Правова основа захисту прав інтелектуальної власності в Україні складається із десяти спеціальних законів та понад двадцять багатосторонніх міжнародних договорів. Проте досі не розроблено нормативно-правового акта, за яким би передбачались способи та методи захисту прав ІВ у мережі Інтернет. І це незважаючи на те, що Україна стоїть на шляху євроінтеграції. Коли як не зараз займатися розбудовою правового поля.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Говорячи про захист прав ІВ у мережі Інтернет, хотілось би розглянути практичні проблеми, які виникають та шляхи їхнього вирішення на прикладі доменних спорів, які займають левову долю судової практики.
У справах за позовами власників знаку для товарів і послуг до власників інтернет-платформ, де незаконно розміщуються доменні імена з використанням торгівельних марок суди відмовляють у задоволенні вимог, аргументуючи тим, що у таких випадках слід звертатися саме до осіб, які реєструють у мережі інтернет доменні імена з використанням знаків для товарів і послуг, з порушенням прав їхніх власників (справа за позовом КП «Медіа» до ТОВ «Інтернет Інвест» про припинення незаконного використання знаку для товарів і послуг).
Практично, із визначенням компанії, яка займалася реєстрацією доменного імені у Всесвітній мережі проблем не буде. За допомогою ресурсу http://hostmaster.ua будь-хто може отримати інформацію про реєстратора. Але, ідентифікація особи, яка реєструє доменне ім’я у мережі належно не проводиться. Тому є вірогідність того, що реєстратор і особа, яка фактично здійснила реєстрацію можуть бути двома різними особами.
Але, визначення належного Відповідача не є запорукою вирішення справи на користь Позивача. Судова практика йде тим шляхом, що послуги з реєстрації доменних імен не ототожнюється із поняттям використання тих чи інших прав ІВ.
У таких справах потрібно довести, що інтернет-сайт, на якому розміщується знак для товарів і послуг належить саме тій особі, до якої пред’явлено позов про припинення порушення прав ІВ. Як зазначається у Постанові Пленуму ВГСУ №12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності», у вирішенні таких спорів суд повинен встановити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація у розпорядженні особи, якій пред’явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею прав інтелектуальної власності. Дані щодо власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень п. 4 ст. 65, ст. 38 ГПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних імен і адрес українського сегменту мережі Інтернет. (Справа за позовом Кезер Компрессорен до ТОВ «Техно-град», ТОВ «Компанія Ефект» про припинення порушення прав власника знаків для товарів та послуг).
Ще одна проблема, яка постає у процесі судового захисту порушених прав інтелектульної власності у мережі Інтернет – це формування доказової бази. Кожен юрист, який здійснює представництво інтересів інших осіб у суді знає, що запорукою успіху є не лише вміння вдало процитувати букву закону, а на обґрунтування своєї позиції надати суду належних та допустимих доказів.
Для прикладу уявімо ситуацію. ТОВ «А» виявило, що на інтернет-сторінці ТОВ «В» розміщуються знаки для товарів та послуг, які зареєстровані за ТОВ «А». Для того щоб ТОВ «А» мало змогу звернутися до суду із позовом до ТОВ «В» про припинення порушення прав власника знаків для товарів та послуг необхідно встановити, що на інтернет-сторінці, що належить ТОВ «В», використовуються (розміщуються) знаки для товарів та послуг ТОВ «А». Вся складність встановлення цього факту полягає у тому, що веб-сторінки з огляду на положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є електронними документами, які не можуть бути доставлені у суд. Яким чином необхідно діяти у такому випадку?
По-перше, встановлення факту використання об’єкта ІВ може бути у процесі судового розгляду справи, шляхом заявлення клопотання про огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їхнього знаходження. Проте можлива ситуація, коли на час проведення огляду веб-сторінки ТОВ «В» знаків для товарів і послуг ТОВ «А» вже не виявиться, а довести, що на час подачі позовної заяви, зазначені порушення були практично неможливими.
Тому коли йдеться про судовий захист прав ІВ у мережі Інтернет краще факт порушення зафіксувати до подання позовної заяви. Перше, про що подумає будь-який користувач мережі Інтернет, – це можливість зробити «скрін» Інтернет-сторінки. Проте, на жаль, такий документ не матиме доказової сили, оскільки веб-сторінки самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але якщо такі документи (розруківки, скрині), засвідчені уповноваженою особою за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав – учасниць СНД, то відповідно до ст. 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, вони мають в Україні доказову силу. Так можна засвідчити скріни інтернет-сайтів, наприклад, у Росії, де відповідні повноваження надано нотаріусам та додати як доказ на обґрунтування позовних вимог в Україні. В умовах відсутності будь-яких механізмів захисту прав інтелектуальної власності у мережі інтернет, такий метод буде достатньо ефективним.
Законодавство України у сфері захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет зараз на етапі зародження. За останні роки робилося спроби щодо розроблення правової бази. Це і проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», і проект Національної стратегії розвитку сфери ІВ в Україні у період до 2020 р., проект стратегії іноваційного розвитку України у 2010-2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів.
Проте, на жаль, усі ці законодавчі спроби більше схожі на популістські проекти без реальної перспективи їхнього прийняття. А тому, з огляду на сьогоднішню ситуацію, юристам з цих питань залишається тільки вивчати малочисленну судову практику, застосовувати аналогію права та керуватися загальними засадами у сфері ІВ, які не здатній повною мірою захистити права власника об’єкта інтелектуальної власності у мережі Інтернет.