Говорячи про правові механізми повернення вилученого під час обшуку майна, передусім, необхідно виходити з його правого статусу. В ухвалі про проведення обшуку слідчий суддя, як правило, визначає майно, яке слідчому дозволено вилучити під час проведення обшуку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно, правовий статус майна, вилученого під час обшуку, відрізняється залежно від того, зазначене воно в ухвалі слідчого судді на обшук чи ні. Майно, яке не визначене в ухвалі слідчого судді, але було вилучене під час обшуку, має статус тимчасово вилученого майна.
Кожен адвокат, який зіштовхувався з питанням повернення тимчасово вилученого під час обшуку майна, має свій напрацьований досвід. В результаті обшуку можливі два варіанти розвитку подій щодо тимчасово вилученого майна: клопотання про арешт майна або його повернення.
Повернення майна, вилученого під час обшуку, на яке був накладений арешт
У наведеному випадку, коли слідчий суддя наклав арешт на тимчасово вилучене під час обшуку майно, існує певний алгоритм дій. Після отримання ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно клієнта необхідно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою (відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України) або згідно зі ст. 174 КПК України до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна. Інколи подається одночасно апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді та клопотання про скасування арешту до слідчого судді.
Питання про те, яким шляхом йти (через першу інстанцію або в апеляційному порядку), в кожному конкретному випадку визначається окремо та залежить, передусім, від завантаженості суду. При цьому необхідно враховувати, що з клопотанням про скасування арешту відповідно до ст. 174 КПК України, мають право звернутися особи, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна.
Здебільшого судова практика свідчить, що у значній кількості випадків накладення арешту на майно розглядається за відсутності власників. При цьому, на відміну від апеляційного порядку оскарження, де встановлений 5‑денний строк подачі апеляції, строки для подачі клопотання про скасування арешту майна відсутні.
Оскаржуючи накладений на майно арешт, насамперед, необхідно звертати увагу суду на певні моменти. Якщо арешт накладався з метою забезпечення конфіскації майна та спеціальної конфіскації (ч. 4‑5 ст. 170 КПК України), потрібно звертати увагу на те, чи є в матеріалах кримінального провадження будь-які дані про повідомлення підозри особі, щодо майна якої ставилося питання про накладення арешту. Адже відсутність таких даних свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на відповідне майно.
Також слід звертати увагу суду на стан досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, використовуючи витяги з ЄРДР. Наприклад, якщо на момент розгляду внесеного клопотання про арешт майна слідство було зупинене, це унеможливлює здійснення слідчим та прокурором будь-яких процесуальних дій.
Окрім того, рекомендуємо звертати увагу на те, чи долучалося до матеріалів клопотання про арешт майна, копія постанови про визнання майна речовим доказом (для випадків, коли мета арешту — збереження речових доказів), адже висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України.
У разі оскарження ухвал суду про арешт лімітів сум ПДВ у системі електронного адміністрування товарів, чим особливо зловживають правоохоронні органи, необхідно звертати увагу на наступне. Ліміт суми ПДВ у системі електронного адміністрування в Державній фіскальній службі України певного суб'єкта господарювання не відповідає вимогам майна, на яке може бути накладений арешт, не є майном у розумінні цивільного, господарського законодавства, а отже, не є майном. Суми ліміту ПДВ від початку їх нарахування становлять власність держави, а платник податків, який реєструє податкові накладні та декларує податкові зобов'язання, фактично виступає лише тимчасовим власником цих сум до моменту виконання податкового обов'язку з їх декларування і сплати.
Арешт з метою забезпечення цивільного позову, який буде поданий у майбутньому, унеможливлює з'ясування питання співмірності вартості майна, на яке слідчий просить накласти арешт, та ціни позову, оскільки він ще не поданий зацікавленою особою. Акцентування у відповідному клопотанні або апеляції на тому, що сторона обвинувачення порушила строк на звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, не є самостійною підставою для задоволення вимог про скасування арешту майна. Окрім того, необхідно враховувати численну практику ЄСПЛ, де йдеться про необхідність співмірності обмеження права власності особи з потребами кримінального провадження.
Слід звертати увагу на те, що слідчий суддя не має права вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, тобто не може оцінювати докази з позиції їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи за вчинення злочину. Він лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною і достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких є накладення арешту на майно.
Якщо слідчий суддя не прийняв рішення за результатами розгляду клопотання про арешт майна потягом 72 годин, слідчий зобов'язаний повернути тимчасове вилучене майно відповідно до вимог ч. 6 ст. 173 КПК. Якщо слідчий не дотримався обов'язку повернення тимчасово вилученого майна, бездіяльність слідчого оскаржується в порядку, передбаченому ст. 303 КПК.
Повернення майна, вилученого під час обушку, на яке не був накладений арешт
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подане слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно негайно має бути повернуте особі, в якої воно було вилучене.
Водночас на практиці зазначені вимоги щодо повернення майна здебільшого не дотримуються. Тому після спливу 48 годин або після відмови слідчого судді в арешті майна необхідно готувати відповідне клопотання про повернення тимчасово вилученого майна до слідчого/прокурора. Якщо слідчий протягом 48 годин не подав клопотання до слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна, бездіяльність слідчого може бути оскаржена шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ст. 303 КПК.
Скарга подається слідчому судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. За результатами розгляду скарги, за умови доведення факту, що ухвалою про обшук не був наданий дозвіл на вилучення такого майна, суд має право постановити ухвалу про зобов'язання слідчого повернути тимчасово вилучене майно.
Повернення майна, вилученого під час обшуку, яке було зазначене в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук, а також надано дозвіл на відшукання та вилучення
Більше труднощів виникає у разі повернення вилученого під час обшуку майна, яке було зазначене в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук, а також надано дозвіл на відшукання та вилучення. Слідчі органи зазвичай не арештовують таке майно, а визнаючи його речовими доказами, не повертають володільцю.
Незважаючи на суперечність думок про те, чи є таке майно тимчасово вилученим, правоохоронні органи фактично маніпулюють положеннями ст. 236 КПК України, де зазначено, що вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Судова практика також йде саме цим шляхом, відмовляючи у поверненні такого майна та мотивуючи це тим, що певне майно є майном, прямо передбаченим ухвалою про проведення обшуку для вилучення, а тому воно не є тимчасово вилученим майном. У такому випадку доцільно використовувати правові механізми для повернення тимчасово вилученого майна його володільцям: звернення з відповідним клопотанням до слідчого/прокурора, оскарження до суду бездіяльності з повернення майна.
При цьому до скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора, що полягає у протиправному неповерненні тимчасового вилученого майна, яке не було арештоване в законному порядку, не застосовується визначений у ст. 304 КПК України граничний строк оскарження, оскільки така бездіяльність є триваючою до моменту фактичного повернення майна, а тому до цього моменту можна подавати відповідні скарги слідчому судді.
Отже, попри недосконалість окремих положень чинного Кримінального процесуального кодексу України щодо визначення правового статусу вилученого під час обшуку майна, наполегливе використання наявних вище правових механізмів надає реальну можливість поновлення прав та законних інтересів власника майна.