Початок року — завжди гарний привід підбити підсумки року минулого та проаналізувати важливі рішення, які мали значення для юридичної практики. Не є винятком і рішення Великої Палати Верховного Суду. Наприклад, аналізуючи її діяльність у 2024 році, особливу увагу варто звернути на рішення від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц. Це рішення має велике значення для широкого кола кредиторів, оскільки висвітлює позицію суду вищої інстанції щодо можливості збільшення позовних вимог. А саме — подання вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих згідно зі ст. 625 ЦК України під час розгляду справи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Обставини справи
Якщо говорити стисло, то обставини справи, у якій ВП ВС винесла важливе рішення, були такі. У квітні 2021 року ПАТ «АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Банк просив ВС скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у тій частині, де йому відмовили у стягненні з боржників — фізичних осіб 3% річних і суми індексу інфляції. Ці кошти були нараховані за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України як компенсація за несвоєчасне виконання судового рішення. Банк просив ухвалити нове рішення, яким його вимоги у цій частині були б задоволені.
Позиція касатора полягала в тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у стягненні 3% річних та інфляційних втрат, оскільки банк, відповідно до ст. 49 ЦПК України, мав право змінювати розмір своїх позовних вимог (збільшувати або зменшувати їх) у межах загального позовного провадження протягом періоду з 23 червня 2016 року (дата відкриття провадження судом першої інстанції) до 3 листопада 2020 року (дата закриття підготовчого засідання в цій справі).
Відповідно до заяви банку про збільшення позовних вимог, поданої 15 вересня 2020 року (т. 4, а. с. 85–87), він просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України через невиконання судового рішення 2010 року за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року.
Зазначений період охоплює три роки до подання позовної заяви, тобто з 15 червня 2013 року, що відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц.
Отже, суд апеляційної інстанції помилково визначив цей період, рахуючи останні три роки до моменту подання заяви про збільшення позовних вимог (т. 4, а. с. 85–87). Тобто з вересня 2017 року до вересня 2020-го.
Суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій ВП ВС, викладених у постановах від:
• 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц;
• 28 січня 2020 року у справі №50/311-б;
• 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18;
• 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Нагадаю, що до завершення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову, подавши відповідну письмову заяву. Якщо справа розглядається за спрощеною процедурою, таку зміну можна зробити не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання.
Тож Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, що, отримавши таку заяву, суд має визначити її зміст і вирішити, чи це подання нового позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об’єднання позовних вимог, чи зміна предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну самої вимоги позивача, тобто вибір іншого способу захисту свого права (відмінного від того, що був зазначений спочатку). А зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасно змінити і предмет, і підстави позову не можна, оскільки це фактично буде новий позов із іншою матеріально-правовою вимогою та новими обставинами.
Водночас збільшення або зменшення розміру позовних вимог стосується лише зміни кількісних показників за тією самою вимогою, яка була заявлена раніше. Це може стосуватися тільки вимог майнового характеру. Додавання нових вимог, які не були зазначені в тексті позовної заяви, під виглядом збільшення розміру позовних вимог є неправомірним.
Якщо у заяві про зміну предмета або підстав позову зазначено нову вимогу, яка базується на інших обставинах і правових підставах, це, по суті, є новим позовом.
Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично визнала вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за порушення строків повернення кредиту новими вимогами, які змінюють підстави та предмет позову.
Усталена практика
Слід зазначити, що згідно з усталеною практикою суддів зобов’язання зі сплати інфляційних втрат і 3% річних є акцесорними (додатковими до основного), залежать від основного зобов’язання і поділяють його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови ВП ВСУ від 7 квітня 2020 року у справі №910/4590/19; п. 64 постанови ВП ВСУ від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19).
Отже, вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими (акцесорними) і тісно пов’язані з вимогами про стягнення боргу. Вони не є новими окремими вимогами, які могли б змінити предмет або підстави позову.
Висновки
З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №657/1024/16-ц під час підготовки позову варто зазначати усі вимоги одразу. Це дасть змогу уникнути зайвих витрат часу та коштів (зокрема на сплату судового збору). До таких вимог слід віднести не лише вимогу про стягнення боргу, а й усі інші можливі пов’язані суми: витрати, проценти та неустойку.