Арешт майна як інструмент тиску
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Арешт майна — один із найбільш болючих способів тиску та втручання в господарську діяльність бізнесу, який нерідко стає інструментом фактичного позбавлення права власності.
Розробляючи законопроєкт №12439 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження», законодавець вирішив серйозно попрацювати з КПК у частині врегулювання питань, пов’язаних з арештом майна.
Разом з тим, ознайомившись із запропонованими версіями відповідних норм, виникають деякі питання.
Повернення тимчасово вилученого майна: створення додаткових бар’єрів
Запропонована зміна до ст. 169 КПК передбачає процедуру повернення тимчасово вилученого майна, зокрема у разі несвоєчасного подання клопотання про його арешт слідчим або прокурором.
На сьогодні в такому разі майно має повертатись негайно без додаткових рішень (чого, на жаль, фактично ніхто не виконує). Законопроєкт пропонує повертати майно за постановою прокурора впродовж 48 годин після закінчення вищевказаних строків.
Тобто замість того, щоб змусити виконувати чинну норму (автоматичне повернення), автори пропонують додати до ланцюга ще одне процесуальне рішення — постанову прокурора. Це означає: навіть якщо строк пропущено, майно не повертається автоматично, а лише після винесення відповідної постанови. Але якщо прокурор уже “не хоче” повертати, то хто його примусить винести постанову?
Вважаю, що таке нововведення ускладнює становище власника майна, оскільки потрібно буде не одразу вимагати його повернення через сплив строків, а чекати додаткового письмового рішення прокурора.
Далі ч. 1 ст. 169 доповнюється пунктом 3-1, за яким майно має повертатись особі за ухвалою слідчого судді або суду у разі, якщо подане клопотання про арешт не розглядається упродовж 72 годин.
Наразі (за чинною редакцією КПК): якщо клопотання не розглянуто протягом 72 годин, майно повертається негайно.
Що пропонує законопроєкт №12439: повернення відбувається за ухвалою слідчого судді, постановленою на підставі відповідного клопотання особи.
Тобто, якщо суд не розглянув перше клопотання, чи варто очікувати оперативного розгляду другого — про повернення майна? Замість автоматичного повернення — ще одна процесуальна дія.
Декларації замість механізмів. Що «врахувати» та кому повертати?
Частина змін призводить до появи неконкретних норм, що може спричинити плутанину та правову невизначеність.
Так, ч. 6 ст. 170 КПК доповнюється абзацом, яким передбачається, що при арешті майна юридичної особи слід враховувати необхідність забезпечення можливості сплати заробітної плати та обов’язкових платежів до бюджету.
Але незрозуміло, як саме це «врахування» повинно впливати на ухвалу. Чи є це імперативом? Чи означає це заборону накладати арешт на відповідні видаткові операції? У запропонованій редакції — це декларація без наслідків.
У пункті 12 тієї ж статті зазначено, що власник має право звернутись із клопотанням про передачу майна на відповідальне зберігання. Але не вказано — кому саме: власнику, третій особі, державному органу? Ідея, ймовірно, полягає у поверненні майна власнику на зберігання, як це подекуди та відбувається на практиці, однак без чіткого механізму норма втрачає ефективність. Що зараз заважає звертатись з таким клопотанням?
Повідомлення сторін: гарантія, яку легко обійти
Частина 1 ст. 171 передбачатиме обов’язок прокурора чи слідчого надати до початку судового розгляду копію клопотання про арешт майна власнику чи захиснику. Але — за винятком випадків забезпечення збереження речових доказів.
Ідея виглядає логічною, але чи буде вона працювати? У більшості випадків прокурори саме і зазначають, що метою арешту є збереження доказів. В такому разі — копія не надається. І навіть якби слідчий не послався на виняток, він може просто прикласти підтвердження направлення копії поштою. Суд розгляне клопотання, а лист ще не надійде.
У ч. 2 проєкту статті — підтвердження цієї проблеми: до клопотання додають документи, які підтверджують не лише надання, а й «відправлення» копії. В результаті — власник про арешт дізнається постфактум, із Реєстру.
Неявка прокурора як підстава для відмови?
У новій редакції ст. 172 пропонується вважати неприбуття прокурора без поважної причини підставою для відмови в арешті.
Але питання: які саме причини є «поважними»? Участь в іншому засіданні? Слідча дія? Нарада? Не зазначається.
Як суд має перевірити це? Фактично спитати у самого прокурора, який не з’явився, отже потрібно відкладати судове засідання. Норма в такому вигляді просто не працюватиме.
Нарешті строки арешту! Але чи зніматимуться «автоматично» в Реєстрі?
Одна з найсильніших і справді прогресивних змін, яку я вітаю: встановлення строку дії ухвали про арешт майна. Арешт накладається на 2 місяці з можливістю продовження. Це покликано припинити практику безстрокових арештів, які продовжують діяти навіть після закриття провадження.
Але і тут є ризик. Частина 4 ст. 174 говорить: після спливу строку дії ухвали арешт «вважається скасованим». На практиці нотаріуси та реєстратори не діють на підставі таких формулювань. Їм потрібне рішення — постанова або ухвала про скасування. Інакше арешт залишиться в Реєстрі. Ми вже бачили аналогічну ситуацію в контексті практики Верховного Суду (Постанова ОП від 15.04.2024 у справі №554/2506/22).
Висновок
Багато з запропонованих норм законопроєкту №12439 є потенційно корисними, але використані формулювання створюють нові процесуальні бар’єри або є декларативними. Особливу увагу варто приділити механізму фактичного зняття арештів, а також реальному захисту права власності, а не його імітації.