Нещодавно презентовано новий проект Закону України «Про державну службу» (№ 2490-VIII), відповідно до якого величезна кількість служителів держави позбудуться статусу державного службовця, серед яких, зокрема, помічники суддів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ставлячи під сумнів цим проектом відношення помічників суддів до осіб, які безпосередньо займаються діяльністю щодо практичного виконання завдань і функцій держави, варто виходити з аналізу посадових обов’язків, які ними виконувалися, виконуються і будуть виконуватися в подальшому незалежно від їхнього статусу. Не вдаючись до поглибленого висвітлення положень типової посадової інструкції помічника судді суду загальної юрисдикції по усій Україні, можна проаналізувати суть його роботи як окремої трудової одиниці в системі органу державної влади (того чи іншого суду). Тобто виходити з особливостей завдань, функцій, відповідальності помічника судді на сьогодні.
Так, основним завданням помічника судді під час здійснення ним службових обов’язків є виконання функцій, що допомагають у реалізації суддею свої обов’язків зі здійснення судочинства. Такі обов’язки покладені на суддю державою, яка має три гілки влади, законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України).
Тобто є певна модель:
- держава як організація суспільства, що має монополію на владу;
- суддя як суб’єкт здійснення реалізації державних завдань однієї з гілок державної влади;
- помічник судді як невід’ємна частина окремого елементу цієї моделі, тобто судді.
Суть запропонованої схеми зводиться до того, що раніше, ще за часів, коли інституту помічника судді не існувало, суддя здійснював ті ж самі повноваження, покладені на нього державою, однак самостійно, без будь-якої допомоги. Із введенням посади помічника судді ці повноваження судді частково були делеговані помічникові для забезпечення більш ефективного здійснення правосуддя та з метою вдосконалення роботи вітчизняних судів.
Проект Закону України «Про державну службу» пропонує віднести помічників суддів до патронатної служби, яка є в інших державних органах, зокрема у політиків. При цьому чомусь не звернуто увагу на те, що посади політика і судді за своєю основою і суб’єктивною ознакою є несумісними, а тому і їхні помічники також не можуть вважатися тотожними за характером обов’язків, які на них покладаються.
Так, поняття «помічник депутата» і «помічник судді» не є уніфікованими, а за своїм змістом і внутрішньою суттю зовсім різні.
Політик, зокрема депутат, є фігурою публічною та виборною, що виділяє його серед інших суб’єктів, які працюють у системі державного управління. Натомість суддя, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є фігурою також державного управління, проте виключно аполітичною, тобто не має права належати до певних політичних партій, професійних спілок тощо. Відповідно його безпосередній помічник є також особою, яка повинна відповідати таким самим вимогам, що і задекларовані у чинному Законі України «Про державну службу» та Положенні про помічника судді.
Крім того, політик як виборна особа має певне обмеження у часі для зайняття своєї посади, натомість як суддя відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обраний уперше з правом бути переобраним безстроково або є обраний безстроково. Це основний принцип незалежності судді в Україні. Не зрозуміло, чому його безпосередній помічник, який у багатьох випадках працює із суддею десятки років, повинен бути позбавлений захисту своїх прав на роботу протягом усього періоду роботи судді. Така невизначеність щодо роботи на посаді помічника судді суперечить Кодексу законів про працю України, яким передбачено рівність трудових прав громадян України.
Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин (стаття 21 Кодексу). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 Кодексу).
Багато помічників суддів до липня 2010 року приймалися на роботу за конкурсом і здійснювали вибір такої професії, у тому числі, через віднесення посади помічника судді до державних службовців. Це давало певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо.
На сьогодні постають питання: чому немає розмежування за критеріями добору помічника судді за колишнім законодавством і нинішнім, чому не береться до уваги ступінь його відповідальності під час здійснення службових обов’язків, суть роботи та навантаження. Основним повноваженням судді є розгляд судових справ і ухвалення судових рішень, велику кількість проектів яких готує саме помічник. Тому є абсолютно незрозумілим, як працівник органу державної влади, що займається безпосередньою роботою із забезпечення виконання функцій держави щодо здійснення судочинства, підготовки судових справ до розгляду та проектів судових рішень, може не бути державним службовцем.
Погіршення існуючого становища, недотримання соціальних та економічних гарантій при прийнятті нових законів не припустиме згідно зі статтею 22 Конституції України, що є також основою демократичного суспільства і цивілізованої правової держави.
Статтею 22 Конституції України передбачено недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Аналогічна позиція викладена в статті 64 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Крім цього, постає питання: а чи не порушує зазначений проект закону також статтю 58 Конституції України, якою визначається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто, мається на увазі те, що посада помічника судді, що віднесена чинним законодавством до посад державної служби, не може бути виключена з цієї системи у зв’язку з прийняттям нових законів чи нормативно-правових актів.
Хочу, щоб читачі зрозуміли, що позбавлення помічника судді статусу державного службовця є неприйнятним у розрізі існуючого законодавства в Україні, оскільки про забезпечення прав і свобод інших посадових і службових осіб, яких згаданий проект закону позбавляє цього статусу, йдеться в інших законах. У той самий час помічник судді про встановлення свого правового статусу у спеціальному Законі чекав багато років, і на сьогодні знов може опинитися у невизначеному становищі: беззахисний, безправний, безіменний.
Хочеться запитати у суддів: наскільки роботу помічника судді вони вважають важливою для системи судочинства в Україні? Думаю більше ніж 80 відсотків скажуть, що така посада є основою для забезпечення підготовки і розгляду судових справ. Такий показник становить більше ніж декілька тисяч осіб, кожний з яких віддав значну кількість своїх професійних сил та вмінь служінню державі та його народу. Говорити сьогодні про не включення помічника судді до посад державної служби неприпустимо, принизливо.
Наслідки такого ставлення до статусу помічника судді є абсолютно негативними для суспільства, оскільки це може призвести до того, що величезна кількість помічників, які за мізерну заробітну плату працювали задля держави і народу України, після позбавлення єдиного, що у них залишилося, – статусу державного службовця, розчаруються у своїй професії та залишать місце роботи. Така ситуація позбавить судову систему великої кількості фахівців і може призвести до зростання кількості безробітних громадян, які звернуться до органів соціального захисту. Що знову таки призведе до витрачання державних коштів.
До того ж масове звільнення цих працівників призведе до того, що судді залишаться сам на сам із великим навантаженням на них та неспроможністю вчасно здійснювати судочинство, виготовляти повні тексти рішення тощо. Це може призвести до затягування розгляду судових справ і, як наслідок, порушення прав громадян, які звертаються до суду з метою їх законного захисту, що є неприпустимим у державі, яка обрала європейський вектор розвитку.
Ті ж помічники, які залишаться працювати в системі судових органів влади після позбавлення статусу державного службовця, позбавляються і певних заборон та застережень, передбачених законами України «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про очищення влади».
Така ситуація є неприпустимою, оскільки матиме місце неконтрольоване порушення чинного законодавства, причому легально. Наприклад, помічник судді зможе сприяти своєму найближчому родичу у найшвидшому розгляді справи чи у здобутті посади в апараті суду, чи взагалі буде на платній основі здійснювати консультації щодо тієї чи іншої справи, що прямо суперечить законодавчим положенням.
Можна наводити багато прикладів, якими запропонований проект Закону України «Про державну службу» ставить під сумнів майбутнє незалежної судової системи в Україні та підриває авторитет суддів у суспільстві в такий нелегкий для нашої країни час.
Підсумовуючи сказане, наголошу, що в системі сучасного судочинства немає найбільш універсального працівника, ніж помічник судді. Вимоги до зайняття цієї посади є вкрай високими, а її престижність є беззаперечна. Враховуючи ймовірне прийняття сумнівного законопроекту, який повністю змінює модель державної служби в Україні, помічника судді фактично буде прирівняно до технічного працівника, і немає підґрунтя вважати посаду помічника судді привабливою для вибору майбутніми фахівцями. Щодо існуючих фахівців – помічників суддів, то мабуть більшість працюючих «колишніх» держслужбовців дійде висновку, що подальше перебування на роботі без соціального, економічного та іншого державного захисту є неперспективним та марним, і помічник судді може перетворитися у низькопрофесійну, некваліфіковану трудову одиницю, яка не задовольнятиме потреб ні держави, ні суспільства.