Нещодавно українське суспільство сколихнуло прийняття закону, який передбачає скасування печаток для суб’єктів господарювання. Почалися палкі дискусії щодо доцільності цього кроку і нових загроз рейдерства та шахрайства. На фоні цього майже непоміченою залишилася постанова судової палати у адміністративних справах Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №826/757/13-а, яка встановила нову правову позицію у питанні визнання фіктивними суб’єктів господарювання та господарських операцій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Основна частина цієї постанови полягає у наступних словах: «Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком із господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди».
Більше того, провівши аналіз чинного законодавства, ВСУ дав ще одну правову позицію, сформульовану наступним чином: «Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків».
Тепер розглянемо це питання більш детально. Перш за все, впадає у вічі позиція про те, що відсутність ділової мети є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. Формулювання більш ніж широке, що, напевне, надасть широкі дискреційні повноваження як суддям у винесенні рішень на користь фіскальних органів, так і податківцям у їх подальшій діяльності.
Фактично таке тлумачення призводить до визначення поняття фіктивності не лише за тими ознаками, які передбаченні у Господарському кодексі (зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників), але і за відсутністю наміру здійснення господарської діяльності після реєстрації суб’єкта підприємництва.
По-друге, для підтвердження реальності господарської операції необхідно подавати лише первинні документи. Будь-які вимоги щодо інших документів для підтвердження, які, на жаль, нерідко вимагають податківці від платників податків, під час вирішення спору у суді не матимуть ніякої юридичної сили. Проте це надає дедалі більшого значення первинним документам та даним, що в них відображенні. Зокрема, ВСУ, посилаючись на Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшов висновку, що для бухгалтерського обліку та, відповідно, формування податкового кредиту мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. У Податковому кодексі зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Однак не варто забувати, що у цьому ж рішенні суд зазначив, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди.
По-третє, це позбавлення покупця права на формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів. Погодьтесь, покупець далеко не завжди може перевірити фіктивність контрагентів у ланцюжку операцій, тому подібне рішення фактично перекладає провину з недобросовісного суб`єкта господарювання на добросовісного, що, звичайно, звузить поле для маніпуляцій у незаконних операціях, проте одночасно «вдарить» по тих, хто не матиме до незаконності операцій жодного стосунку.
Наостанок зазначимо, що подібна правова позиція ВСУ ще матиме своє застосування як у судових спорах, так і в діяльності податківців. Залишається лише сподіватися, що для підприємницького середовища це відобразиться лише позитивно.