Застава як запобіжний захід завжди була важливим інструментом у кримінальному процесі. Її мета згідно з процесуальним кодексом — забезпечити виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього обов’язків (з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків). Проте наразі все частіше можна спостерігати непомірні розміри застави для підозрюваних. Особливо це актуально в умовах резонансних справ, коли суми застави обчислюються мільйонами гривень, що фактично унеможливлює її внесення. Застава у таких випадках перетворюється на механізм тиску на особу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті ми розглянемо теоретичні основи визначення розміру застави, судову практику, а також проблеми, що виникають через відсутність належного врахування майнового стану підозрюваного.
Теоретичні аспекти визначення розміру застави
Кримінальним процесуальним кодексом встановлено критерії для визначення розміру застави (ст. 182 КПК):
- за нетяжкі злочини розмір застави становить від одного до 20 прожиткових мінімумів (далі — ПМ) для працездатних осіб (від 3028 грн до 60 560 грн);
- за тяжкі злочини — від 20 до 80 ПМ (від 60 560 грн до 242 240 грн);
- за особливо тяжкі злочини — від 80 до 300 ПМ (від 242 240 грн до 908 400 грн).
У виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80–300 ПМ (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК). Верхньої межі застави законодавством не передбачено.
Чи дотримуються суди принципу врахування майнового стану?
Практика судів свідчить про те, що майновий стан підозрюваних часто ігнорується або враховується формально. Зокрема, можна визначити такі поширені проблеми:
- Призначення непомірних застав без оцінки фінансового стану підозрюваного.
- Формальне обґрунтування розміру застави, коли акцент робиться лише на тяжкості злочину або розмірі ймовірних збитків.
На жаль, все більше ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з непомірними заставами не з’являються у ЄРДСР. Проте у ЗМІ часто фігурують справи з явно непомірними заставами із рекордними сумами до 500 млн грн.
Практика свідчить, що згодом розмір застави поступово зменшується. Відповідно можна зробити висновок, що непомірна застава часто використовується як елемент тиску на підозрюваних.
Зазвичай однією з найбільших проблем є те, що суди визначають розмір застави без належного аналізу реального фінансового стану підозрюваного. Обов’язок доведення цього факту має покладатися на сторону обвинувачення, однак на практиці прокурори переважно посилаються лише на розмір шкоди або отриманої неправомірної вигоди, без надання доказів того, що підозрюваний має достатні ресурси для внесення застави.
Уже є сформована практика правоохоронних органів обґрунтовувати розмір застави виключно ймовірними збитками. Проте жодним чином не обґрунтовують дохід цієї особи і чи є ця сума для особи помірною, чи наявність інших видів доходів, нерухомості тощо. На практиці бувають ситуації, коли в особи єдине джерело доходу — це заробітна плата, і жодних інших видів доходів в особи немає, проте суд визначає розмір застави в мільйони гривень, і для особи це непомірний розмір. Як наслідок, запобіжний захід є безальтернативним.
Також на практиці ще зустрічається підхід слідчих суддів, що «основна частина вигоди від ймовірно вчиненого кримінального правопорушення могла відійти підозрюваному». Наприклад, слідча суддя ВАКС застосувала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі більше 100 млн грн (справа №991/510/23). Обґрунтування такого розміру застави пояснюється тим, що слідча суддя врахувала ймовірний прибуток підозрюваного від вчинення злочину.
Цей підхід суперечить міжнародним стандартам та практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). У рішенні «Гурепка проти України» (2005 рік) ЄСПЛ зазначив, що встановлення непомірної застави без врахування майнового стану підозрюваного є порушенням ст. 5 Європейської конвенції з прав людини.
Також у рішенні у справі «Істоміна проти України» (Istomina v. Ukraine, заява №23312/15), що стосується визначення судом розміру застави у кримінальних справах, оцінюючи національне законодавство, ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «…з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».
Окремо варто звернути увагу на питання впливу суспільного резонансу та/або політичного підґрунтя на встановлення суми застави. Це також може свідчити про намагання використати заставу не як запобіжний захід, а як механізм тиску.
Але у практиці є і позитивні випадки застосування:
- Яскравим прикладом є ухвала ВАКС від 23 лютого 2024 року у справі №991/733/24. Суд відмовився затвердити запропоновану прокуратурою заставу в розмірі 268 096 062 грн, оскільки вона не відповідала майновому стану підозрюваного і не співвідносилася з ризиками у кримінальному провадженні.
- Також в ухвалі ВАКС від 30 січня 2024 року у справі №991/715/24 суддя врахував тривалий строк перебування особи під вартою, процесуальну поведінку підозрюваного та стан його здоров’я, що свідчить про більш виважений підхід.
Висновок
Застава як запобіжний захід повинна бути ефективним інструментом правосуддя, а не механізмом покарання чи тиску на особу. Українське законодавство та судова практика мають наблизитися до європейських стандартів, щоб забезпечити баланс між правами підозрюваного та інтересами правосуддя. Суди повинні суворо дотримуватися вимог ст. 182 КПК і виважено підходити до визначення суми застави, а не орієнтуватися лише на резонансність справи або розмір завданих збитків. Встановлення справедливого підходу до визначення розміру застави дасть змогу гарантувати належний рівень правової захищеності та дотримання принципів верховенства права.