Запроваджені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (далі — Закон №2147-VIII) зміни до Кримінального процесуального кодексу України, ініціатором яких був депутат Верховної Ради Андрій Лозовий, дістали в народі назву «правки Лозового», і ось уже майже шість років щодо них точаться жваві дискусії у колі правників.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нещодавно критика таких «скандальних правок» вкотре набула широкого розголосу, оскільки дехто вважає, що саме норми щодо строків досудового розслідування в редакції Закону №2147-VIII дають змогу «зливати мільйонні справи», рятують обвинувачених у корупції від антикорупційних органів та є «результатом неякісної роботи нардепів, який може використовуватися для уникнення відповідальності», а тому якнайшвидше необхідно внести чергові зміни та скасувати ці норми. Але чи справді все так однозначно погано з нормами, які визначили строки досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, змінили підхід до продовження таких строків та визначили свого роду «санкції» за їх сплив, спробуємо розібратися.
Встановлення законом строку досудового розслідування як перешкода для органу досудового розслідування
Ще у першій редакції КПК України, яка набрала чинності 19 листопада 2012 року, містилося визначення досудового розслідування (п. 5 ч. 1 ст. 3). У чинній редакції ця норма зазнала незначних доповнень, але незмінним залишається положення, що досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, отже, починає свій відлік загальний строк цієї стадії кримінального провадження.
Аналогічно незмінною до сьогодні залишається і норма ст. 113 КПКУкраїни, відповідно до ч. 2 якої будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цьогоКодексу. Тобто тут законодавець встановив, що має бути якась гранична часова межа вчинення процесуальних дій. Крім того, ч. 8 ст. 223 КПК України встановлено, що слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази — недопустимими. І ця норма також існувала ще в першій редакції Кодексу. Вказані норми однаково стосувалися досудового розслідування як до, так і після повідомлення особі про підозру, тобто фактично окреслювали, що така стадія досудового розслідування має визначений законом початок і логічно, що повинна мати закінчення, обмежене певним граничним строком.
Зі свого боку зміни, внесені Законом №2147-VIII у ст. 219, визначили, що не лише стадія досудового розслідування починається, але і її строк обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, і встановили тривалість такого строку до дня повідомлення особі про підозру, а саме 12 місяців — у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину та 18 місяців —у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Також цю статтю було доповнено ч. 7, відповідно до якої днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об’єднані матеріали кількох досудових розслідувань — день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.
Водночас законодавець визначив механізм продовження такого строку (ч. 1 ст. 294 КПК України), який може бути неодноразово продовжений слідчим суддею за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором. Тобто встановлення часового проміжку тривалості досудового розслідування до повідомлення особі про підозру аніскільки не обмежило органи досудового розслідування, котрі й надалі мають змогу здійснювати досудове розслідування понад 12 чи 18 місяців, лише звертаючись із певноюперіодичністюз відповідним обґрунтованим клопотанням до слідчого судді, котрий, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, має перевірити доцільність продовження такого строку. Адже навіть до повідомлення особі про підозру права, свободи та інтереси осіб обмежуються.
Прикладами є: обмеження права власності шляхом арешту майна з метою збереження речових доказів, втручання у приватне життя та таємницю спілкування внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, порушення інших охоронюваних законом таємниць (банківської, комерційної тощо) шляхом тимчасового доступу до речей і документів тощо. Крім того, часто фактично досудове розслідування здійснюється щодо конкретної особи, попри те, що повідомлення про підозру такій особі не складене та не вручене. Тому встановлення часових меж для здійснення досудового розслідування до повідомлення особі про підозру з можливістю їх продовження за наявності дійсних та обґрунтованих підстав для цього лише сприяє виконанню завдань кримінального провадження щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, приклади якого, зокрема, наведені вище. Варто зазначити, що випадки відмови слідчими суддями у продовженні строку досудового розслідування у фактових кримінальних провадженнях є доволі рідкісними, що вказує на те, що зазначені норми не створюють нездоланних перешкод правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.
При цьому в ч. 8 ст. 615 КПК України визначено, що у кримінальних провадженнях, у яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та на дату введення воєнного стану жодній особі не повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених ч. 2 ст. 219 цього Кодексу. Отже, станом на сьогодні з урахуванням діючого в країні воєнного стану у фактових кримінальних провадженнях сторона обвинувачення жодним чином не обтяжена необхідністю звернення до слідчого судді з клопотаннями про продовження строку досудового розслідування, але і поза межами часу воєнного стану процедура продовження такого строку не є складною.
Застосування процесуальних наслідків закінчення строку досудового розслідування
Фактично у продовження норм ч. 2 ст. 113 та ч. 8 ст. 223 КПК України серед «правок Лозового» з’явилися норми про те, що строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає (ч. 4 ст. 117 та абз. 2 ч. 5 ст. 294 КПК України). Дотримання стороною обвинувачення визначеного законом строку досудового розслідування є запорукою застосування належної правової процедури, адже по суті саме в межах такого строку слідчі та прокурори є уповноваженими на вчинення у кримінальному провадженні процесуальних, зокрема слідчих дій, що можуть створювати певні юридичні наслідки, тому логічною була поява у кримінальному процесуальному законі норм, які регламентують свого роду «санкції» для сторони обвинувачення за порушення вимог закону в частині строків досудового розслідування.
Так, Законом №2147-VIII також було доповнено ст. 284 КПК України пунктом 10, який передбачив, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи, а також абз. 12, відповідно до якого слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.
Зазначені норми щодо строку досудового розслідування, процедури його продовження та наслідків закінчення відповідно до п. 4 парагр. 2 Закону №2147-VIII були введені в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін. Водночас, незважаючи на те, що такі норми набрали чинності вже понад п’ять років тому, до сьогодні ще не сформувалася остаточно однакова практика їх застосування, і попри те, що деякі проблемні питання поступово знаходять свої відповіді у правових позиціях Верховного Суду, досить багато залишаються ще невирішеними. Так, лише близько двох місяців тому Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у Постанові від 11 вересня 2023 року у справі №711/8244/18 зазначила про те, що п. 4 парагр. 2 є спеціальною нормою щодо ст. 5 КПК України і відповідно у спеціально визначеній ним ситуації перевага має надаватися йому, а не загальній нормі ст. 5 КПК України (lex specialis derogat legi generali) та зробила висновки щодо дати введення в дію положень, вказаних у п. 4 парагр. 2 розд. 4 Закону №2147-VIII, а саме 16 березня 2018 року, а не 15 березня, як переважно тлумачилося раніше, а також щодо застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто з 16 березня 2018 року.
Також близько року назад ОП ККС ВС у Постанові від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19 зробила висновок про застосування положень ст. 294 КПК в об’єднаних провадженнях, відповідно до якого продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями законів №2147-VIII і №2617-VIII, у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15 березня 2018 року і які були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати. Втім невирішеним наразі є питання щодо можливості застосування п. 10 ч. 1 ст. 284КПКУкраїни у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 16 березня 2018 року і які були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати, адже у справі №711/8244/18 не було об’єднання матеріалів досудових розслідувань кримінальних проваджень, розпочатих у різний час, а було лише одне провадження, розпочате 15 березня 2018 року, тобто, як визначила ОП ККС, до введення в дію «правок Лозового». Водночас, виходячи з висновків, викладених у згаданій Постанові від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19, вважаємо, що послідовною була би практика щодо можливості застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 16 березня 2018 року і які були об’єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати.
Доцільність скасування «правок Лозового» щодо строку досудового розслідування
Сьогодні увага правової спільноти прикута до декількох ухвал Вищого антикорупційного суду, в яких нещодавно суддями було застосовано норми щодо строків досудового розслідування та наслідків їх спливу у доволі резонансних кримінальних провадженнях (ухвали від 9 жовтня 2023 року у справах №991/7915/23 та №991/2364/23, від 12 жовтня 2023 року у справі№991/2892/22), однак ці справи ще перебувають на розгляді в Апеляційній палаті ВАКС, тому крапки у них ще не поставлено. Постановлення суддями ВАКС таких ухвал призвело до чергового активного обговорення необхідності скасування «правок Лозового», і вже зараз на розгляді Верховної Ради України перебуває проєкт Закону №10100 від 29 вересня 2023 року, яким, серед іншого, запропоновано прибрати строки досудового розслідування до повідомлення особі про підозру та повернути прокурорам вищого рівня повноваження щодо продовження строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.
У внесенні таких змін однозначно зацікавлена сторона обвинувачення, проте навряд чи вони приведуть до ефективності та дієвості кримінальних проваджень, а лише матимуть наслідком зниження рівня судового контролю під час досудового розслідування та звуження змагальності, адже при продовженні строку досудового розслідування прокурором, тобто представником сторони обвинувачення, очевидно порушується баланс інтересів сторін кримінального провадження. Таке «спрощення» зумовить часто невиправдану тривалість досудового розслідування, а отже, і часто безпідставне обмеження прав і свобод учасників кримінального провадження, зокрема як інструмент тиску не тільки на окремих осіб, але і на бізнес.
Висвітлення в численних публікаціях «правок Лозового» щодо строку досудового розслідування виключно у негативному світлі не є виправданим, адже незважаючи на певні складнощі у тлумаченні можливості їх застосування, внесення таких змін уточнило правову процедуру, в межах та з дотриманням якої мають працювати правоохоронні органи та навряд чи було продиктоване лише бажанням позакривати гучні корупційні справи через кілька років після прийняття таких змін.
Водночас прогалини в роботі органів досудового розслідування та застосування у зв’язку із цим судами відповідних процесуальних наслідків аж ніяк не повинні розцінюватися як маніпулювання з боку сторони захисту та «зливання справ» з боку суду. Окрім того, згадані вище норми не є спеціальними суто для корупційних кримінальних правопорушень, тому необхідність їх скасування не має виправдовуватися тільки посиленням заходів боротьби з корупцією, а повинна узгоджуватися з принципами законності, правової визначеності та верховенства права.