Прийнятий Верховною Радою законопроект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану та у районі проведення антитерористичної операції» №4311а спрямований виключно на полегшення роботи слідчих підрозділів. Він не тільки не відповідає загальним вимогам щодо забезпечення права особи на захист, але й містить істотні логічні недоліки, що вказує на поспіх, з яким цей законопроект готувався. Так, ним передбачено доповнити КПК розділом IX-I при тому, що більш логічно було б внести вказані зміни у розділ VI, який регламентує особливі порядки кримінального провадження.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Окрім того, зміст ст. 615 викликає багато запитань. Наприклад, що розуміється під «неможливістю виконання повноважень» слідчим суддею? Адже суддя може бути хворий, а може, уповноважені органи свідомо не доставлятимуть затриманих до судді, щоб він не міг виконувати свої повноваження.
Також хочеться звернути увагу на той факт, що воєнний і надзвичайний стан та АТО – це різні речі. Перші два є особливими правовими режимами, які можуть бути введені на території всієї України або ж в окремих місцевостях виключно указом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою України, що чітко зазначено в законодавстві. А от район проведення АТО, як і саме її проведення, визначається Службою безпеки України і може бути обмежений навіть однією будівлею або транспортним засобом.
Однак головною проблемою прийнятого законопроекту є усунення ланки, яка повинна забезпечувати принцип змагальності та неупередженості – слідчого судді, та надання фактично необмежених повноважень прокуророві – особі, яка уповноважена підтримувати державне обвинувачення. На даний час Україна не готова для передачі прокуророві таких обсягів влади, оскільки кримінальна система здебільшого продовжує працювати з обвинувальним ухилом: прокурори дають вказівки щодо незаконного затримання та утримання осіб. Адвокат, принаймні, може оскаржити такі дії слідчому судді, але навіть слідчі судді не кожного разу йдуть на те, щоб забезпечити права особи й відпустити, можливо, винну, але незаконно затриману особу. То що ж казати, коли такі рішення будуть прийматись прокурором, який, до того ж, є підлеглою особою? Ми всі бачили, які вказівки і з яким цинізмом виконували прокурори під час обрання запобіжних заходів щодо учасників Майдану.
Тож можна зробити висновок, що законопроект №4311а є занадто «сирим», він потребує доопрацювання з метою забезпечення не лише швидкого слідства в особливих умовах, а й неупередженості та змагальності, дотримання прав людини.