Конституція України гарантує кожному громадянину право на безоплатну приватизацію землі. Механізм реалізації цього права визначений в Земельному кодексі України, яким, зокрема, встановлюються як норми безоплатної приватизації земельної ділянки, так і сама процедура її реалізації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Саму процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки для громадян можна розділити на такі етапи:
- визначення земельної ділянки, щодо якої громадянин має намір скористатись своїм правом на безоплатну приватизацію;
- подання до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, клопотання про безоплатне надання земельної ділянки у власність;
- отримання в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- замовлення в землевпорядній організації розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;
- затвердження органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність;
- державна реєстрація права власності на земельну ділянку.
Всюди труднощі
Здавалося б, нічого складного у цій процедурі немає, та як свідчить практика, в особи, зацікавленої в безоплатній приватизації земельної ділянки, можуть виникнути труднощі майже на кожному з її етапів, в якому бере участь суб'єкт владних повноважень, що зумовлюється надмірною бюрократією або неправомірними діяннями посадових осіб.
Так, отримати інформацію щодо вільної земельної ділянки для подальшої її приватизації зацікавлена особа може з публічної кадастрової карти України, однак її відомості, на жаль, не завжди бувають інформативними. У зв'язку з цим для отримання інформації про вільні земельні ділянки громадяни вимушені звертатися з запитом до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а вони, як правило, або відмовляють у наданні такої інформації з посиланням на те, що не є її розпорядниками, або взагалі залишають запит без відповіді.
Та згідно практики Верховного Суду, саме органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, до повноважень яких входить передача земельних ділянок, зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної чи державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані для реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до Містобудівного та Державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні. При цьому інформація з зазначенням місця розташування земельних ділянок, які громадяни України можуть отримати у власність на безоплатній основі, не належить до інформації з обмеженим доступом, тому може бути надана будь-якій особі на її запит.
Отже, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності, у будь-якому разі зобов'язані надавати на запит громадянина інформацію про вільні земельні ділянки. Тож якщо громадянин не отримав відповіді на свій запит, належним та ефективним способом захисту його прав буде звернення до суду з позовом про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати інформацію щодо наявних вільних земельних ділянок, за допомогою яких громадянин може реалізувати своє право на безоплатну приватизацію в межах норм, встановлених у ст. 121 Земельного кодексу України.
Наступним етапом процедури безоплатної приватизації, на якому в зацікавленої особи також можуть виникати труднощі, є отримання від органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На цьому етапі суб'єкти владних повноважень можуть відмовляти в наданні дозволу з різних підстав, наприклад, через те, що відповідна земельна ділянка вже обтяжена правом третьої особи на постійне користування. Однак слід враховувати, що згідно правової позиції Верховного Суду, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Це, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачене право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Відтак, відмова в наданні дозволу з підстав, що не передбачені ст. 118 Земельного кодексу України, в розумінні Верховного Суду, є незаконною, тому належним та ефективним способом захисту прав громадянина на даному етапі буде оскарження такого рішення в судовому порядку з одночасним заявленням вимоги про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому такий спосіб захисту порушених прав не буде розцінюватись судом як втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, конкретно визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган має прийняти відповідне рішення про надання дозволу. Тобто ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу — надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою або відмовити в наданні такого дозволу, якщо для цього є законні підстави. За законом у органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому ці повноваження не є дискреційними, і відповідно, покладення судом на суб'єкта владних повноважень обов'язку надати відповідний дозвіл не буде втручанням у його дискреційні повноваження.
Завершальним етапом визначеної Земельним кодексом України процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передача її у власність, яка, як показує практика, також відбувається не без ускладнень. Досить часто буває так, що відповідний орган або безпідставно відмовляє у затвердженні проєкту землеустрою, або взагалі ухиляється від розгляду цього питання.
Аналізуємо судову практику і підбиваємо підсумки
Якщо проаналізувати правові позиції Верховного Суду з цього питання, можна дійти висновку, що підставою для відмови в затвердженні проєкту землеустрою може бути лише те, що проєкт не було погоджено в порядку, встановленому ст. 186‑1 Земельного кодексу України, а також через відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Отже, виключно з цих підстав орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, вправі відмовити громадянину в наданні земельної ділянки у власність в порядку безоплатної приватизації. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186‑1 Земельного кодексу України норми ст. 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка проєкту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проєкту.
Відтак, якщо суб'єкт владних повноважень приймає неправомірне рішення про відмову в затвердженні проєкту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність, захистити свої права на даному етапі можливо виключно шляхом звернення до суду з позовом про зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У разі, якщо відповідний орган взагалі не приймав рішення з цього питання, ефективним способом захисту порушеного права буде покладення на суб'єкта владних повноважень обов'язку розглянути питання щодо затвердження проєкту землеустрою, оскільки без розгляду цього питання по суті покладення на суб'єкта владних повноважень обов'язку прийняти рішення буде вже втручанням у його дискреційні повноваження.
Як бачимо, на сьогоднішній день у більшості випадків реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки громадяни України можуть виключно через суд, що є неприпустимим для правової демократичної держави, якою є Україна.