На сьогодні, реалізуючи проекти із залучення коштів від іноземних кредиторів, юристи гостро відчувають недосконалість вітчизняного законодавства. У таких проектах зазвичай застосовують договори, що регулюються міжнародним правом із відповідними інструментами забезпечення виконання зобов’язань. Проте на практиці, в силу обмежень, установлених національним законодавством, більшість із цих інструментів реально права кредитора не захищають. В Україні й досі не застосовуються такі ефективні інструменти, як умовний продаж акцій із правом зворотного викупу та введення доскладу органів управління боржника представника кредитора. Для їх ефективного впровадження необхідно вносити зміни до корпоративного, банківського, валютного та податкового законодавства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Думками з приводу перспектив упровадження таких змін, а також щодо актуальних питань здійснення інвестицій за кордон та розвитку національного фондового ринку з «Юридичною газетою» поділився радник, керівник практики банківського та фінансового права АО Arzinger Олександр Плотніков.
Пане Олександре, як Ви можете охарактеризувати якість законодавства щодо захисту прав кредиторів? Чи покращилася ситуація останнім часом?
Норми законодавства, які регулюють питання захисту прав кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань, практично не змінилися за час, що минув із початку фінансової кризи. На мій погляд, існує ціла низка норм, які відверто не відповідають сучасним умовам і потребують суттєвої модернізації. Це особливо відчутно під час реалізації проектів із залучення коштів від іноземних кредиторів. Більшість договорів у таких проектах регулюється іноземним правом із запровадженням інструментів забезпечення виконання зобов’язань, прийнятих у міжнародній практиці. Це й застава майнових прав на дебіторську заборгованість, і застава коштів на банківському рахунку тощо. Усі ці договори на практиці застосовуються, проте насправді жодний із них реально не захищає права кредитора в Україні в силу певних обмежень, установлених національним цивільним, валютним та банківським законодавством.
Про що можна говорити, якщо навіть отримавши рішення суду про стягнення з боржника боргу в іноземній валюті, доводиться доказувати посадовим особам державної виконавчої служби, що вони мають усі можливості для виконання такого рішення суду. Стандартна перша відповідь держвиконавців у таких випадках зводиться до відсутності рахунка в іноземній валюті, що начебто унеможливлює отримання іноземної валюти та її переказ за кордон.