Негласні слідчі (розшукові) дії vs. права людини: що не так з українською системою?

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Денисюк та інші проти України» ще раз вивело на поверхню глибокі системні проблеми у сфері негласних слідчих (розшукових) дій в Україні. У центрі уваги — порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

У цій справі заявники скаржилися на незаконне прослуховування та відсутність ефективного механізму юридичного захисту після втручання в їхнє приватне життя. У відповідь, ЄСПЛ визнав, що законодавство України не забезпечує належних гарантій від зловживань, допущених під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

У чому ж суть проблеми?

Національне законодавство не встановлює процедур, як діяти у разі випадкового перехоплення конфіденційного спілкування між адвокатом і клієнтом. Це створює загрозу порушення прав захисту та підриває гарантії справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції).

Національне законодавство не передбачає незалежного нагляду за проведенням прихованих заходів після отримання дозволу суду. Єдиний орган, якому звітує орган досудового розслідування — прокурори, які не є незалежними через свій корисливий інтерес до збору доказів для забезпечення засуджень суб'єктів спостереження;

Матеріали, які на переконання слідства не мають доказового значення у кримінальному провадженні — підлягають негайному знищенню. Даний захід не виключає опосередковане використання таких матеріалів для побудови стратегії обвинувачення чи виявлення інших доказів, однак позбавляє сторону захисту можливості ознайомитись з потенційно важливою інформацією.

Національне законодавство не містить ефективного способу захисту прав, гарантованих ст. 8 Конвенції. У рішенні «Денисюк та інші проти України» ЄСПЛ визнав, що ч. 2 ст. 303 КПК України, яка дозволяє оскаржувати окремі дії слідства чи прокурора під час підготовчого судового засідання – не відповідає критеріям ефективного способу захисту, оскільки Закон не надає судам достатньої компетенції для розгляду суті скарг на негласні заходи, якщо вони не стосуються допустимості доказів.

ЄСПЛ вкотре наголошує, що Закон може передбачати втручання в приватне життя, однак лише за умови, що таке втручання супроводжується чіткими процесуальними правилами, ефективними гарантіями та незалежним контролем. Якщо ж цих елементів немає — держава порушує свої зобов’язання за статтею 8 Конвенції.

Приховані методи розслідування не повинні залишатися у «сірій зоні» кримінального процесу. Вони мають бути детально врегульовані, прозорі у своїй правовій природі, із реальним зовнішнім наглядом та механізмами правового захисту для осіб, чиї права можуть бути порушені. Інакше — ризик зловживань залишається не просто теоретичним, а цілком реальним.