"Слова – це вікна або стіни."
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Маршалл Розенберг, засновник Ненасильницького Спілкування
Як комунікативниця та волонтерка, я щодня стикаюся з одним і тим же запитанням, що розриває багатьох: чи можна поєднати принципи ненасильницьких комунікацій із жорстокими реаліями війни? Як залишатися людяною, коли донатиш на дрони й відчуваєш неприховану радість від знищення окупантів? Чи не суперечить це одне одному?
Відповідь складніша, ніж здається, але вона є. Мій досвід роботи як волонтерки ГО "Місто сили" з Херсону довів: чотири принципи Маршалла Розенберга – спостереження без оцінки, визнання почуттів, усвідомлення потреб і формулювання прохання – не лише можливі під час війни, а й життєво необхідні. Ба більше, вони стають фундаментом нашої стійкості. Спробуймо розглянути їх крізь призму воєнних реалій на прикладах людей, що щодня творять дива.
Спостереження без оцінки: бачити реальність такою, як вона є
Перший принцип ненасильницьких комунікацій – це здатність спостерігати, не змішуючи факти з власними оцінками. Під час війни це особливо важливо, щоб не втонути в емоціях і бачити чітко.
• Факт: Євген Гілін, успішний адвокат і батько чотирьох дітей, міг виїхати за кордон, коли почалося повномасштабне вторгнення. Спостереження: він залишився в Україні й переформатував ГО "Місто сили" з розвитку людського капіталу на збереження людського капіталу і порятунок життів.
• Факт: Дмитро Сусак втратив роботу в автобізнесі через окупацію Херсона. Спостереження: він почав збирати продукти для сусідів, а згодом очолив Херсонський штаб ГО під постійними обстрілами.
• Факт: Марія Деркунська щоранку приходить до штабу з посмішкою (я це бачила особисто під час кожного візиту до Херсону), попри обстріли та небезпеку. Спостереження: вона зустрічає кожного відвідувача запитанням "Як ми можемо допомогти?", навіть після безсонних ночей під гуркіт вибухів.
Коли я спостерігаю за роботою "Міста сили", я бачу: ці люди обирають допомагати не тому, що "мають бути добрими" або "романтизувати героїзм". Вони діють, бо бачать конкретну, кричущу потребу і мають можливість на неї відповісти. Це чисте спостереження без рожевих окулярів чи надмірної героїзації.
Почуття: чесність із собою про те, що відчуваємо
Другий принцип: визнавати й називати свої почуття без сорому чи осуду. І війна тут не виняток, а, скоріше, каталізатор. Пам’ятаєте цитату в епіграфі? Слова – це вікна або стіни. Коли ми говоримо без осуду, то відкриваємо вікна для любові.
Мої почуття: я відчуваю радість, коли гинуть ті, хто прийшов убивати моїх співвітчизників. Я відчуваю любов, коли роблю донати на дрони, розуміючи, що це захист моїх і мого. Я відчуваю біль, коли бачу зруйновані українські міста, але й маю рішучість їх відбудовувати.
Почуття волонтерів. Сергій Цибулько з Миколаївського штабу розповідає про відчуття глибокої довіри до команди, тому він без вагань перетворив свій дім на склад гуманітарки на початку повномасштабної. Марія Деркунська відчуває непохитну потребу робити кожен день кращим, тому поспішає до штабу навіть без вихідних, попри виснаження.
Принципи Розенберга не вимагають від нас ставати безсилими пацифістами, що заперечують реальність. І під пацифізмом тут мається на увазі не відмова від захисту, а радше сліпе неприйняття будь-якого насильства без аналізу контексту. Вони закликають чесно визнавати: так, я відчуваю гнів до агресора. Так, я відчуваю любов до своїх. Так, я відчуваю страх за майбутнє. І всі ці почуття – нормальні, здорові й природні для людини, яка захищає своє.
Коли волонтери "Міста сили" працювали без вихідних після підриву Каховської ГЕС, вони не приховували втоми чи відчаю. Але поруч з цими почуттями було інше – незламна рішучість допомогти, безмежна любов до свого краю та непохитна віра в майбутнє.
Потреби: розуміння глибинних мотивів
Третій принцип: за кожним почуттям стоїть потреба. Важливо розпізнати цю потребу, щоб зрозуміти, що справді рухає нами, навіть у найскладніші моменти.
• Моя потреба. За гнівом до окупантів стоїть глибинна потреба в безпеці для моїх близьких. За радістю від донатів на дрони – потреба захистити тих, кого люблю. За підтримкою ЗСУ – потреба в майбутньому, де наші діти зростатимуть у мирі та свободі.
• Потреби "Міста сили". Євген Гілін каже: "Для нас ніколи не було нічого більш важливого за родину, наших сімей та дітей". За його рішенням залишитися стоїть потреба захистити найцінніше – життя. За рішенням Дмитра Сусака керувати штабом під обстрілами стоїть потреба допомагати рідному місту і робити його кращим, попри все. За щоденною посмішкою Марії – потреба підтримувати один одного в біді й дарувати надію".
Коли волонтери в окупованому Херсоні ризикували життям, везучи ліки та евакуюючи людей, за цим стояла глибинна потреба зберегти людські життя. Не абстрактна "доброта", а конкретна потреба врятувати конкретних людей.
Прохання: від розуміння до дії
Четвертий принцип – це перетворення розпізнаних потреб у конкретні прохання та дії. Це міст між внутрішнім світом і зовнішніми вчинками.
• Моє прохання до себе: залишатися чесною щодо своїх почуттів і діяти відповідно до своїх найглибших цінностей. Донатити на захист. Підтримувати тих, хто допомагає іншим. Розповідати правду про війну.
• Прохання "Міста сили" до світу: через нашу титанічну роботу ми звертаємося з проханням побачити, що навіть у найтемніші часи люди здатні на взаємодопомогу. Що людяність – це не пасивне «співчуття», а активна, дієва турбота. Коли Сергій Цибулько створював логістичну мережу від Німеччини до півдня України разом зі своєю дружиною Нінель, це було безмовним проханням до світу: допоможіть нам допомогти іншим. Коли після підриву Каховської ГЕС команда очистила понад 50 тисяч кубометрів завалів і створила інструкції для інших постраждалих, це було проханням: використовуйте наш досвід, щоб допомогти собі й іншим.
Емпатія має межі: коли розуміння стає силою
Ненасильницькі комунікації не означають безмежну, сліпу емпатію. Як показує досвід "Міста сили", емпатія має чіткі, непорушні межі: наша безпека, безпека тих, кого ми любимо, і безпека нашої держави. Ці межі – не втрата людяності, а її захист.
До постраждалих від війни: повне розуміння, підтримка, готовність вислухати без осуду.
До агресора: лише опір. Жодної емпатії. Жодного прощення. Бо справжнє співчуття не дорівнює відмові від справедливості.
Це не суперечність, а здорова межа, яку встановлює інстинкт самозбереження і прагнення до справедливості.
Висновок: ненасильницькі комунікації – активна любов
Досвід "Міста сили" яскраво показує: ненасильницькі комунікації під час війни – це не про пасивність чи всепрощення, це про активну, дієву любов до своїх. Це про:
• чесне спостереження реальності без ілюзій;
• відкрите визнання своїх почуттів без сорому, включно з гнівом до ворога та безмежною любов'ю до своїх;
• глибоке розуміння своїх та чужих потреб – захисту, безпеки, збереження життя;
• перетворення потреб у конкретні дії – дієву допомогу конкретним людям.
Це:
- коли волонтери щодня ризикують життям, евакуюючи людей;
- коли залишаються працювати під обстрілами, а їхні будинки стають складами;
- коли зустрічають кожного з посмішкою;
- коли створюють мережу підтримки на півдні України
Все це і є ненасильницькі комунікації в дії, які змінюють долі.
Ми залишаємося людяними всупереч війні, перетворюючи доброту на зброю. І це наша найбільша перемога, яка наближає мир. Чотири принципи Маршалла Розенберга під час війни стають не просто методом спілкування, а способом зберегти нашу людяність і перетворити її на потужну силу, здатну захистити найдорожче, – нас.