aequum et bonum est lex legum
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що таке фраудаторні правочини
Термін «фраудаторні правочини» з’явився в правозастосовній практиці України відносно недавно. Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц було надано визначення фраудаторним правочинам як правочинів, що вчинені боржником на шкоду кредиторам.
Водночас Верховний Суд зазначив, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
У постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 сформовані ознаки фраудаторного правочину. Зазначено наступне: застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Якщо виявлені ознаки фраудаторного правочину, то які правові підстави існують для його оскарження?
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
Тобто в цьому випадку відбувається поєднання норм пункту 6 статті 3, частини другої та третьої статті 13 (про які йшла мова вище) з частиною першою статті 203 ЦК України.
І саме на цих підставах можна оскаржувати фраудаторний правочин.
Питання щодо правосуб’єктності, тобто здатності виступати учасником правовідносин, арбітражного керуючого щодо ініціювання визнання недійсним фраудаторного правочину
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) встановлено, що арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, зокрема має право звертатися до суду у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 9 статті 44 КУзПБ встановлено, що розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником із порушенням порядку, встановленого цим Кодексом. Такі ж самі повноваження має керуючий санацією, ліквідатор та керуючий реструктуризацією.
Формулювання вказаної норми у вигляді «у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом» дозволяє її трактувати так, що арбітражний керуючий має право на подання позову щодо визнання недійсними правочинів, укладених не лише з порушенням норм КУзПБ, а й з порушенням норм будь-яких інших нормативно-правових актів України.
Тобто арбітражний керуючий має право на подання позову про визнання недійсним правочину за наявності ознак фраудаторності з моменту отримання офіційного статусу в процедурі банкрутства боржника та на підставі чинного законодавства України, не обмежуючись лише нормами КУзПБ.
Чи впливають терміни, які визначені в КУзПБ щодо визнання недійсними правочинів боржника, на подання позову про фраудаторність правочину?
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, укладення боржником договору поза межами відповідного «підозрілого періоду» (одного або трьох років, що передували відкриттю справи про банкрутства), визначеного відповідно статтею 20 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» або статтею 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
За таких обставин для обрахування термінів давності щодо звернення з позовом про визнання правочину фраудаторним із боку арбітражного керуючого повинні враховуватися виключно терміни позовної давності, які встановлені в ЦК України.
З якого моменту повинен обраховуватися термін позовної давності щодо звернення арбітражного керуючого з позовом про визнання правочину недійсним на підставі його фраудаторності?
Щодо правочину, який вчинений на шкоду кредитору (кредиторам), т.з. «фраудаторний правочин», не може обчислюватися строк позовної давності з моменту його вчинення, оскільки в цьому випадку обидві сторони правочину усвідомлювали або повинні були усвідомлювати, що вони діють неправомірно. Отже, загальний строк позовної давності в три роки (стаття 257 ЦК України) повинен обраховуватися з того моменту, коли саме вповноважена особа (арбітражний керуючий) дізналася про порушення права кредитора (кредиторів) на отримання грошових коштів внаслідок вчинення фраудаторного правочину.
З огляду на положення статті 12 КУзПБ щодо повноважень (прав і обов’язків) арбітражного керуючого, потрібно виокремлювати правосуб’єктність керуючого реструктуризацією від інших учасників справи про банкрутство, зокрема від боржника і кредиторів.
Саме в інтересах кредиторів, а не від їхнього імені арбітражний керуючий реалізовує свої делеговані державою повноваження, спрямовані, зокрема, на виявлення зловживань із боку учасників справи про банкрутство, які призвели до негативних наслідків щодо стану платоспроможності боржника, з метою реального задоволення вимог кредиторів, визнаних судом.
Арбітражний керуючий є особою із власною автономною правосуб’єктністю щодо правочинів боржника та відповідно до частини 1 статті 13 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень є незалежним.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 14.11.2024 по справі № 922/5110/21 (922/4755/23), при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності потрібно керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, зокрема та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов’язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.
Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що арбітражний керуючий є правосуб’єктною особою щодо визнання недійсними фраудаторних правочинів, які вчинив боржник. Термін позовної давності в цьому випадку обраховується з моменту, коли арбітражний керуючий дізнався або міг дізнатися про вчинення правочину на шкоду інтересам кредиторів, а не з моменту вчинення такого правочину. Тобто з моменту вчинення фраудаторного правочину може пройти понад три роки (загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦКУ), проте арбітражний керуючий у цьому випадку не позбавлений права на його оскарження.