Для ІТ-сфери передача прав на створені об’єкти (код, дизайн, графіка, алгоритми тощо) є надзвичайно важливим питанням, оскільки це буде визначати власника продукту та отримувача прибутку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Водночас міжнародна специфіка ІТ-проєктів і колізії законодавства можуть призвести до того, що процес передачі прав не є ефективним. Пропонуємо розглянути, які типові помилки виникають під час передачі прав інтелектуальної власності в ІТ та як х уникнути.
Якщо ІТ-фахівець працює за трудовим договором і створив комп’ютерну програму, то всі права на новостворений об’єкт належать роботодавцю, якщо інше не передбачено договором. Ці норми визначені у ч.4 ст.181 Угоди про асоціації з ЄС та ч. 2 ст.14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦКУ, права на об’єкт належать роботодавцю та працівникові спільно, якщо інше не встановлено Кодексом або договором. Аналогічним чином законодавство регулює процес передачі прав на обʼєкти, що створення на замовлення (договір послуг, підряду тощо).
Що стосується переліку обʼєктів — то він не є вичерпним. Якщо керуватися ст.433 Цивільного кодексу, то ІТ-сфери це можуть стосуватися: компʼютерні програми та компіляції даних, музика, відео, статті, фото тощо. Тобто за замовчуванням ІТ-фахівець, після створення ІТ-продукту, не матиме прав самостійно відтворювати, перероблювати, розповсюджувати примірники комп’ютерної програми тощо. Якщо йдетьтся про міжнародний проєкт, то можуть застосовуватися норми іншої країни, створюючи додаткові невизначеності.
Щоб уникнути ситуації, коли розробник не може використовувати свій ІТ-продукт, рекомендовано окремо укласти договір про передачу прав перед створенням об’єкта, а не розраховувати лише на трудовий договір чи договір підряду.
Для уникнення будь-яких колізій, рекомендовано укладати письмові договори щодо співпраці (трудовий, послуг, підряд тощо) й описувати порядок передачі прав. Це врегулює відносини між учасниками проекту й зробіть процес зрозумілим і міжнародним учасникам.
Передача прав може бути автоматична з можливістю підписувати акти приймання-передачі, щоб остаточно зафіксувати факт створення розробки та перехід виключних майнових прав на них. З нашого досвіду, можна уникнути постійного підписання актів, однак рекомендовано робити це час від часу (завершення проєкту, визначений період час як-от раз на квартал, при виході учасника з проєкту тощо).
Один зі способів фіксації прав ІВ на об’єкт є депонування. Це процес цифрового зберігання та забезпечення доступу до нього через хмарні платформи. Метою такого способу фіксації є надійне збереження та упорядкована організація доступу до певного об’єкту, де кожен бажаючий може отримати інформацію про автора та особу, якій належать права ІВ на об’єкт. Депонування забезпечує потреби авторів у доказовій базі у разі потреби захисту прав.
В Україні процес депонування не розвинений, проте ІТ-фахівці можуть зберігати свої розробки на таких міжнародних платформах як Blue Ocean. Для того, щоб зберегти об’єкт на подібних платформах, достатньо створити обліковий запис, завантажити об’єкт та описати його, оплатити послугу та отримати сертифікат. Не рекомендується передавати програмне забезпечення чи код через платформи хмарного зберігання, оскільки суду потрібно буде надавати доступ до програмного забезпечення, щоб довести факт передачі об’єкта.
Тому у договорі важливо чітко вказати спосіб передачі програмного забезпечення, наприклад, передача через фізичний носій чи електронну пошту. Передачу об’єкта за цими способами легше буде довести в суді.
У договорі про передачу прав потрібно зазначити об’єкт, права на який передаються, способи використання об’єкта, строк, на який передається право, територія, на якій може здійснюватися право, розмір та строки оплати спеціалісту. Відповідно до законодавства України, перелік способів використання об’єктів не є вичерпним. Наприклад, публікація комп’ютерної програми на сайті, відтворення, розповсюдження примірників програми, внесення змін до вихідного коду об’єкта.
Варто також звернути увагу на майнові права, які передаються. Це право відтворювати, здавати в найм, розповсюджувати об’єкт тощо. Усі права, які передаються, мають бути зазначені в договорі з ідентифікацією самих прав, залежно від виконаних робіт членами команди. Ті права, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані. Тому деталізація умов договору, є одним із найкращих способів захисту інтересів як розробника, так і замовника.
В США існує режим «work for hire» («службового твору»), за яким всі права на твір будуть належати компанії. Правові норми США не містять особливих обмежень на передачу прав на ще не створені об’єкти і не вимагають зазначення точного переліку прав, які мають бути передані, і не обмежують розробника в можливості передачі немайнових прав компанії. У договорі важливо зазначити чітке технічне завдання, яке розробник буде виконувати. У завданні мають бути вказані бажаний результат роботи, матеріали, які будуть використовуватися для розробки об’єкта, та спосіб, яким спеціаліст виконуватиме свою роботу.
Крім того, в США до уваги беруться й особисте листування та переговори між компанією та розробником як доказ наявності технічного завдання.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, проте рекомендовано зареєструвати авторське право на комп’ютерну програму. Оскільки, це спростить захист прав в суді в разі спору щодо об’єкта. Крім того, реєстрація прав забезпечує власнику повний захист і частково надає гарантію від неправомірного використання його прав іншими особами.
Типовою помилкою є визначення винагороди за передачу прав ІВ на комп’ютерну програму у вигляді роялті — регулярних платежів за користування об’єктом. Якщо комп’ютерна програма надається лише у користування на підставі ліцензійного договору без права розпоряджатися об’єктом, то винагороду користувач виплачує у вигляді роялті. У тому разі, якщо передаються майнові права ІВ на об’єкт повністю, оплата не вважається роялті відповідно до податкового законодавства. Потрібно передбачити у договорі одноразову винагороду чи встановити погодинну оплату праці розробника.
У сфері ІТ використання відкритих кодів у програмному забезпеченні стає все популярнішим. Завдяки цій практиці, розробники можуть використовувати та модифікувати відкриті компоненти для створення інноваційних продуктів.
Проте варто бути уважними щодо ліцензійних умов, з якими пов’язані ці відкриті коди. Неврахування цих умов може призвести до порушення ліцензійних угод і може створити правові проблеми для проекту.
Зокрема, несумісність між різними відкритими ліцензіями може призвести до виникнення конфліктів, які ускладнюють передачу прав ІВ. Крім того, незаконне використання відкритих кодів або порушення авторських прав можуть призвести до правових суперечок і позовів на відшкодування.
Перевірка використаних при розробці відкритих кодів і ліцензій допоможе уникнути правових проблем та забезпечить легальне використання програмного забезпечення.
Інтелектуальна власність є найціннішим активом в IT галузі. Надійний захист прав розробників на комп’ютерні програми чи коди сприяє успішній діяльності та забезпечення конкурентної переваги на ринку. Однак під час оформлення передачі прав, можуть бути такі помилки:
- орієнтуватися лише на норми закону та не укладати договори чи акти прийому-передачі;
- не зазначити у договорі окремі умови, що може призвести до передачі неповного обсягу прав чи спричинить відсутність фіксації об’єкта, права на який передаються;
- відмова від реєстрації авторського права на об’єкт;
- неправильна фіксація умов оплати праці
- відсутність перевірки відкритих ліцензій.