3 липня ц.р. в офіційній базі даних Європейського суду з прав людини HUDOC було опубліковано рішення Великої палати за першою зі справ «Грузія проти Росії (I)».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Уряд Грузії звернувся до Європейського суду зі скаргою на порушення цілої низки статей Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) і протоколів до неї, що захищають права громадян Грузії, які постраждали внаслідок дій російської влади в період з кінця вересня 2006 по кінець січня 2007 р. Справа стосувалася серії арештів, затримань та актів екстрадиції громадян Грузії з території Російської Федерації у відповідь на арешт 4 російських офіцерів у Тбілісі у вересні 2006 р., що став кульмінацією напруги у відносинах двох країн.
Аналітики сьогодні часто вказують на те, що анексія Криму і подальший збройний конфлікт на Сході країни розвивалися за «грузинським сценарієм». І в цьому випадку досвід Грузії у захисті прав своїх громадян за допомогою міжнародно-правових інструментів, безумовно, становить величезний інтерес для українських юристів і правозахисників. Однак прецедент «Грузія проти Росії (І)» сьогодні навряд чи застосовний у справах, які Україна, її громадяни та організації можуть ініціювати в ЄСПЛ.
Так, згідно з даними, представленим урядом Грузії, в 2006–2007 рр. російською владою було видано більше 4600 розпоряджень про екстрадицію грузинських громадян, з яких більше 2300 були затримані і насильно вислані, тоді як решта покинули країну за власні кошти. Суд встановив, що восени 2006 р. Росією велася скоординована політика арештів, затримань і екстрадиції грузинських громадян, що стала поширеною адміністративною практикою, несумісною з Конвенцією. Тобто мова йде про планомірну чистку населення і позбавлення від «небажаних» осіб виключно за ознакою громадянства.
У той же час, на сьогоднішній день випадків масової депортації українців з Росії спостерігати не доводиться. Європейський суд поки не комунікував російському уряду жодної скарги українських громадян, аналогічної даній справі. Ні Федеральна міграційна служба, ані Прикордонна служба РФ, так само як і українська влада, не заявляли про випадки висилки громадян України.
Зрозуміло, не можна виключати потенційної можливості масової екстрадиції з АРК громадян України, які відмовилися отримати російське громадянство. Однак більш актуальним на сьогодні залишається питання захисту власності фізичних осіб і компаній, які постраждали внаслідок анексії Криму. Крім того, серйозний потенціал мають скарги членів і керівників Меджлісу кримсько-татарського народу, яким було заборонено в’їзд на територію АРК.
Безумовно, в останньому випадку мова буде також йти, зокрема, про захист права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого ст. 5 Конвенції, п. f ч. 1 якої говорить: «Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».
В той же час, не варто недооцінювати нещодавню заяву президента РФ про те, що Європейський суд стає політизованим, і членство у Раді Європи більше не видається вигідним для Росії. Коли найдивовижніші віражі російської зовнішньої політики перестають вражати світову спільноту, вихід з-під юрисдикції Суду, який виключатиме можливість звернення зі скаргами проти Росії, навряд чи стане несподіванкою.