Одним із ключових елементів у межах майбутнього післявоєнного економічного відновлення України має стати залучення інвестицій в інфраструктуру морських портів. Розглядаючи можливі варіанти для такого інвестування, потрібно враховувати бекграунд розвитку портового сектору.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На сьогодні значна частина перевантажувальних терміналів у портах Миколаєва, Одеси та Чорноморська оперується міжнародними холдингами та розташована на території відкритих складських майданчиків державної власності, що перебувають в оренді у вказаних холдингів. У переважній більшості випадків зазначені складські майданчики в їхньому первісному вигляді — це відкрита територія з бетонним покриттям. Всі ж інші складові портових терміналів в їхньому сучасному вигляді, за допомогою яких безпосередньо здійснюється перевантаження вантажів, були створені орендарями повністю за рахунок власних інвестицій на десятки та сотні мільйонів доларів США. Отже, сьогодні на вказаних портових терміналах дуже тісно переплетені об’єкти державної власності й приватні інвестиції.
Загальновідомо, що інструмент оренди державного майна — вкрай недосконалий правовий механізм для залучення інвестицій у державну інфраструктуру й історично застосовувався у портовому секторі лише через відсутність інших інструментів для інвестування.
Тому подальший розвиток зазначених портових терміналів можливий за одним із сценаріїв: або шляхом приватизації відкритих складських майданчиків їхніми орендарями, або шляхом трансформації з оренди на концесію.
З огляду на зазначене доцільно звернути увагу на два законопроєкти, які перебувають на розгляді в Парламенті.
Законопроєкт №12230 у січні 2025 року був прийнятий за основу у першому читанні із подальшим доопрацюванням. Цей законопроєкт пропонує радикально змінити правила гри щодо приватизації об’єктів, які перебувають в оренді, а саме — передбачає повне позбавлення орендарів, які здійснили поліпшення орендованого ними майна на суму 25% від вартості об’єкта оренди або більше, права на позаконкурсний викуп такого майна.
Якщо говорити про портову галузь, положення вказаного законопроєкту, очевидно, є несправедливими і не будуть сприяти подальшому ефективному розвитку цієї галузі. Так, приймаючи рішення про вкладання масштабних інвестицій у розвиток портових потужностей, розташованих на орендованих державних складських майданчиках, зазначені вище міжнародні холдинги базувалися на тих правах і гарантіях, якими вони наділялися за законодавством, що діяло на той момент, зокрема на наявності у них права позаконкурсної приватизації поліпшених ними об’єктів оренди (із зарахуванням розміру вкладених інвестицій у рахунок ціни викупу). Тобто скасування такого права свідчило б про порушення базових гарантій захисту інвестиційної діяльності, передбачених як національним законодавством, так і міжнародним правом. Отже, прийняття законопроєкту №12230 не дозволить запустити масштабні приватизаційні процеси в українських морських портах, а призведе до виникнення численних судових спорів між наявними інвесторами та державою. Це зі свого боку не сприятиме покращенню інвестиційного іміджу України.
Задля уникнення описаного негативного сценарію законопроєкт №12230 потребує значного доопрацювання, в межах якого повинен бути знайдений справедливий баланс між державними інтересами та інтересами інвесторів (наприклад, шляхом запровадження спеціальних правил приватизації, які поширюватимуться виключно на об’єкти портової інфраструктури).
Законопроєкт №7508 був прийнятий за основу у першому читанні у жовтні 2022 року.
У липні 2024-го на сайті Парламенту була опублікована порівняльна таблиця до другого читання, яка, серед іншого, пропонує внести зміни до поточної редакції Закону України «Про концесію» в частині врегулювання процедури переходу з оренди на концесійні договори. Сам механізм трансформації оренди у концесію був закладений у поточну редакцію Закону України «Про концесію», прийняту у 2019 році. Такий механізм передусім призначений для залучення інвестування саме в інфраструктуру морських портів як можливої альтернативи до приватизації такої інфраструктури, з урахуванням специфіки розвитку портової галузі.
Однак чинні положення Закону України «Про концесію», які регулюють процедуру переходу з оренди на концесію, містять низку недоліків, що унеможливлюють практичне застосування вказаної процедури у портовій галузі. У результаті станом на сьогодні жодного успішного прикладу трансформації з оренди на концесію в морських портах поки що не відбулося.
Редакція законопроєкту №7508, підготовлена до другого читання, покликана усунути недоліки поточної процедури трансформації з оренди на концесію та запровадити прозорий і практично дієвий алгоритм дій в межах такої трансформації. Вказані положення цього законопроєкту в разі їх прийняття матимуть позитивний вплив на розвиток портової галузі, зокрема сприятимуть покращенню її інвестиційної привабливості.