Оскарження службового розслідування через призму практики Верховного Cуду

Звільнення посадових осіб суб’єктів публічного права зазвичай супроводжується певними підготовчими діями з боку роботодавця. Зокрема, важливим етапом процедури звільнення є проведення службового розслідування з метою збирання доказів порушень з боку посадовця.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Нерідко службове розслідування використовується роботодавцем для відсторонення небажаної посадової особи, що зумовлює негайне припинення виконання працівником своїх службових обов’язків. Так як звільнення передбачає обов’язкову наявність підстав, законність яких може бути перевірена в судовому порядку, формула «службове розслідування + відсторонення» виглядає зручнішим рішенням для роботодавця при невідкладній потребі припинення виконання своїх обов’язків небажаним працівником.

Водночас право на ініціювання службового розслідування не є абсолютним, а має чіткі межі за різними критеріями.

Основним нормативно-правовим актом з спірного питання є постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, якою затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — Постанова N 950). Вказана постанова поширюється на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто на більшість керівників і службовців комунальних, державних підприємств, установ та організацій.

Постанова № 950 передбачає чітко визначені підстави для проведення службового розслідування:

1. у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

2.  у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

3. на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

4. з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності — особи, яка виконує його обов'язки (далі — керівник органу).   

Буквальний аналіз цих підстав дозволяє дійти висновку про їх вичерпність та неуніверсальність. Типові сценарії, які передбачають проведення службових розслідувань керівником, можна узагальнити до наступних:

1. винні дії службовця, які пов’язані з заподіянням негативних наслідків у вигляді людських жертв, значної матеріальної або моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян (тобто, матеріальний склад правопорушення);

2. корупційні або пов’язані з ними правопорушення; 

3. за власним бажанням працівника.

Проте роботодавець має можливість зловживати своїм правами, перекручуючи фактичні обставини ситуації під штучні підстави за постановою № 950 з метою якнайшвидшого відсторонення посадовця та припинення виконанням ним своїх повноважень. На жаль, суди не завжди ретельно перевіряють ці факти, обмежуючись загальними фразами про «законність підстав службового розслідування» та не перевіряючи їх на чітку відповідність вимогам постанови №950. Практика Верховного Суду так само є суперечливою.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі 331/147/22 від 12.07.2023 суд, перевіряючи відповідність наказу про службове розслідування, дійшов висновку про відсутність в діяннях позивача підстав для ініціювання службового розслідування за пунктом 1 Порядку. За наведених обставин, відсторонення працівника так само відбулось незаконно, що зумовило поновлення його до роботи на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції та задовольнив позов про скасування розпорядження про створення комісії з службового розслідування.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі 727/386/17 від 01.08.2019 суд погодився з доводами судів першої та апеляційної інстанції про незаконність розпорядження про службове розслідування. Мотивуючи рішення, Суд зазначив наступне: «належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбачених пунктом 1 Порядку підстав для проведення службового розслідування відносно позивача за фактами неналежного виконання посадових обов'язків в частині дотримання трудової дисципліни суду не надано.» Ця позиція цікава тим, що неналежне виконання обов’язків повинно існувати на момент проведення службового розслідування і підтверджуватись належними доказами. Якщо таких обставин не існує, а службове розслідування ініціюється для їхньої перевірки, розпорядження роботодавця суперечить пункту 1 Порядку. 

Натомість у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі 201/8462/21 від 23.03.2023 містяться дещо протилежні висновки. У вказаній справі суд погодився з службовим розслідуванням та відстороненням керівника комунальної лікарні, яке призначено з метою перевірки фактів, викладених у доповідних записках щодо значних матеріальних збитків на підприємстві. Тобто у вказаній справі на момент призначення службового розслідування факти неналежного виконання обов’язків позивачем та значні збитки не встановлені, але оспорюваний наказ видається саме з метою перевірки таких обставин.  

Подібний висновок Верховного Суду міститься і в постанові Касаційного цивільного суду по справі 278/2435/19 від 24.11.2021, де зазначено наступне: «доповідні записки стосовно перешкоджання позивачем у проведенні перевірки підприємства були достатньою підставою для висновку про можливе неналежне виконання позивачем службових обов'язків, що могло заподіяти значну матеріальну шкоду підприємству…» Верховний Суд відступив від буквального змісту п. 1 Порядку. Підставою перевірки став не факт неналежного виконання обов’язків та спричинених збитків, а можлива поведінка працівника та можливі негативні наслідки.  

Отже, наразі в практиці Верховного Суду існують різні підходи при перевірці підстав службового розслідування. Водночас працівники, які стали «жертвами» свавільного відсторонення від роботи та службового розслідування мають реальну, а не ілюзорну можливість оскаржити дії керівників в суді.