника, такий захід суперечить проголошеному в Конституції України принципу непорушності права власності, адже відповідно до статті 41 Конституції «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
Україна є демократичною державою, що сповідує принцип верховенства права, і тому, навіть за умов триваючої війни, для України важливо, аби її відповідь на агресію була правозгідною і відповідала європейським стандартам захисту прав людини.
Під таким кутом зору це дійсно правда, що санкція, передбачена пунктом 1-1 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про санкції», є втручанням у право власності. Більш того, вона становить собою найбільш інвазивне з усіх можливих втручань у права власника – бо внаслідок її застосування особу позбавляють її майна зовсім (не тимчасово, не частково, а зовсім, безповоротно позбавляють).
Однак, важливо розуміти, що не будь-яке втручання у право власності суперечить верховенству права і європейським стандартам захисту прав людини. За певних умов втручання може бути виправданим і правозгідним. Наприклад, коли конфіскація застосовується в кримінальному провадженні як покарання за корисливі злочини – це теж втручання у право власності, але це втручання закономірне, і законне. Тож нікому не спадає на думку говорити про те, що коли у грабіжника конфіскують майно, то це порушує його право власност
Таким чином, головне питання – за яких умов втручання у право власності може визнаватися виправданим? Щоб відповісти на нього, у практиці Європейського суду з прав людини було розроблено спеціальний тест – його називають «тест на пропорційність». Докладно про застосування цього тесту Європейським судом у справах про захист власності можна знайти тут: Карнаух, Б.П. (2021). Захист власності Європейським судом з прав людини та горизонтальний ефект. Право України, 5, 149-166.
Згідно з цим тестом, потрібно дати відповідь на декілька три послідовних запитання:
1) Чи було таке втручання передбачене законом?
2) Чи є мета, заради якої це втручання передбачене, легітимною?
3) Чи є втручання співмірним (пропорційним) до мети, заради якої воно передбачене?
Якщо відповідь на усі три запитання виявиться ствердною, то втручання є виправданим і правозгідним; якщо ж бодай на одне із запитань відповідь «ні», то таке втручання суперечить верховенству права.
Перше запитання у цьому тесті покликане захистити людину від непередбачуваних репресивних заходів з боку держави, про існування яких вона наперед не могла здогадуватись. Утім, що стосується санкції у виді стягнення активів у дохід держави, то ця санкція «чорним по білому» записана в Законі, який є достатньо чітким, недвозначним і був належним чином оприлюднений. Тому після травня 2022 року, коли набрав чинності Закон №2257-ІХ, ні для кого не має бути сюрпризом те, що пособництво агресорові тягне за собою наслідки, в тому числі у вигляді втрати активів.
Друге запитання означає, що обмежувати права людини можна тільки заради суспільно важливих, значимих цілей. У цьому контексті навряд чи можуть бути сумніви в тому, що мета припинити кровопролитну агресивну війну, вибивши із-під ніг агресора економічне підґрунтя його військово-політичної сили, є легітимною метою. Тому, на друге запитання тесту відповідь теж – беззаперечне «так».
Третє питання – найскладніше. Адже воно передбачає визначення співмірності між заходами і ціллю. Це якраз те зважування протилежних інтересів, яке ми повсякчас бачимо на зображенні Феміди. Навіть якщо певне втручання в права чітко передбачене в законі, і цей закон переслідує важливу, легітимну мету, залишається ще один крок – визначити, чи не є втручання занадто суворим, не пропорційним до мети, яка переслідується? Чи не покладає воно на людину надмірний тягар? Чи існують інші шляхи досягнення тієї ж мети, які були б менш «болісними» для людини? У рамках цього ж питання досліджується і процесуальна справедливість, тобто чи мала особа можливість оскаржити такі заходи, висловити свої заперечення і бути почутою?
Третє запитання тесту вимагає ретельного аналізу усіх деталей складного механізму роботи відповідної санкції. Інститут законодавчих ідей запропонував своє бачення цього аналізу у Висновку Amicus Curiae, підготовленому для Конституційного Суду України. Проведений аналіз показує, що відповідь і на третє, фінальне, запитання, має бути ствердною.
З точки зорі пропорційності втручання, слід узяти до уваги такі міркування. Насамперед – це значущість мети, на досягнення якої спрямована ця санкція. Мета припинення війни, а значить – припинення численних смертей і руйнувань – посідає, ймовірно, найвищу позицію в ієрархії мислимих цілей, які може переслідувати публічна влада. У порівнянні з масштабом цієї мети обмеження майнових прав окремої особи видається виправданим кроком. У порівнянні з величезними людськими жертвами та колосальними економічними руйнуваннями, спричиненими війною, втрата власності окремою людиною (особливо коли така людина належить до кола найбагатших) чи компанією видаються майже невідчутними.
По-друге, ця санкція застосовується у судовому порядку (такі справи розглядає Вищий антикорупційний суд України, ВАКС), а значить, за змагальною процедурою. Таким чином, особа, проти якої Міністерство юстиції пред’явило позов, повідомляється про дату, час і місце розгляду справи, може подати свої докази, міркування і заперечення, і навіть оскаржити ухвалене судом рішення в апеляційному порядку.
Більш того, ВАКС, розглядаючи відповідні справи, порівнює активи, що підлягають стягненню, із загальним майном відповідача, щоб уникнути позбавлення єдиного притулку або всіх засобів до існування людини. Оскільки багато відповідачів є російськими олігархами, які втрачають невелику частину своїх статків (ті що знаходяться в Україні), таке порівняння, як правило, не перешкоджає винесенню рішення на користь стягнення активу. Якщо відповідач не є мультимільйонером, він або вона часто виявляється громадянином Росії (або нещодавно ним став) і володіє нерухомістю там. Тому можна з упевненістю сказати, що жодне з рішень ВАКС не залишило відповідача без засобів до існування.
Тож у підсумкові, слід виснувати, що стягнення активів тих, сприяє російській агресії, - це виправдане втручання. Воно переслідує надважливу мету – припинити збройну агресію, позбавивши агресора каналів живлення його військової сили. І перед лицем такої мети позбавлення власності, тих, хто спричиняється до військових зусиль агресора, виглядає співмірним кроком. Тим паче, що застосування відповідної санкції відбувається в межах судового провадження, що ґрунується на змагальності сторін і передбачає можливість апеляційного оскарження ухваленого рішення. Зрештою, вірність нашої держави ідеалам верховенства права не повинна робити нас беззахисними перед лицем екзистенційної загрози.