Ст.9 Закону «Про нотаріат» «Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій» передбачено, що нотаріус та посадова особа органу місцевого самоврядування не вправі вчиняти нотаріальні дії:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- на своє ім’я;
- від свого імені;
- на ім’я і від імені свого чоловіка чи дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер);
- а також на ім’я і від імені працівників даної нотаріальної контори чи працівників, які перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, чи працівників даного виконавчого комітету.
Посадові особи органу місцевого самоврядування не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету.
У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Посадові особи, перелічені у ст.40 Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка (дружини), його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.
Суть обмежень
Названа стаття встановлює обмеження повноважень осіб, які мають право вчиняти нотаріальні дії, зокрема, нотаріусів та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Це положення є необхідним для забезпечення важливих принципів неупередженості і незалежності під час вчинення нотаріальних дій.
Закон відносить до родичів таких осіб: батьків, дітей, онуків, діда, бабу, братів, сестер. При цьому ступінь споріднення з братами та сестрами не уточнюється.
При визначенні поняття «керівник (директор) підприємства» слід виходити з норм ст.65 Господарського кодексу України. Згідно із п.3 цієї статті, керівником підприємства є особа, яка призначається (обирається) власником (власниками) підприємства або уповноваженим ним органом для керівництва господарською діяльністю підприємства. При цьому п.5 визначає правовий статус керівника підприємства і встановлює коло його повноважень: керівник без доручення діє від імені підприємства; представляє його інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами; формує адміністрацію підприємства й вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Як правило, керівник поєднує в собі відразу декілька статусів: керівник-працівник, керівник-представник, а іноді і керівник-власник.
Особливості правового статусу керівника-власника полягають у тому, що керівник, який працює, наприклад, у господарському товаристві й володіє частиною його статутного капіталу, здебільшого має подвійний статус, який слід чітко розрізняти. З одного боку, це статус власника, що дає право і можливість реалізувати як мінімум три основні повноваження, які належать тільки власнику: право на участь в управлінні справами товариства, на дивіденди та на ліквідаційну квоту.
Здійснення керівником підприємства іншого різновиду своєї трудової діяльності, що складає зміст його трудової функції – управління майном господарюючого суб’єкта, регламентується якісно іншою сукупністю прав і обов’язків, які належать керівнику як представнику підприємства. Зазначені права і обов’язки визначають поведінку керівника в економічному обороті, тобто в майнових відносинах, що виникають у результаті господарської діяльності підприємства і лежать поза трудовим процесом.
З метою уникнення суперечливих ситуацій документальне закріплення представницьких повноважень керівника щодо управління майном підприємства визначається в статуті чи положенні кожного конкретного підприємства, а також у контракті, який укладається з керівником, визначаючи тим самим специфічний зміст правового статусу керівника господарюючого суб’єкта. Це є непрямим, але суттєвим підтвердженням трудової природи відносин щодо управління майном господарюючого суб’єкта, що вказує на наявність особливого правового статусу керівника як представника підприємства.
Повноваження керівника визначаються як у сфері матеріально-правових (укладання і підписання договорів, видання наказів тощо), так і у сфері процесуально-правових відносин (представництво у суді, підписання процесуальних документів тощо).
Щоб уникнути помилок
Помилки нотаріусів у оцінці компетенції та дієздатності уповноважених представників юридичної особи та обмежень щодо вчинення нотаріальних дій можуть мати наслідком визнання укладених правочинів, договорів недійсними чи призвести до інших негативних наслідків.
У ч.2 ст.207 ЦКУ встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це:
• установчими документами;
• довіреністю;
• законом;
• іншими актами цивільного законодавства.
У ст.65 ГКУ з наведених питань передбачається наступне. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
З цього випливає, що при вчиненні нотаріальної дії (сфера матеріально-правових відносин) в інтересах чи від імені юридичної особи керівник (директор) цієї юридичної особи тільки представляє її та підписує відповідні документи. При цьому він виступає не від себе особисто і діє не в своїх інтересах.
Отже, вчинення нотаріальних дій у разі звернення до нотаріуса родичів чи осіб з однаковим прізвищем, які діють як представники по довіреності або є посадовими особами (директор) юрособи, вимогами ст.9 Закону України «Про нотаріат» не обмежується.